Джеймс Шерр, експерт фундації Chatham House, вважає, що асоціацію України з ЄС має бути запропоновано на чітких умовах, але без обмежувальних термінів.
«Офіційно зобов’язання ЄС підписати угоду (органічною частиною якої є встановлення зони вільної торгівлі) не має часової межі і залежить лише від «мотивованої дії та цілеспрямованого процесу» в Україні. Однак частина посадовців ЄС і представників держав-членів публічно та приватно презентують саміт у Вільнюсі не лише як визначальний, а й як завершальний момент», – пише Шерр.
«Проте історія не закінчиться самітом у Вільнюсі. Дуже швидко стане зрозуміло, що її завершеність була ілюзорною незалежно від того, чи буде підписано Угоду про асоціацію. У кожному разі саміт стане не кінцем, а початком нової історії, і лише деякі європейські комісари чи члени урядів уже почали думати про її характер, динаміку та наслідки», – наголошує аналітик.
«З принципових питань не може бути ніяких відхилень. Україна – настільки ж суверенна, як і будь-яка інша держава, і вона несе головну відповідальність за своє майбутнє. Якщо Україна матиме серйозні наміри щодо інтеграції з ЄС, останній повинен привітати її de facto і de jure. Асоціацію має бути запропоновано на чітких умовах, але без строків крайніх термінів або пропозицій у стилі «зараз або ніколи». Росії ж не варто надавати жодних «особливих прав» у цьому процесі», – наголошує Шерр.
Утім, набуття політичної незалежності від Російської Федерації, на думку експерта, більшою мірою залежатиме від України: «Насправді Росія гратиме роль у процесі незалежно від того, чи буде їй надано право голосу. Важливість цієї ролі суттєво залежатиме від України: компетентності державних посадовців, професіоналізму її інституцій та спроможності держави й суспільства …«згуртуватися у вирішальних момент». Вона також залежатиме від позиції України в Європі. Зараз її становище слабке й не відповідає поставленій меті. Зіздійсненням реформ, передбачених порядком денним асоціації, ситуація зміниться, а можливості Росії зменшаться».
Читайте також: Про позицію України між Євросоюзом та "матінкою Росією"
Екс-віце-президент Європейської комісії та провідний представник німецької Соціал-демократичної партії (SPD) Ґюнтер Ферхойґен припускає, що непоступливість ЄС у справі Юлії Тимошенко є проявом «подвійних стандартів».
«Ферхойґен, який зараз працює радником і професором Європейського університету «Віадріна» у Франкфурті-на-Одері, повідомив, що сумнівається у мудрості німецької позиції, яка розраховує на звільнення ув'язненого колишнього прем'єр міністра Юлії Тимошенко в якості виконання умови для підписання Угоди про асоціацію у листопаді», – зазначив Ферхойґен у інтерв’ю. –
«Щонайменше для деяких урядів ЄС звільнення колишнього прем’єр-міністра Тимошенко – умова sine qua non. –Я сумніваюся у мудрості цієї позиції з огляду на довгострокові інтереси ЄС та України».
«Що ставлять на карту Угодою про асоціацію? Ми не обговорюємо членство. Тому я побоююсь, що тут ми використовуємо подвійні стандарти. Наш довгостроковий інтерес полягає у поступовій організації інтеграції України до наших структур. Якщо Угода про асоціацію набере чинності, це означатиме, що Україна зробила незворотний вибір і більше не буде ув’язнена між ЄС та Євразійським союзом президента Путіна», – заявив Ферхойґен.
Читайте також: Про місце справи Тимошенко на порядку денному у Німеччині
Німецький політолог Андреас Умланд звинувачує Кремль у використанні «самообману» німецьких політиків задля реалізації власних стратегічних планів щодо України.
«Головна зовнішньополітична мета Кремля сьогодні – відновити прив’язку України до Російської Федерації, а в ідеалі – заснувати новий союз трьох східнослов’янських держав під керівництвом Москви» , – зазначає Умланд.
Таке визначення цілей, на його думку, пов’язане з програмними особливостями зовнішньої політики РФ: «Кожен, хто має російське зовнішньополітичне мислення, відстоюватиме думку, що Україна – якщо й не головний, то один з пріоритетів Росії у так званому «ближньому зарубіжжі». Вихід Києва з трійки східнослов’янських націй – «великоросів, малоросів і білорусів» – до сьогодні викликає фантомні болі російської народної душі».
