Але політтехнології, пов’язані з «Великою Вітчизняною», подібно до Чорнобиля, – отрута, що шкодить і поза межами території держави, на якій з’явилася. Вони ширяться всією Європою, спотворюючи пам’ять і розуміння подій, що вплинули на формування цілого континенту. Це загальновідомий факт, який, однак, потребує постійної переоцінки, оскільки введення тієї отрути почалося дуже рано, у 1940-х, і простою контрпропагандою її не здолати. Тут потрібен ретельний і постійний пошук правди через розкриття всіх фактів та осмислення їх у широкому контексті, а також сприяння відкритій історичній дискусії за участю освітніх закладів та ЗМІ. Ключова роль у становленні такої свободи досліджень і дебатів, підтримці наукової роботи, освіти та політики пам’яті належить державі.
Навіть на Заході, де свобода слова й авторитетні незалежні заклади освіти існують уже тривалий час, не завжди легко було звільнитися від лещат «антифашистської легенди», яка спотворювала факти, пов’язані з Другою світовою війною, оскільки прирівнювала всі країни-союзниці й інтерпретувала будь-яку критику СРСР як немислиму або нелегітимну. Громадянам ліберальних держав, безперечно, не доводилося боротися з іще масштабнішими «фокусами» радянських ілюзіоністів на кшталт применшення злочину Голокосту внаслідок узагальнення їх у понятті «жертви фашизму» або заперечення Голодомору, Катинської трагедії. Але і в нас були труднощі в трактуванні історії, зокрема у визнанні та належній оцінці нацистсько-радянського альянсу в 1939–1941 роках, роль якого досі неправильно інтерпретують як суто превентивний крок сталінської влади, а отже, не розглядають як вторгнення в Польщу (відтак і в Західну Україну). Радянська брехня про Катинь і Голодомор цілковито відкрилася західним освіченим колам тільки нещодавно.
Завдання нашого часу – вдосконалити знання про Другу світову війну та політичні кровопролиття, вчинені нацистами і совєтами у Східній Європі. Нововідкриті архіви та свідчення, свіжі погляди й глибше розуміння не раз доводили, наскільки неправильно вважати, ніби «ми вже знаємо все, що треба знати».
«Це питання для науковців, читачів історичних книжок, і ніякої політики тут немає», – скажуть скептики. «Нам просто треба боротися за визнання нашого статусу жертв, не ускладнюйте життя, нехай скелети залишаються в шафі», – стоятимуть на своєму активісти. І ті, і ті помиляються. Глибше розуміння історії рано чи пізно стане загальним надбанням – воно поширюється у світовій культурі й створює нові стандарти історичного дискурсу. Це поступовий, але неухильний процес. Російська політика заборони вільної історії та нав’язування за допомогою закону й залякування офіційної (насправді сталінської) версії ВВВ з її героями і лиходіями, таємницями та брехнею, безперечно, лякає. І, схоже, успішно корумпує пам’ять молоді та ув’язнює покоління в незнанні й хибній свідомості. Але врешті вона приречена на провал.
РФ більше не є закритою фортецею, що відгороджує своїх громадян від світу. Щоразу, коли росіяни їдуть за кордон, – чи то олігарх на лижний курорт до Австрії, чи студент на навчання до Франції, – всі вони контактують із відкритою історією через книжки, спілкування, фільми тощо. У довготерміновій перспективі це приведе до сумнівів у міфах, у яких їх ув’язнено, і подолання їх. Хай там як наполегливо нав’язуватимуться міфи, вони є слабкими. Ілюзії, навіть створені насильницьким шляхом і за участю держави, залишаються ілюзіями, й багато справжніх послідовників їм не завоювати.
Ось чому боротьба за свободу історії, ліберальну освіту, за гостру і терплячу критику всіх недоліків, щонайменше ортодоксального дискурсу «Великої Вітчизняної війни», проти нав’язаних підручників важлива для всіх європейців і, безперечно, для росіян, котрі є першими жертвами політики, що не може гарантувати їм нічого доброго, а лише необґрунтовану гордість, яка має дуже мало спільного з автентичною пам’яттю й отруює навіть по-справжньому славні моменти в їхній історії.
А якщо коротко, то: 1) значення Другої світової – це не просто забава інтелектуалів, а критичне політичне питання, барометр рерадянізації або демократизації Східної Європи, а відтак і ключ до її майбутнього; 2) міфи ВВВ приречені на провал, попри тимчасову гегемонію.