The Washington Post з покликанням на дослідження неурядової організації C4ADS пише, що через український порт «Октябрськ» у Миколаївській області ймовірно здійснювали поставки зброї для режиму Асада в Сирії.
Автори дослідження пов’язують деякі великі судна, що заходили в цей порт, з мережею бізнесменів і компаній, близьких до високопоставлених урядовців у Росії та Україні.
Головна підозра, на яку покликаються автори дослідження, – прогалини в даних транспондера (пристрою для фіксації руху судна).
«Прогалини в даних транспондера порівняно недавній феномен, що збігається з міжнародною критикою Росії щодо допомоги своєму тривалому сирійському союзнику, не зважаючи на важкі репресії цього уряду щодо мирного населення», – пише видання.
Зокрема «немає декларацій суднового вантажу чи супутникових фотографій, які б доводили, що судна перевозили зброю», і вони стверджують, що «дані перевезень не є досконалими. Проте такі самі прогалини зафіксовано, коли судно «Ocean Fortune» (його вони підозрюють і у перевезенні зброї до Сирії) та його сестринські судна доставляли важку зброю венесуельському лідеру Уго Чавесу».
Українська судноплавна компанія Kaalbye Group, яка володіє судном «Ocean Fortune», визнала в одному зі своїх листів дослідникам, що одне з її суден «Ocean Voyage» торік прямувало до Сирії, щоб відвезти «вантаж подвійного призначення», юридично дозволений правилами Міжнародної Морської Організації, але заявили, що більше жодне із суден не прямувало до сирійських портів.
Як пише The Washington Post, порт «Октябрськ» невідомий для більшості з однієї причини: «упродовж майже всього часу свого існування «Октябрськ» був надсекретною військово-морською базою, ключовою ланкою мережі військових поставок для Радянського Союзу та його союзників у цілому світі».
C4ADS ставить цей порт у центр потужної міжнародної мережі торгівлі зброєю, що поєднує Україну та Росію із широким спектром клієнтів у цілому світі. У звіті вказано, що «Октябрськ» є вихідною точкою для поставки зброї у кілька десятків країн, серед яких Судан, Демократична республіка Конго, М’янма, Венесуела, Китай, Ангола та Іран.
«Незважаючи на те, що порт перебуває в Україні, функціонально «Октябрськ» контролює Росія»; ним керує колишній російський морський капітан, а володіє бізнес-магнат із близькими зв’язками з Кремлем. Основні російські експортери зброї мають свої офіси там», – пише видання.
Показово. що автори дослідження називають українські та російські судноплавні й логістичні компанії «Одеською мережею».
Ключовим гравцем мережі, згідно з інформацією C4ADS, є вже згадана компанія Kaalbye Group.
«Старші менеджери компанії мають професійні та бізнес-зв’язки із службовцями у найвищих рівнях російського та українського урядів і збройної промисловості, зв’язки, підтверджені на сайті компанії та у торговельних публікаціях. Один із співзасновників, Ігор Урбанський, був заступником міністра транспорту в Україні. Інший співзасновник, Борис Коган, є також членом правління РТ-Логістика, дочірньої компанії великого індустріального консорціуму, що перебуває в державній власності Росії і включає також найбільшу російську фірму, яка займається військовим експортом, – Рособоронэкспорт. Консорціум очолює Сєргєй Чємєзов, близький соратник Путіна», – пише видання.
База даних транспондера, зібрана C4ADS, виявила, що «Октябрськ» був найбільш популярним місцем прибуття суден, що перебували у володінні Сирії, які плавали до портів деінде в Україні та Росії. Кілька сирійських вантажних суден зробили десяток чи більше зворотних плавань між Октябрськом та одним із трьох найголовніших сирійських портів упродовж січня 2012 року та середини 2013 року, за даними аналітиків. Перевозили судна військовий чи «більш невинний» вантаж не можна сказати з даних звітів про транспортування.
За інформацією C4ADS, цілий флот у сім вантажних суден компанії Kaalbye перевозив вантажі з порту «Октябрськ» упродовж останніх 18 місяців, а далі, як і «Ocean Fortune», ці судна зникали мінімум із трьох світових баз даних, що записують дані з транспондерів для міжнародного судноплавства.