Російська влада, на думку дослідника, не цурається використання дипломатичних зв’язків для реалізації власних стратегій.
«Кремль продумано використовує німецьке незнання, необережність або самообман щодо мотивів і геостратегічного контексту російської зовнішньої політики у східній Європі», – вважає політолог.
«Різні німецькі фірми та публічні особи допускають залучення до непропорційно близької співпраці з російськими чиновниками. Дивує провідна роль колишнього політика Соціал-демократичної партії Німеччини в імперії Газпрому: колишній бундесканцлер Ґерхард Шредер з 2005 року перебуває на посаді в керівництві компанії, що володіє «Північним потоком», тимчасом як колишній мер Гамбурга Геннінг Фошерау виконує з 2012 року ту саму функцію в акціонерному товаристві South Stream Transport. Спантеличує те, як безсоромно високі представники німецької соціал-демократії служать державному концерну авторитарного режиму Путіна та здійснюють його підозрілі геоекономічні проекти», – наголошує Умланд.
Читайте також: Німецька критика української влади
Згідно з результатами соціологічного опитування, проведеного межах рамках дослідження «Барометр сусідства ЄС», 53% населення України довіряють Європейському Союзу і лише 23% – власному уряду.
За результатами опитування, 60% українців вважають ЄС важливим партнером нашої країни. Подібні показники мають Грузія та Молдова – 71% і 67% відповідно. Найбільшого значення партнерству з ЄС надають у Вірменії (86%), найменшого – у Білорусі (39%) та Азербайджані (37%).
«Барометр сусідства ЄС» засвідчує: 76% населення України прагнуть поглиблення економічної співпраці з Євросоюзом, 69% – міцніших торговельних зв’язків, 64% – інтенсивнішої кооперації у сфері прав людини, 60% – посилення співпраці, пов’язаної з встановленням демократії.
На запитання, чи варто довіряти Європейському Союзу, 53% українців відповідають ствердно. На власний уряд покладаються лише 23%. Останній показник – найменший серед країн Східного партнерства.
Для порівняння, у Молдові він становить 41%, у Вірменії – 52%, у Білорусі – 56%, у Грузії – 65%. Найбільше довіряютьсвоєму уряду азербайджанці (92%).
Однак і ЄС на теренах України довіряють не найбільше: відповідний показник у Молдові перевищує український на 8%, у Вірменії – на 15%, а в Грузії – на 18%. Менше за українців сподіваються на ЄС азербайджанці (39%) і білоруси (36%).
Читайте також: Де бачать Україну її громадяни?
Експерт New Eastern Europe Якуб Парусінскі зазначає, що «Сім’я» Януковича поширює контроль над економікою України.
«Тимчасом як популістська політика підштовхує країну до кризи, «сім’» Януковича – група близьких до президента вірнопідданих – продовжує нагромаджувати багатство та політичну владу. Син президента Олександр Янукович швидко просувається на шляху до отримання статусу другого найбагатшого стоматолога – після туркменського диктатора Гурбангули Бердимухамедова. Торік журнал Forbes зарахував його до одного з найуспішніших переможців публічних тендерів. Згідно з журналом Focus його багатство оцінюють майже у $200 млн», – пише експерт видання Якуб Парусінскі.
«Сім’я» не обмежує себе внагромадженні багатства. Один за одним, Янукович встановив контроль над стратегічними об’єктами. Усе почалося з фінансових центрів – Національного банку України, Міністерства фінансів, а також податкових чинів (тепер – Міністерство доходів і зборів). Ці дії дали змогу «сім’ї» поглибити контроль над фінансовими потоками, щоб регулювати їх та використовувати банки для керування економікою. Недавно цю владу було закріплено завдяки призначенню прибічників «сім’ї» на посади в Конституційному суді та Центральної виборчої комісії», – зазначає Парусінскі.
«Усе це порушує питання про те, чому найбагатші та найвпливовіші олігархи стерпіли зміцнення влади Януковича… Так, провідних мільярдерів підозрюють у заснуванні кількох політичних партій, але принаймні наразі жоден з них не становить суттєвої загрози. Навіть більше, їх об’єднання малоймовірне», – наголошує аналітик.
Читайте також: Про потенційний вплив "Сім'ї" Януковича на українські ЗМІ
Польський аналітик Якуб Парусінскі вважає, що поки економіка України перебуває у стані стагнації, але не падіння, українці навряд чи повстануть проти режиму, тож влада зробить усе можливе для збереження цієї ситуації.
