▪   Дмитро Губенко

Обама з вами

ФОТО: В’ячеслав Гирич
Візит Гілларі Клінтон мав на меті заспокоїти східних європейців, але при цьому не завдати шкоди політиці перезавантаження
Матеріал друкованого видання
№ 28 (141)
від 9 липня, 2010

У далекому червні 2000 року автор цих рядків був одним із багатьох тисяч українців (переважно молодих), які заповнили Михайлівську площу в Києві, щоб вислухати виступ президента США Білла Клінтона. Тоді американський лідер виголосив свою знакову заяву про те, що східні кордони Європи не можуть стати західними кордонами нашої держави. Але особливий захват публіки викликала цитата-заклик із Тараса Шевченка «Борітеся – поборете!», яку він кілька разів повторив українською.

Минуло десять років, і Київ відвідала дружина Білла Гілларі як державний секретар Сполучених Штатів Америки. 2 липня вона зустрілася з українською молоддю в Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут». Звісно, пані Клінтон дещо бракує харизми чоловіка. Але багато в чому її промова була схожа на Біллову, тобто являла собою більш-менш стандартний продукт американської дипломатії, покликаний підтримати молоді демократії на їхньому важкому шляху. Держсекретар традиційно запевнила українців у тому, що їхня країна багато важить для світу, а США хочуть бути її партнером. Нагадала, що двері до НАТО все ще відкриті, хай навіть українська влада туди вже офіційно не хоче вступати. Метою свого візиту Клінтон назвала бажання надихнути українців працювати ще більше над демократизацією. 

Того, що уряд веде країну явно у зворотному напрямку, держсекретар нібито не помітила й загалом демонструвала, м’яко кажучи, не дуже обґрунтований оптимізм. «Ми чітко заявили, що свободу слова, свободу громадянського суспільства і свободу громадян треба захищати», – заявила Клінтон, проте чомусь під час візиту жодним словом ніде не обмовилася, як США реагуватимуть на порушення цих свобод. Мабуть, такий варіант у Вашингтоні навіть не розглядають, адже у Києві держсекретар назвала Україну... демократичним прикладом у регіоні. 

Наприкінці виступу в КПІ глава американської дипломатії заявила, що адміністрація Барака Обами завжди з Україною. Схоже, що це й було основною метою візиту Гілларі Клінтон до України. «Ми відповідальні за тих, кого приручили», – казав Лис, герой філософської каз­­ки Антуана де Сент-Екзюпері. Так само й американська дипломатія змушена періодично демонструвати увагу до країн, які свого часу назвала союзниками, хай навіть нагальний інтерес до них уже давно втрачено. А заодно можна й відправити кілька гнівних шпильок на адресу ворогів демократії. Так, після Києва держсекретар відвідала Краків, де підписала доповнення до американсько-польського договору про протиракетну оборону, а також взяла участь у святкуванні 10-річчя «Спільноти демократій». Саме на ньому Клінтон заявила, що авторитарні уряди світу, зокрема й російський, затискають у «сталевих лещатах» громадянських активістів, які прагнуть до розвитку демократії. У Тбілісі держсекретар була ще більш конкретною й заявила про необхідність виведення російських військ із території Грузії. «Ми не змиримося з таким станом справ і добиватимемося де­окупації Грузії, народ Грузії повинен послідовно домагатися своєї територіальної цілісності та свободи», – заявила держсекретар. Клінтон, утім, не пояснила, як саме Вашингтон планує реалізовувати свої обіцянки, переклавши натомість на грузинів тягар боротьби з північним сусідом: «Тільки демократичний розвиток і розвиток економіки можуть привести до розв’язання конфліктів у Грузії, тому що люди, які проживають в окупованих регіонах, мають потягнутися до розвиненої Грузії».

У Росії до цих заяв поставилися спокійно. Маючи військові бази в Абхазії та Південній Осетії, можна не боятися, що хтось у цих регіонах раптом потягнеться до «розвиненої Грузії». У Кремлі чудово розуміють, що глава американської дипломатії просто не могла сказати інакше у Тбілісі, як, зрештою, в Києві, Баку, Єревані, Кракові... Політика перезавантаження діє, а шпигунські скандали та гострі заяви Росія і США готові одне одному пробачити. Принаймні поки що.[1968]

 
Питання Тижня
Які наслідки для України матиме візит Гілларі Клінтон ?
 
