24 червня в німецькій пресі знову активно обговорювали Берлінський повітряний міст — найбільшу повітряну гуманітарну операцію в історії людства, коли впродовж майже року все необхідне до Західного Берліна союзники доставляли лише завдяки авіасполученню. Це була відповідь на дії радянської окупаційної влади, яка 1948 року вирішила заблокувати всі наземні шляхи сполучення з містом. У Москві розраховували, що Західний Берлін, перетворившись на острів, буде змушений здатися їй на милість. Однак цього не сталося. Нещодавно минуло 75 років від початку Берлінського повітряного моста, але Захід знову повинен вирішувати, як реагувати на російський шантаж.
Повітряна дорога життя
«Привіт, Джеку, я впевнений, ти чув, що росіяни більше не дозволяють нікому перетинати під’їзні шляхи до Берліна. Чи можеш ти і твої люди доставити картоплю в місто?» — із цього прохання голови воєнної адміністрації американської зони окупації Німеччини генерала Луціуса Клея і розпочинається історія Берлінського повітряного моста. Це прохання було адресоване пілоту Джеку О. Беннету, чий літак з вантажем картоплі невдовзі вилетів до Західного Берліна.
Рятувальна операція тривала майже рік — з 23 червня 1948 року до 12 травня 1949 року. Завдяки цій винахідливості та готовності йти на ризик (ніхто точно не знав, чи не надумають радянці збивати літаки) вижило й не здалося заблоковане понад двомільйонне місто, а західні союзники показали, що вміють відстоювати власні цінності та переконання.
Москва вирішила перекрити доступ до Західного Берліна після початку економічної реформи й запровадження єдиної валюти на території окупаційних зон у Німеччині, якими опікувалися західні союзники. Ще у квітні 1948 року почали частково блокувати різні шляхи сполучення, а з 23 червня 1948 року припинили автомобільний, водний і залізничний зв’язок між західною та східною частинами Берліна. Залишалися три повітряні коридори, якими наступні 11 місяців американські й британські пілоти доставляли все необхідне для життя міста. Фактично це була одна з перших битв холодної війни, і виграти її союзникам було надважливо.
Британські солдати на авіабазі Вунсторф, звідки чимало літаків вилітали до Західного Берліна. Джерело: NZZ
Те, що тоді здійснили американські пілоти, є без перебільшення подвигом. На початку операції західні союзники могли літати лише трьома повітряними коридорами шириною 32 км на маршрутах Берлін — Гамбург, Берлін — Люксембург і Берлін — Франкфурт-на-Майні. Західні союзники мали змогу посилатися на письмову угоду з Радянським Союзом щодо повітряного транспорту, яка гарантувала їм вільний доступ до Берліна, хоча на початку ніхто не міг бути певен і в цьому. Дехто порушував питання ескалації, наприклад використання танків наземними шляхами, однак Вашингтон хотів уникнути загострення.
У червні 1948 року в Берліні було лише два аеропорти — Темпельгоф і Ґатов, тож союзники вирішили швидко збудувати ще один у Теґелі, і це рішення вважають одним із ключових в успіху операції. Щоб населення Західного Берліна могло існувати, щоденно треба було доставляти щонайменше 5 тис. т вантажів — це і продовольство, і вугілля для роботи електростанцій. Для цього розробили цілу систему польоту й приземлення літаків. Пілот мав лише одну спробу посадки, а якщо не вдавалося, він повертався з вантажем у початковий пункт. Для ефективнішого доставлення розробили схему, яка передбачала п’ять різних висот для зльоту машин що три хвилини. Тобто коли перший літак підіймався на висоту 5 тис. футів, кожен із чотирьох наступних злітав на 500 футів вище, ніж попередній. Відстань між машинами, які летіли на однаковій висоті, становила всього 15 хв. За весь час існування повітряного моста пілоти здійснили понад 280 тис. рейсів. Сталося 70 серйозних аварій, у яких загинули 39 британців, 31 американець і 8 німців.
Читайте також: Тімоті Ґартон Еш: Навідайтесь у Київ — і зрозумієте, чому президентові Байдену треба діяти рішучіше на саміті НАТО у Вільнюсі
У травні 1949 року блокада припинилася, проте на складах Західного Берліна ще довго тримали запаси на випадок нових схожих загострень. Німецькі історики, зокрема Детлев Каррес у своїй статті для Neuer Zuercher Zeitung, наголошують, що Берлінський повітряний міст значив набагато більше, ніж просто велика гуманітарна операція, — це був сигнал Заходу Москві, що він не збирається поступатися власним принципам свободи, демократії та верховенства права у відповідь на такий «булінг».
«Чорноморський міст» для України?
Сьогодні історія Берлінського повітряного моста знову актуальна, але вже в контексті подій російсько-української війни. Чорноморська зернова угода погано функціонувала навіть тоді, коли «зерновий коридор» ще був на папері. Тепер, коли Москва знову прагне встановити морську блокаду для українського експорту, події 75-річної давності змушують замислитися про те, як функціонує нинішній світ.
Колишній спецпредставник Держдепартаменту США з питань України Курт Волкер ще у травні написав, що чорноморська морська блокада, яку чинить Росія, може прирівнюватися до загрози піратства або й до піратства. Проте Захід фактично дозволяє Росії шантажувати світ, а нині ще й нищити українське зерно, тоді як його гостро потребують найбідніші країни глобального Півдня. Ба більше, Росія задобрює країни Африки пропозиціями власного зерна, добрив чи просто «гуманітарної допомоги», намагаючись зберігати їхню прихильність. Дозволяючи Москві вдаватися до таких кроків, країни Заходу лише погіршують власні позиції в регіоні. Росія вже зараз маніпулює тезами про санкції, які не дозволяють їй продавати власне зерно, а отже, нібито призводять до голоду на африканському континенті.
Читайте також: Російські субмарини становлять ще одну загрозу в Чорному морі. Як Україні з ними боротися
Нещодавно на спеціалізованому медіаресурсі про морські перевезення gCaptain зʼявилася інформація, що ВМС США відмовилися від пропозиції Києва, щоб судна із зерном прямували з України до Босфору через територіальні води країн — членів НАТО й так перебували під захистом ВМС США та Альянсу. Раніше були прецеденти, коли російські кораблі загрожували суднам у територіальних водах Румунії, яка є членом Альянсу, проте ВМС США фактично відмовляються захищати територіальні води своїх країн-членів. Деякі адмірали ВМС у США у відставці раніше висловлювалися на користь того, щоб кораблі НАТО супроводжували торгові судна. Але чинне командування побоюється, що такі дії можуть призвести до ескалації.
Перевезення українського зерна територіальними водами країн — членів НАТО могло б стати своєрідним «чорноморським мостом», рятівним і Україні, яка життєво зацікавлена у виторгу від експорту, і країнам Африки, яким загрожує голод. Ну а Захід мав би чудову нагоду продемонструвати Росії (і не лише їй) здатність дієво захищати власні цінності, не піддаючись на брутальний шантаж. Але наразі здається, що Захід кінця 1940-х, який тоді щойно пережив криваву війну, був більш рішучим і консолідованим, ніж неспівмірно більш інтегрований Захід початку 2020-х.