Підтвердження другого – це стрічка Куарона, а він не тільки режисер чарівної «Маленької принцеси» та веселого «І твою маму також», а й творець найбільш нестандартної третьої серії у штамповано-клішованій поттеріані.
У «Гравітації» Куарон задіює лише двох акторів, але більшу частину екранних 90 хв перед глядачем узагалі грає одна актриса Сандра Буллок, тоді як зоряний красунчик Джордж Клуні відходить у небуття. Нині минуло два з половиною роки від початку роботи над фільмом, безпрецедентно довгий час, як для нинішньої голлівудської продукції. Утім, здається, робота виправдала очікування: «Гравітація» відкривала Венеційський фестиваль, критики в захваті, глядацький рейтинг дуже високий, а Сандра Буллок нарешті стала зіркою «розумного кіно».
У. Т.: Якою ви бачите свою героїню в «Гравітації», доктора Раян Стоун?
– Людина, що втрачає дитя, ніколи не відходить від цього. Просто намагається якось довікувати. Я відчувала, що жінка, яку я граю, має математичний склад мислення, вона дуже розумна. Щоб позбутися болю втрати, Раян Стоун викинула зі свого життя все, що нагадувало їй материнство й було жіночним.
Намагаючись ужитися в роль, я думала: «Як це, хотіти бути машиною, котра просто виконує завдання?» Вона практично перетворюється на андрогіна, позбувається всього м’якого, фемінного. Отакою я бачила її у фізичному плані. Що ж до чуттєвого, то в неї практично не було емоцій. Приміром, вона не говоритиме про погоду, бо це непотрібно. Завжди виключно про справу. З пункту А до пункту Б. Без відхилень на відчуття. Це вже не життя – це функціонування. Такою вона залишалася на Землі, вже не будучи її частиною. Земля більше не її місце. Це, по суті, кінець життя, хоча тіло ще перебуває на планеті.
У. Т.: Режисер Альфонсо Куарон розповідав про космічне сміття у фільмі як метафору всього,що б’є людину впродовж її віку. Можете сказати про це більше?
А ще про героя Джорджа Клуні Метта Ковальскі. Що він уособлює?
– У Альфонсо завжди дуже глибокі метафори. Він не каже прямо глядачам, що слід бачити в уламках космічного сміття чи відчувати, на них дивлячись, і мені це до вподоби. Є просто даність: ці рештки існують у космосі – і в нашому житті – і з часом ставатиме тільки гірше. Але, коли трапляється так, що в житті на нас летять уламки, як ми діємо? Приймаємо їх як частину себе й несемо із собою решту життя? Чи ухиляємося, відводимо їм якийсь час і йдемо далі? А потім цінуємо їх як частину нашого досвіду, але до них не повертаємося? Подорож (як і спосіб примирення з усім, що трапляється під час неї) в кожної людини своя.
Ковальскі, якого грає Джордж Клуні, з тих людей, що не можуть без своєї справи. Я знаю альпіністів, які жили й померли заради скель. Отакий-от персонаж у Джорджа. Там [у космосі] його життя. Він насолоджується ним, смакує, любить його. Зв’язок цього героя із Землею – у спілкуванні з голосом із Х’юстона. Він обожнює все, що стосується рідної планети, але з великої відстані. Йому подобається дивитися на неї вниз. Тобто він теж відсторонений, ізольований персонаж, хоча дуже веселий і компанійський. І ще він знає: коли настане потрібний момент, він дасть моїй героїні несподіваний і вагомий подарунок. Дар сенсу життя і його розуміння.
У. Т.: Схоже, що виникає дивовижна паралель між вашим шляхом як акторки і шляхом героїні в цьому фільмі.
– Вона є в багатьох аспектах. Нам з Альфонсо не треба було навіть обговорювати багато: ми розуміли одне одного. Він знав, що робить від початку й до кінця. Це надзвичайно скромний, щедрий і спокійний у стресових умовах режисер. Проект передбачав велике фінансування та сліпу віру кіностудії в його успіх. Тиск був величезний, але Куарон жодного разу не зламався. Він добрий митець, зріла, проста й духовна людина. Саме тому, коли працюєш на нього як партнер процесу, хочеш зробити все, щоб фізично й емоційно виконати його задум. Він цього заслужив.
У. Т.: Наскільки це було емоційно напружено – зніматись у фільмі про космос?
– Один астронавт розповідав мені, що він так почувається завжди. Вони дивляться на Землю і бачать, що ми марнуємо життя. А віднедавна ще й закрили космічну програму Space Shuttle Program (у 2011 році. – Ред.). Здавалось би, йдеться про техніку, але виявилося, що це і є життя. Я думала перед розмовою з астронавтом, що він розповідатиме про кнопки, деталі. А він говорив про космічний корабель, який дає їм змогу літати над планетою і споглядати світ, бачити його красу збоку. «Ви тут мусите піклуватися про Землю», – кажуть вони. Вони дивляться на планету як на справжній ландшафт. Природу. Місце, де можна дихати.
У. Т.: Ви подивитеся «Гравітацію» в кінотеатрі?
– Мені справді хочеться побачити її повністю завершеною. Я така людина, що коли переглядаю незакінчену стрічку, то завжди знайду, що покритикувати, зробити по-іншому, виправити. Не можу сприймати незавершену кінороботу як нормальний глядач, адже прагну оцінити весь процес творення. Хочу переглянути «Гравітацію» в кінотеатрі, повному людей і розділити їхнє переживання від неї. На те ж бо й фільмуємо.