Володимир Фесенко, політолог:

Я не очікую від цього візиту сенсаційних наслідків. Він має інше завдання: підтвердити стратегічне партнерство між Україною і США. Вперше його було підтверджено у Вашингтоні під час візиту президента Януковича для участі у саміті ядерної безпеки. Тоді швидше Україна була зацікавлена переконати американську сторону в тому, що ми не відмовляємося від союзних відносин зі США. А зараз США продемонстрували, що вони не кидають Україну напризволяще, що Україна залишається у сфері їхніх інтересів. Останнім часом у Європі, в Україні й навіть у США з’явилося багато припущень, що внаслідок нових відносин між США і Росією Америка може пожертвувати Україною на користь РФ. Пані Клінтон підтвердила, що насправді США ніким не жертвують і нікого не кидають. Проте очевидно, що нові політичні обставини, як геополітичні, так і внутрішньополітичні, змушують шукати нові підходи до двосторонніх відносин. Пані Клінтон шукала, оцінювала, яким чином і на яких пріоритетах можна вибудовувати стратегічні відносини між США та Україною. І ще одна важлива мета цього візиту – це критична оцінка ситуації з демократичними перспективами України і станом політичних та громадянських свобод у нашій країні, зокрема свободи слова.

 
Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:

Я б не казав, що це якийсь ексклюзивний візит. Клінтон відвідала Україну в межах східноєвропейського турне, потім поїхала до Грузії, Вірменії, Азербайджану. Для Клінтон це візит до частини пострадянського простору, на котру як на сферу впливу претендує Російська Федерація. Їй важливо зрозуміти, що в цих країнах відбувається, наскільки готова українська влада йти на зближення з Росією, якою буде внутрішня політика у зв’язку з цим тощо. Зараз спостерігається певна прагматична тактична пауза у відносинах України та США. Після відмови України від вступу до НАТО для США важливо не втратити нашу країну повністю. Думаю, українська влада намагатиметься знайти баланс, адже надмірне зближення з Росією для неї невигідне економічно, а із Заходом – політично. Такий політико-економічний баланс влаштує як українську владу, так і Америку, яка сьогодні не може собі дозволити, просуваючи демократію, почуватися невпевнено на європейській частині пострадянського простору. США також прагнули оцінити ситуацію в Україні з правами людини та незалежними ЗМІ й спробувати вмовити українське керівництво зберегти хоча б мінімальний рівень демократії та громадянських свобод.

 

Валерій Чалий, заступник генерального директора Центру Разумкова:

Перед візитом Гілларі Клінтон до України я перебував у США, багато спілкувався з офіційними представниками, експертними колами. За очікуваннями американців візит виявився успішнішим. Меседжі Клінтон щодо потреби збереження свободи слова, свободи зібрань, демократичних процесів мали збалансувати аванси, які держсекретар надала нинішній владі. Важливою була її заява про непідтримку США політики розмежування сфер впливу. Далі все залежатиме від того, як вони не лише говоритимуть, а й діятимуть. Варто зазначити, що американська сторона вибрала чітку модель спілкування з українськими партнерами, коли в межах офіційного візиту відбуваються зустрічі і з президентом, і з міністром закордонних справ, і з опозицією, і з представниками громадянського суспільства. Вкрай важливо для наших партнерів отримувати інформацію з ширших кіл і підтримувати контакти з громадянським суспільством. Ми багато чули декларацій від обох сторін. Віднині все залежатиме від того, який буде результат їх реалізації. Викликає питання меседж Клінтон про те, що Україні не варто обирати між Заходом та Росією. У принципі його можна було б підтримати, але варто одразу ж зазначити: свій основний напрям Україна вибрала – це європейська інтеграція.

 

Олександр Сушко, науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва:

Цей візит продемонстрував, що Україна й далі присутня в політичній географії американського істеблішменту. Але США навряд чи нав’язуватимуть нам якусь допомогу. Наразі ми бачимо з їхнього боку менше прагнень до лідерства, натомість більшу зорієнтованість на те, чого хоче сама Україна. Роль Америки ніколи не була вирішальною в процесах, що відбувалися в нашій країні. Вона могла бути успішною лише тоді, коли дії американців резонували з українськими запитами. І, безумовно, Америка спроможна адаптувати свою політику до змін, що сталися в Україні. Візит Клінтон також показав, що найбільший виклик у двосторонніх відносинах – це можливість їх смислового вихолощення. Вони можуть звестися до дипломатичних контактів і традиційних спільних військових навчань. Тоді їм явно бракуватиме прагматичного змісту. А це означає, що вся прагматика буде в руках інших партнерів, насамперед Росії. Це фактично маргіналізує США в Україні. Нині американці мають більше авторитету й можливостей впливати на ситуацію в світі, ніж за попередньої адміністрації, але їхній інтерес до України й до країн навколо менший. Водночас вони чітко усвідомлюють найбільшу загрозу всередині нашої країни: можливість створення незворотних перепон, коли Україна перетвориться на закриту, авторитарну країну, орієнтовану на пострадянську модель розвитку. Це суттєво підірве американську трансформативну парадигму мислення, за якою пострадянські країни поступово рухаються до демократії, ринкової економіки тощо.