«Докази говорять про сильний наслідковий зв’язок того, що ці судна та компанії постачають зброю режиму Асада. На користь цього факту свідчить і те, що публічно заявлені поставки російської зброї також здійснювали члени цієї мережі», – пише The Washington Post.
Читайте також: Всипте йому добряче
Тижневик The Economist пише, що Україна та деякі латиноамериканські країни перебувають у зоні ризику згідно з індексом уразливості до раптової зупинки припливу капіталів. Проте очолює список найуразливіших Туреччина
«Ризик раптової зупинки припливу капіталів сьогодні є приводом для хвилювань для більшості країн із ринками, що розвиваються. Велика різниця у структурі поточного рахунку означає велику кількість запозичень з-за кордону і може бути також ознакою кредитної кризи, якщо фінансування припиниться. Високий рівень короткострокового зовнішнього боргу щодо резервного фонду уряду означає, що економіці бракує засобів для проведення позичальників через тимчасові складнощі. Більш відкрита фінансова система може підвищити економічне зростання у довгостроковій перспективі, але це так само робить її доступною для швидкого наповнення капіталом», – пише видання.
The Economist поєднав ці чотири фактори в індекс, що вимірює уразливість 26 країн із ринками, що розвиваються, до припинення припливу капіталів. «Зелений колір означає економіки країн, включно з багатими нафтовими країнами, які перебувають у зоні порівняно невеликого ризику раптового припинення надходження капіталів».
Марковані червоним країни перебувають у зоні найбільшого ризику. «ПАР, Україна та кілька латиноамериканських країн видаються вразливими, але очолює список Туреччина. Дефіцит поточного рахунку в цій країні становить більш як 6% ВВП, її короткостроковий зовнішній борг і сума боргових платежів становлять більш як 150% наявних резервних активів, і з 2009 року рівень кредитів зростав там швидше, аніж на будь-якому з ринків, що розвиваються, у списку індексу. Турецька ліра вже впала на 13% щодо долара від початку року, але вона може й далі падати».
Читайте також: Коли гіганти гальмують
Експерт Центру європейської політики в Брюсселі Аманда Пол вважає, що заохочувати Україну вступати до Митного союзу – те саме, що продавати пісок у пустелі
Одним з останніх епізодів російсько-української драми, на думку Аманди Пол, була торговельна війна, яка мала за мету втримати Україну від інтеграції з ЄС. «Досі Росія використовувала широкий спектр інструментів м’якої сили, щоб намагатися та досягати цього, включно з мовною політикою, спільною культурною та історичною спадщиною і, можливо, найвідомішим – ціною на газ. Поки що Україна не піддалася».
Для Росії важливі не просто економічні чи політичні відносини з Україною. «Насправді договір про асоціацію не перешкоджає Україні розвивати конструктивні відносини з Митним союзом доти, доки це базується на повазі до правил СОТ і не суперечить угоді про глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі. Договір, який буде вигідним і для України, і для ЄС, не має шкодити відносинам України з Росією та з іншими сусідами. На жаль, Росія не бачить це таким чином. Для Росії збереження впливу на Україну – це радше екзистенційний імператив, аніж пріоритет зовнішньої політики», – вважає експерт.
«Київ не раз заявляв, що не хоче вступати до Митного союзу, надаючи перевагу статусу спостерігача. Росії так само важко продати проект іншим країнам… Це те саме, що намагатися продати пісок у пустелі – ніхто не купує».
У вирішальні моменти історії Росія вже застосовувала схожі санкції до інших держав (Грузії, Молдови, Польщі, країн Балтії) і майже в усіх випадках країни не змінювали своєї позиції, і Росія зазнавала поразки.
Аманда Пол вважає, що «підписання угоди має відбутися так швидко, як це взагалі можливо. Хоча підписання Угоди про асоціацію може не припинити залякування Росії, це буде чітким повідомленням Москві і принаймні покладе край монотонним дебатам і дискусіям щодо підписання.
