З липня Польща головує в Європейському Союзі. Відкритість на Схід є одним із найважливіших цілей урядування Дональда Туска та його міністра закордонних справ Радослава Сікорського. У вересні в Варшаві має відбутися самміт Східного Партнерства, на якому будуть проголошені наступні важливі декларації.
Автобус сполученням Львів – Люблін виїздить з автовокзалу на Стрийській вранці – о 6.30. Їде в сторону кордону швидко та радісно. Спершу він порожній. У Жовкві та в Раві-Руській переповнюється людьми. Цей на на перший погляд незнайомий натовп згодом справляє враження організованого. Дискусії ведуться навколо того, хто нині із митників заступає на зміну з українського і польського боку, скільки нині коштує блок сигарет у Томашеві Люблінському та скільки складає останній штраф, виписаний польськими прикордонниками.
Пасажири рейсового автобусу поділяються переважно на три частини: група юнаків – галасливих та хвальковитих, трохи більша група жінок, які в опозиції до юнаків, і група незалежна, що складається з мене, української студентки, що їде до Любліна та жіночки-польки, яка повертається до Польщі з рідної колись Жовкви.
Група юнаків найбільш показова. Керував нею досвідчений хлопець, страшенно говірливий, але при цьому дуже шанований рештою. Це він вказував іншим, де належить ховати алкоголь та сигарети. Документи мав найпевніші – польську карту сталого проживання. Жіноча група можливо трохи більш сконсолідована, хоч головуючої як такої не мали. Конфлікти вибухали раз за разом – деякі пані кричали, одна увесь час молилася. Я не дивувався – адже їй йдеться про заробіток на життя. Дещо кращий зір сьогодні у польського митника – і доходу не буде.
До прикордонного переходу під’їжджаємо о 8.30. Наступні чотири години (!) пролетіли в праці – тимчасові мешканці автобуса пірнали під сидіннями, відкриваючи нікому не відомі схованки. Худі молоді жінки перетворювалися на «вагітних» місяці отак на восьмому. Пакунки з-під цукерок та кетчупів наповнювалися пачками сигарет та невеликими пляшечками з "кавою". Автобус почав нагадувати таємну базу військового підпілля. Кожен його фрагмент був зайнятий чимось таким, що представники влади не мали права побачити.
Черга автобусів збільшувалася з години на годину. Прибували наступні – з Сокаля, Червонограду, Рави Руської та Жовкви, наступні рейси зі Львова. На жаль, тоді митна та прикордонна служба працювали дуже ретельно – кожен з автобусів перевірявся надто детально. Перший полегшений видих: пси, що обшукували автобус, не знайшли нічого. Але чекав на нас ще й особистий контроль…
Професійний погляд працівниці польської митниці, яка вважала що говорить українською (насправді була це типова для поляків з пограниччя мішанина двох мов, нерідко з уживанням скалічених російських слів), вихоплював все нові та нові пачки цигарок. Зарозумілий юнак намагався обдурити пані з митної служби – брехав їй прямо в очі, але нині вона явно була не в гуморі. Повернула хлопця з кордону, як ще одного чоловіка, який не мав при собі відповідної суми грошей (якщо чітко дотримуватися встановлених в ЄС правил, більшість із пасажирів цього автобуса не мали би права перетнути кордон).
Перші «пограбовані» намагаються пручатися – переказати товар іншим, хто очікує перед рамкою. Втім, солідарність не діє. Не має на що розраховувати навіть жіночка «на восьмому місяці». Решта перевірки протікає спокійно.
Після повернення до автобусу вибухає суперечка. Найщасливіші контрабандисти сперечаються про те, як поділити призначений штраф. У сварці беруть участь усі, за винятком моєї сусідки. Вона втратила все окрім перевезених мною двох пачок сигарет (норма на одну людину).
Покидаємо кордон. Пасажири знов пірнають під сидіннями. Схованки залишилися в своїй більшості непорушними. Бізнес крутиться надалі.
Польща, яка головує в Євросоюзі, вітає прибулих із радістю…