За прогнозами економістів, 2014 рік мав ознаменувати підйом світової економіки. Натомість, хоча відновлення після глибокої рецесії триває вже майже п’ять років, у багатого світу вона досі видається слабкою. У І кварталі ВВП Штатів зріс лише на 0,1% у річному обрахунку. Зростання в країнах єврозони становило лише 0,8%, тобто вдвічі менше, ніж очікувалося. Деякі проблеми є тимчасовими (скажімо, несприятливі погодні умови у США), та й не в усіх країнах економіка послаблюється. Наприклад, темпи зростання пришвидшились у Великій Британії та Німеччині, період підйому переживає також Японія. Більшість аналітиків досі сподіваються, що до кінця року зростання набере обертів.
Одначе причин для тривоги достатньо. У кількох великих європейських країнах, зокрема в Італії та Франції, стагнація дедалі відчутніша. У квітні податок на споживання підвищила Японія, тож темп зростання має сповільнитися принаймні тимчасово. У США загальмувалося відновлення ринку житла. Крім того, в усьому багатому світі дохідність до погашення довгострокових державних облігацій – барометр очікувань інвесторів щодо економічного зростання й відсоткових ставок – різко впала. В американських десятирічок (2,5%) вона втратила половину процентного пункту порівняно з кінцем 2013-го. Коли врахувати, що до економічного підйому американці зазвичай прямують близько п’яти років, то, ймовірно, нині йдеться про наступну рецесію, при цьому США навіть не встигли натішитися жодним істотним зростанням.
Читайте також: Реанімація тяжкохворого. Українська економіка проходить дно циклу
Як запобігти такому розвиткові подій? Стандартне рішення: центральні банки мусять на тривалий час пом’якшити монетарну політику. Проблеми єврозони суттєво пов’язані з консерватизмом Європейського центрального банку (ЄЦБ), що давно чинить опір запровадженню нестандартних заходів, тобто грошово-кредитному пом’якшенню, попри те що регіон опинився небезпечно близько до перспективи дефляції. На щастя, ЄЦБ повідомив, що планує вжити заходів на своєму наступному засіданні, яке відбудеться в червні.
Однак, хоч м’яка монетарна політика і є необхідною для активного відновлення, цього замало. Насправді надмірна залежність від регуляторів є істотною причиною теперішнього сповільнення. Останніми роками грошово-кредитна політика була головним – а нерідко і єдиним – інструментом підтримки зростання багатого світу. Фіскальна політика працювала у зворотному напрямку: практично всі заможні країни зменшували дефіцити бюджетів, і здебільшого стрімкими темпами. Мало хто з них виявляв готовність до проведення глибинних реформ для стимулювання сукупної пропозиції (виробництва), які могли б покращити продуктивність і спонукати компанії до інвестування. Угоди щодо вільної торгівлі забуксували. Обіцяне поглиблення європейського єдиного ринку – у сфері цифрової торгівлі або ж послуг – лишається порожньою обіцянкою.
На цьому несприятливому тлі успішно діють центральні банки. Показники зростання були настільки стійкими, що економісти заговорили про нове «Велике сповільнення» – епоху макроекономічної стабільності, яка передувала світовій фінансовій кризі. На жаль, стабільність при низькому темпі зростання й невеликі відсоткові ставки більше впливають на ціни активів, аніж на реальні інвестиції, а також загрожують утворенням фінансових бульбашок задовго до того, як економіки будуть забезпечені повною зайнятістю населення.
Читайте також: Піратство державних масштабів
Прагнучи уникнути такої ситуації, центральні банки можуть, як варіант, використати регуляторні інструменти, щоб протистояти надмірному подорожчанню активів. Найбільше потребує таких заходів Велика Британія, на житловому ринку якої є тривожні ознаки. Справді, необхідною є також більш збалансована стратегія зростання, що не настільки тісно пов’язана із центральними банками.
Така стратегія повинна мати дві складові. По-перше, збільшення державних інвестицій в інфраструктуру. Адже, починаючи від американських аеропортів і закінчуючи ступенем проникнення широкосмугового зв’язку в Німеччині, в цій сфері більшість країн багатого світу мають суттєві недоліки. Позики на інфраструктуру за найнижчими відсотковими ставками сприятимуть зростанню сьогодні, а також у перспективі, до того ж відновлення менше залежатиме від приватного боргу. По-друге, необхідна низка реформ для стимулювання сукупної пропозиції. Окрім очевидних переваг розвитку вільної торгівлі кожна країна заможного світу має безліч можливостей для внутрішніх реформ: від перегляду норм, що гальмують житлове будівництво у Великій Британії, до модернізації неефективної системи навчання персоналу в США.
Прогрес у цих сферах забезпечить надійніше і стабільніше зростання, а також зменшить імовірність початку нової рецесії – з майже нульовими відсотковими ставками (у таких обставинах давати раду проблемам особливо тяжко). Однак для цього знадобляться політики, які розрізняють бюджетне марнотратство й раціональні позики, а до того ж є достатньо сміливими для проведення непопулярних реформ.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com