«Драма, схоже, триватиме. Наприкінці вересня будуть оцінювати докладені Україною зусилля відповідати вимогам ЄС. Як результат, буде прийнято рішення – поставлять підпис під угодою чи ні. Залишати угоду без підпису ризиковано», – наголошує експерт. «Для росіян не підписана Угода про асоціацію України з ЄС буде подарунком».
Читайте також: Митний союз лебедя, рака й щуки
Американський політолог і викладач Institute of World Politics Пол Ґобл вважає, що через помилковий підхід Росія втратить вплив на Україну та Білорусь, як раніше втратила на Естонію, Латвію та Литву. Про це він пише на сайті The Jamestown Foundation.
«Переслідуючи короткострокові цілі підвищення прибутків російських олігархів і маючи переконання, що це просуватиме російські інтереси, і не зважаючи на можливий вплив такого підходу на російські національні інтереси, Москва відмежовує від себе Україну та Білорусь. Ці країни вона впродовж тривалого часу розглядала як своїх невід’ємних союзників. Зараз, як результат, вона їх може «втратити», так само як втратила країни Балтії: Естонію, Латвію та Литву, які зараз міцно закріпилися у НАТО та ЄС», – вважає експерт.
Після того, як Росія наклала торговельні санкції на український експорт, вона зробила те саме з Білоруссю: «поставила інтереси олігархів вище, аніж відносини між двома країнами», – зазначає Пол Ґобл.
Помилковий підхід Москви спершу до країн Балтії, потім до України, Білорусі та Молдови (в основному у вигляді заборони експорту певного товару або підвищення ціни на енергоносії) свідчить про те, що вона не вчиться на своїх помилках, вважає експерт.
«Це чітко показує, що за останні два десятиліття вже переконавшись у тому, що країни Балтії робили все можливу, щоб приєднатися до НАТО та ЄС, Кремль, як і французький дім Бурбонів до того, нічого не забув і нічому не навчився. Хоча ціна відмежування України та Білорусі буде навіть вищою, аніж та, що була пов’язана із втратою Естонії, Латвії та Литви», – пояснив Ґобл.
Читайте також: Все ближче до ЄC: євразійці поки програють боротьбу у Раді і за її межами
Колишній посол США у Києві, експерт інституту Брукінгса Стівен Пайфер вважає тиск Росії на Україну контрпродуктивним
«Тиск Росії на Україну задля її відмови від асоціації з ЄС, контрпродуктивний», – вважає екс-посол.
На його думку, уряд України сподівався, що можна буде мати поглиблені відносини з ЄС і водночас гарні стосунки з Росією.
«Останні погрози Москви на адресу Києва торговельними санкціями, якщо Україна підпише угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС, свідчать про те, що росіяни хочуть «змінити той розрахунок», – пояснив Пайфер.
«Хочуть зробити з цього геополітичну війну, але, на мою думку, Росія програє ту війну, бо українці зрозуміли, що означає надто тісне зближення з Росією», – додає він.
На думку експерта, «останні погрози з боку Росії схожі до тих, які вона застосовує вже 20 років у своїй стратегії впливу на найближчих сусідів. Президент Владімір Путін не прагне відродити Радянський Союз, але очікує, що такі столиці, як Київ чи Баку, братимуть до уваги російські інтереси. Продовжуючи політику тиску, Росія спричинила до того, що сусідні країни почали шукати зв’язку із зовнішнім світом, який дає їм ширше поле для маневру. Україна є таким прикладом.
«Хоча Угода про асоціацію не обіцяє членства в ЄС, це і без того буде великим кроком України в напрямі Європейського Союзу», – вважає Пайфер. Проте «президент Віктор Янукович не сприймає угоду в цьому контексті».
«Янукович зараз не думає, який наслідок матиме укладення асоціації вже після його підписання та ратифікації. Думаю, він використає Угоду про асоціацію з ЄС у середньостроковій перспективі. Вона має йому допомогти у виборчій кампанії 2015 року під гаслом «я наблизив Україну до ЄС», – прогнозує Пайфер.
Читайте також: Торговельна війна. Москва має сприйняти нову реальність