Міжнародна неурядова організація Freedom House у своєму новому звіті за 2012 рік вже другий рік поспіль віднесла Україну до «частково вільних» держав.
«В Україні було відмічено зниження позицій у зв’язку з погіршенням якості проведення парламентських виборів, збільшенням тиску уряду на опозицію та новий закон на користь російськомовної частини населення та одночасно ігнорування менш чисельних меншин», – йдеться у звіті.
Разом з Малі, Мадагаскаром, Гамбією, Гвінеєю-Біссау, Бахрейом, Ефіопією, Еритреєю, Руандою, Єменом, Бурунді, Еквадором, Гондурасом та Шрі-Ланкою Україна також ввійшла до групи країн, у яких у період з 2008 по 2012 рік відбулося найбільше зниження демократичних показників.
На думку професора політології Ратгерського університету Олександра Мотиля, режим Віктора Януковича зруйнується під час президентських виборів 2015 або 2020 року під власною вагою.
«Хоча Україні можливо доведеться витримати ще від трьох до восьми років зловживань Віктора Януковича до наступних президентських виборів 2015 або 2020 року, на щастя, його кінець вже видніється в полі зору, а виклики, що постануть перед країною після Януковича вже принаймні у довгостроковій перспективі, можна передбачити.
Після широкого інституційного руйнування, здійсненого Януковичем і Партією регіонів, Україну треба буде відновлювати зверху вниз. Просто реформ буде вже недостатньо. Навіть «радикальні реформи» можуть не охопити всю повноту змін, які Україні треба буде здійснити, щоб оговтатись від «руїни Януковича» та досягти політичного пожвавлення і оновлення, яке б прийшло на зміну знемаганню і закостенілості.
Майже не має значення чи залишиться Янукович до 2015 чи до 2020 року. Інституційне нищення, яке він розпочав у 2010 році, вже більш-менш завершене, створено нестійкий султанський режим, і чи то три, чи то вісім додаткових років зловживань вже особливо не поглиблять та не розширять політичні збитки. Звичайно, від восьми років руїни економіка України зазнає набагато більших руйнувань, ніж від трьох. До того ж, чим більше Янукович і його регіонали перебуватимуть при владі, тим більше ростиме вірогідність путчу під проводом олігархів чи повстання населення ростиме. Втім, політичний режим, який він створив – султанізм, більше якісно не зміниться, хіба що розпадеться», – пише Мотиль.
«Зважаючи на те, що султанські режими за своєю природою є корумпованими і консервативними, немає жодних підстав сподіватись, що система такої скупої і посередньої людини як Янукович буде здатна і бажатиме пожертвувати своїм благополуччям заради розпливчатого поняття реформ, особливо, якщо реформи підривають їх владу і привілеї. З іншого боку, функціонуючи зі збоями, така система є першим кандидатом на застій і занепад. І рано чи пізно султанська система Януковича зруйнується під власною мертвою вагою. Більш ймовірно це відбудеться під час президентських виборів 2015 року або 2020 після того як скінчиться другий строк повноважень Януковича. Єдиним питанням є чи відбудеться це мирно чи ні», – додає аналітик.
Екс-посол США в Україні Стівен Пайфер переконаний, що Віктор Янукович лише фліртує зі вступом до Митного союзу намагаючись переконати Захід ігнорувати погіршення ситуації з демократією і правами людини в Україні.
«У минулому Янукович виключав вступ до Митного союзу саме тому, що це вб'є перспективи України на укладення угоди про вільну торгівлю з ЄС. Фундаментальний поворот від Європи до Росії і Митного союзу виявить суперечність з ситуацією всередині України – і з громадськістю, де опитування показують послідовну підтримку інтеграції з ЄС, і з елітою, в тому числі в Партії регіонів Януковича.
Поворот на схід створить серйозні внутрішньополітичні ризики для Януковича. Вираження Києвом інтересу в Митному союзі має на меті збільшити заклопотаність Заходу тим, що він «втрачає» Україну на користь Росії. Президент та інші члени еліти, здається, мають перебільшене почуття значимості України для Європи і США, вважаючи, що їх нація є такою важливою фігурою у геополітичному перетягування каната між Заходом і Росією, що врешті-решт Захід відкине свою заклопотаність демократією і прийме Україну такою, як вона є», – пише Пайфер.
Втім, на думку аналітика, цього не станеться.
«По-перше, немає жодних приводів вважати, що президент США Барака Обама або багато лідерів ЄС думають у термінах холодної війни.