«Аналітики в Києві давно гадали, коли українське суспільство знову вийде на політичну арену. 2004 року, під час Помаранчевої революції, масові протести спричинили перегляд результатів сфальсифікованих виборів і змінили курс країни на роки. Але лідери, яким Помаранчева революція надала владу, викликали розчарування, завдавши таким чином тяжкого удару громадському активізму та знищивши надію на зміни в Україні», – пише Парусінскі. І додає:незважаючи на те, що протести, пов’язані з такими питаннями, як система оподаткування, розвиток державної мови та утиск свобод, все-таки трапляються, їх розмах зазвичай обмежується невеликою групою людей і лише кількома днями.
Соціологічні опитування свідчать, що для багатьох українців демократія означає низький рівень безробіття та помірні ціни, зазначає експерт. «У цьому сенсі правління Януковича було успішнішим, аніж правління його попередників», – вважає Парусінскі.
За його словами, за таких суспільних настроїв найвигідніша для української влади політика полягає у підтриманні хиткого балансу економічної системи.
«Україна вступила в період економічної та політичної стагнації. Наявний баланс стабільний, але хиткий. Досвід Бразилії, Туреччини та Єгипту показав, що погіршення якості життя – чи полягає воно в підвищенні вартості проїзду, чи в руйнуванні парку, чи в паскудній системі збору сміття – може зумовити непропорційну реакцію. Українські посадовці знають це надто добре, і тому працюють над тим, щоб забезпечити всім належну їм частку», – пише польський експерт.
«Таким чином збереження сучасної системи перетворюється на абсолютний пріоритет… офіційний Київ готовий вишкребти кожну копійку, яку зможе, з міжнародних резервів центрального банку, з бізнесу, з міжнародного ринку облігацій дляпродовження функціонування системи. До 2015 року, тобто до того часу, коли всі ставки вже не будуть актуальними», – підсумовує Парусінскі.
Згідно з аналітичною статтею дослідницької інституції Jamestown Foundation, незважаючи на порівняно високий розвиток протиповітряної оборонної галузі в Україні, держава ще не здатна досягти незалежності від Росії у сфері безпеки.
«Україна готується до участі в оборонних повітряних навчаннях спільно з Росією та Білоруссю, а також до багатосторонніх навчань повітряних сил у Казахстані в листопаді 2013 року», – зазначено у статті.
«Тимчасом як мотиви України прагматичні, її участь у таких маневрах (попри те, що найчастіше вона полягає у спостеріганні), відображаючись у медіа, сприяє російській пропаганді», – пише Jamestown Foundation.
Крім того, така поведінка України, на думку експертів, є проявом її залежності від РФ у сфері безпеки: «Серед пострадянських держав Україна пишається розвиненою протиповітряною обороною, однак технічно й фінансово залежить від співпраці з Росією. Використовуючи батіг і пряник у межах цього вектора співпраці, Кремль сподівається наблизити Україну до Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ). Утім, таке зближення суперечить несоюзницькій оборонній політиці президента Віктора Януковича».
Як зазначають аналітики Jamestown Foundation, Росія «болісно» реагує на розвиток української військової оборони: «15 липня Олексій Мельник з Центру Разумкова повідомив Jamestown, що Росія «болісно» відреагувала, коли Україна здійснила односторонню модернізацію повітряних сил… У деяких випадках Україну звинувачують у розкритті російського «ноу-хау». Навіть більше, на думку експерта з повітряної оборони Олександра Маначинського, Росія не була задоволена експортом ракетних установок «Бук-М1» до Грузії 2008 року та радянських бойових літаків Су-27 та іншого устаткування до США у 2010–2012 роках».
«Водночас Україна теоретично могла б розширити співпрацю у сфері повітряної оборони з НАТО у межах ініціативи «розумної оборони», що передбачає об’єднання та спільне використання в разі необхідності військових можливостей. Утім, можливо, ця ініціатива наштовхнеться на спротив Росії. З іншого боку, якщо уряд України зможе оздоровити хвору економіку та підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, Росія втратить частину свого впливу на протиповітряну оборону України. Проте зараз Київ зберігає хиткий баланс між двома організаціями безпеки – НАТО та ОДКБ», – підсумовується у статті.
Читайте також: НАТО допоможе Україні поліпшити військову освіту