Віце-президент з дослідження Freedom House Арч Паддінгтон вказує на те, що парламентські вибори підтвердили руйнацію демократичних інститутів в Україні
«Вибори традиційно вважають справедливими і конкурентними лише зважаючи на те, що в день виборів не відбулося очевидних фальсифікацій. Сучасні автократи взяли це до відома. Все частіше вони розробляють стратегії, спрямовані на виправлення результату політичних змагань ще за кілька тижнів, місяців чи навіть років до виборів. Їх ціллю є виграти вибори при цьому уникаючи нахабних актів фальсифікацій, які неминуче викличуть міжнародне засудження», – пише аналітик.
За його словами, найбільш чітко це явище було видно на двох виборах, де перемогла чинна влада: в Україні і у Венесуелі.
«У Венесуелі президент Уго Чавес переміг свого суперника Енріке Капрілеса Радонскі, набравши близько 55% голосів. В Україні результати парламентських виборів є трохи похмурішими, але здається правляча Партія регіонів, лояльна до президента Віктора Януковича, втримала свої позиції проти роз’єднаної опозиції», – відмічає Паддінгтон.
«Вибори в Україні були серйозно затьмарені руйнацією демократичних інститутів за чинного уряду, який прийшов до влади в 2010 році. Місія Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ зауважила використання урядом державних службовців та ресурсів для підтримки Партії регіонів, швидке прийняття зміненого виборчого закону за рік до голосування та медіа-середовище, де було мало об’єктивних новин. Повідомлення зрозуміле: вибори не можуть бути справедливими, якщо враховувати, що харизматичних і діяльних фігур опозиції довільно дискваліфіковано з допомогою податливої судової системи», – додає експерт.
У своєму блозі німецький журналіст Пауліне Тіллман цитує слова експерта з міжнародних відносин, керівника представництва Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні Кирила Савіна про підґрунтя високої підтримки Кличка на виборах та його команду.
«Апетити Кличка ростуть. Він почав свою політичну кар'єру як місцевий політик і спочатку хотів бути мером Києва. І це був верх його бажань, амбіцій і прагнень. Між тим, зараз він більше не говорить про Київ. Для нього це тепер замало, це – пісочниця. Він хоче займатися національною політикою, і очевидно на це здатний зважаючи на те, що його партія набрала 14%. Його успіх пояснюється тим, що українці тужать за політичною альтернативою. Кличко насправді не є альтернативою. Сам він є новим обличчям, але якщо подивитись на його список, то можна знайти кількох політиків, які багато разів вже дискредитували себе і насправді є старими кадрами. Але я думаю, що українці просто не хочуть цього бачити – головне, що прийде хтось новий, хто принесе нову надію.
У свою чергу професор політології Ратгерського університету Олександр Мотиль у своїй статті на The World Affairs аналізує, що підштовхнуло 10% виборців проголосувати за партію «Свобода».
«По-перше, більшість українців, звичайно, голосували за «Свободу», не тому що вони читали її програму. Бо якби вони прочитали, то помітили б, що соціально-економічне бачення «Свободою» України нагадує бачення Республіканської партії Сполучених Штатів, і що її підхід до питань міжнаціональних відносин надзвичайно схоже на офіційну політику в країнах Балтії.
Також українці проголосували за «Свободу» не тому, що вони були знайомі з її досвідом управління, яке, за словами одного львівського бізнесмена, було жахливим.
По-друге, «Свобода» ніколи б не потрапила на національну сцену, якби не було глибокої ксенофобської, антиукраїнської і проросійської політики, що проводиться урядом Януковича з початку 2010-му. Радикалізм регіоналів, таким чином зробив зростання ультра-націоналістичного радикалізму і можливим, і неминучим.
По-третє, в Україні переважно російськомовні «прорегіональні» олігархи підтримували партію «Свобода». Глядачі українського телебачення знають, що за останні кілька років представники "Свободи" було незвично частими гостями на двох найбільш популярних ток-шоу, модераторами яких є російські журналісти Євгеній Кисельов і Савік Шустер. Обидва шоу транслюються на фінансованих олігархами та близьких до режиму телеканалах. Були також і чутки, що регіонали і деякі олігархи фінансують «Свободу» (що сама «Свобода» заперечує). Надійне джерело, котре говорило з високопоставленим державним міністром два роки тому сказало наступне: «Партія регіонів підтримувала «Свободу». Потім підтримував Коломойський, а тепер я не знаю, хто», – пише Мотиль.
А швейцарська Neuer Zürcher Zeitung пише про нових і старих екстремістів у новому українському парламенті.
«Частка голосів у близько 10% за «Свободу» на парламентських виборах засмутила деяких політиків. Серед них і Петро Симоненко, який для протоколу заявив, що потрапляння у вищий законодавчий орган «Свободи» є трагедією для України. Інша екстремістська група, однак, яка протягом багатьох років сидить у парламенті і турбує Симоненка набагато менше, це – його власна, а саме – Комуністична партія… Партія позиціонує себе як жорстка марксистсько-ленінська: від емблеми з серпом і молотом на червоному прапорі до риторики про «реставрацію капіталізму» в Україні..Велика присутність екстремістів насправді є неприємним результатом останніх виборів і вказівкою на зростаючу радикалізацію в Україні», – зазначає видання.
Дослідник з питань східної політики ЄС в Європейському Університеті Віадріна (Фракфурт-на-Одері, Німеччина) Ірина Солоненко та німецький політолог Андреас Умланд у статті на EUobserver розробили ряд рекомендацій щодо зміни політики ЄС щодо України після виборів.
Експерти в першу чергу пропонують ЄС після виборів в одному і чітко сформульованому документі встановити, які умови Україна повинна виконати для того, щоб угода про асоціацію була підписана.
«До цього часу спостерігалася какофонія заяв представників ЄС з цього питання. Заява має бути оприлюднена та представлена в якості заклику до українського суспільства так само як і до політичної еліти», – пишуть Солоненко та Умланд.
Крім того, на їх думку, ЄС повинен напряму співпрацювати з людьми, які безпосередньо приймають рішення в країні.
«Більш активно співпрацювати з деякими з так званих «олігархів» в Україні. Часто важливі рішення в Україні заздалегідь визначаються за лаштунками акторами, які не перебувають на високих офіційних посадах, але контролюють значну частину ВВП України. До числа «олігархів» входять різні особистості – деякі з них більш, а інші – менш сумнівні. ЄС має залучити обране коло останніх до діалогу про те, що ЄС хоче від українського уряду, і що угода про асоціацію означає для економіки України», – пишуть аналітики.
Аналітики також вважають, що підписання ЄС угоди про асоціацію з Грузією та Молдовою ЄС може показати Україні, що виконання умов Союзу дає відповідні результати.
«(ЄС – Ред.) має підписати та ратифікувати угоди про асоціацію з Молдовою і Грузією по завершенні переговорів з ними. Таким чином ЄС покаже, що оголошений ним принцип «більше за більше» є реальністю. Такий крок міг би збентежити нинішнє українське керівництво», – пишуть експерти.
«(ЄС має – Ред.) розглянути можливість надання Молдові і, можливо, також Грузії перспективи членства в ЄС, заснованого на певних умовах. Зазначити, що подібні пропозиції можуть бути зроблені і іншим країнам в майбутньому, якщо вони поважатимуть спільні цінності та виявлять адекватну політичну волю», – додають вони.