Франції не пощастило, як було заплановано, скасувати надзвичайний стан 26 липня. Теракт у Ніцці змусив французьких парламентаріїв продовжити систему обмежень щонайменше на наступні півроку. Дебати щодо продовження надзвичайного стану тривали в Національній асамблеї ледь не до третіх півнів. Ні, радикальних розбіжностей стосовно того, що з терористичною загрозою треба боротися, не було. Врешті, після бурхливого обміну люб’язностями між правлячою партією та опозицією текст було ухвалено однозначною більшістю голосів. Згодом без зволікань закон про надзвичайний стан підтримав Сенат. Здавалося б, принцип загальнонаціональної єдності в протистоянні зі спільним ворогом дотриманий. Тоді про що точилися запеклі дискусії? Насамперед довкола двох засадничих термінів французької колективної політичної свідомості: принцип рівності перед законом та презумпція невинуватості.
«Поки я очолюю уряд, Франція не стане країною, де затримуватимуть на невизначений термін, із невизначених причин гіпотетично підозрілих осіб», — урочисто пообіцяв прем’єр-міністр Манюель Валльс. «Домагаючись цілковитої індивідуальної свободи для всіх, ви забезпечуєте індивідуальну свободу для терористів, — заперечив на підвищених тонах Лоран Воклюз, заступник голови правої опозиційної партії «Республіканці». — Ми наголошуємо: не може бути жодної свободи дії для терористів!»
Читайте також: Убивство священика у Франції: черговий теракт з перспективою релігійних війн
Реальність і кон’юнктура, популізм і виклики часу, правничі стандарти й механізми дотримання безпеки… Все змішалося в політиці Франції. Слова та дії, гучні заяви та безпомічність перед новими загрозами, які не просто ідентифікувати, а відтак надзвичайно складно нейтралізувати. Демарші з прицілом на близькі президентські вибори та ідеологічні забобони, за які багато хто тримається. Надзвичайний стан поступово переростає в перманентний, і, схоже, надовго.
Наприкінці минулого року, відразу після паризьких терактів, президент Олланд спробував змінити Конституцію, доповнивши її поняттям «надзвичайний стан» і передбачивши механізм позбавлення громадянства за тероризм. Його не підтримали, бо «тимчасовість не може стати постійною», — вирішили правники Соціалістичної партії. На рівні юридичних термінів це був би справді узаконений алогізм. А в реальному житті?
Читайте також: Париж. Територія невпевненості
Загалом надзвичайний стан, що суттєво відрізняється від військового, про який заговорили в Україні останнім часом, не так щоб радикально змінив життя пересічних французів. Перевірки сумок за допомогою металошукачів на вході до великих крамниць? Гаразд, це не так обтяжливо. Військові патрулі на вулицях? У проблемних кварталах їх сприймають ледь не з вдячністю. Більше арештів та обшуків у радикальних колах? Ці дії залишаються такими непомітними для широкого загалу громадян, що соціологи вказують на 54% незадоволених, які вважають надзвичайний стан неефективним (опитування BVA від 23 липня на замовлення Orange iTélé).
Нині надзвичайний стан під впливом трагічних подій у Ніцці та Провансі доповнився дозволами на адміністративні обшуки. За рекомендаціями фахівців із боротьби з тероризмом, ці додаткові повноваження сприятимуть профілактиці класичних терактів. А як бути з «поодинокими вовками», з особами, які потерпають від психічних розладів? Чи потрібно передбачити якийсь додатковий вишкіл психіатрам на предмет ранньої ідентифікації відповідних відхилень? І як сполучалися б такі тренінги з принципом презумпції невинуватості, на якому ґрунтується сучасне європейське право? «Потенційний злочинець» — така характеристика явно не вписується в міжнародні стандарти.
Читайте також: Франція. Оновлення символів
Надзвичайний стан містить перелік заходів проти пропаганди джихаду, радикалізації молоді, діяльність із дезорганізації ісламістських мереж… Профілактика злочинів спрямована переважно на діяльність «ІД». Справді, ці заходи убезпечили від найгіршого Кліматичну конференцію в Парижі та Євро-2016. Як довели події останніх тижнів, щоб позбавити життя десятки випадкових ні в чому неповинних людей, достатньо звичайного ножа чи вантажівки. Ймовірний механізм запобігання — репресивна психіатрія — суперечить засадам демократії, яка й без того ледь-ледь тримає свої позиції.