По-друге, Захід розуміє, що для Києва вступ до Митного союзу загрожує втратою суверенітету, за підтримання якого країна боролося більше 21 року незалежності», – вважає Пайфер.
«Логічною зовнішньою політикою для України була б політика поглиблення зв’язків з Європою і при цьому збереження добрих відносин з Росією. Захід не повинен відкладати свої цінності в сторону, щоб зблизитись з Україною, яка здається більш ймовірно стане другою Білоруссю в Європі, аніж другою Польщею.
Замість цього ЄС і США повинні зробити все, щоб кристалізувати в голові Януковича чіткий вибір: він може жити відповідно до демократичних принципів, які він принаймні на словах підтримав, і покращувати свої відносини з Європою і Заходом, або може стати ще більш ізольованим. Він може заявляти, що такий вибір поверне його в сторону Росії. Але скоріш за все він не хоче туди йти», – додає він.
У своїй статті на The New Eastern експерт з політики та трансформації пострадянських держав Єгор Васильєв відмічає, що заяви нинішньої влади про дотримання демократичних принципів і курс на євроінтеграцію є лише ширмою, за якою приховується її радянська і егоїстична сутність та зловживання владою.
«Широко визнано, що західну політику визначають три «і»: ідеї, інтереси та інституції. В той же час в Україні помітну роль грають лише два: індивіди та їх інтереси. Два винятки, коли ідеї відіграли свою роль, сталися під час короткого періоду національно-демократичного руху в період між 1988 і 1991 роками та під час Помаранчевої революції 2004 року. Перший, однак, обмежився певними регіонами і заплямований перебіжчиками й інфільтрацією КДБ. У другому хід подій виявив факт, що ідеї були використан для маскування звичайних інтересів на той час звичайних осіб», – пише експерт.
«Опорою пост-радянського управління є зв'язок бізнесу і політики, кумівство і заступництво засновані на прихованій (в деяких випадках не дуже ретельно) неформальності, до якої країна з часом звикла. Всі знаменитості на політичній сцені – Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Віктор Янукович та Арсеній Яценюк в останні роки зробили свій шлях нагору перебуваючи близько до цих стовпів. В той же час ідеї та інституції залишалися нічим іншим як завісою для пострадянської гри за владу.
Термін «пострадянський» точно описує нинішнє управління в країні. Замасковані ідеологією радянські стандарти зловживання владою та корупція просто виринули знову після розпаду Радянського Союзу, хоча і в дещо іншій формі. Моральний кодекс будівника комунізму був замінений демократичними цінностями. З’явився новий фасад, але залишився старий інтер’єр, зітканий з практик і політиків з минулого», – підкреслює Васильєв.
На думку аналітика, «європейська інтеграція» стала дуже цінним елементом цього фасаду.
«З 1994 році прикриваючись деклараціями, комітетами та планами дій, українські президенти та уряди концентрували увагу на пострадянських владних іграх. Насправді їх зусилля з європейської інтеграції ніколи не були нічим іншим крім імітації. Варто заглибитись в реалії життя в Україні, щоб побачити як фундаментальні концепції ЄС – від верховенства права до рівної конкуренції застосовуються в країні.
На жаль, угода про асоціацію з ЄС, розпочата 30 березня 2012 року, скоріш за все, також стала жертвою цієї гри. Пострадянська точка зору на її здійснення є достатньо очевидною. Олігархи і клани, які фактично встановили контроль над побудованою за радянських часів промисловістю країни і, в деякій мірі, сільським господарством, візьмуть найкраще від вільної торгівлі, а решту «пирога», а саме політичну частину та вимогливі положення, наприклад, про конкуренцію чи державні закупівлі волітимуть залишити на папері.
Результатом багаторічної гри в інтеграцію в ЄС стало те, що геополітичний вибір країни є заручником дуже вузького кола осіб та їх інтересів», – додає експерт.
Financial Times пише, що нове звинувачення проти Юлії Тимошенко може ще більше напружити відносини України з ЄС, США та кредиторами країни.
«Правова ескалація проти Тимошенко відбулася як раз в той час як дипломати ЄС обговорюють, чи слід пом’якшити свою позицію у справі щодо екс-прем’єра і дозволити підписати торгову угоду. Дехто сподівається, що це могло б заохотити демократичні реформи в Україні і переконати Київ протистояти зростаючому тиску з боку Москви…
Такий неочікуваний крок може ще більше ускладнити відносини з Європейським Союзом та США, зважаючи на те, що цей рік, на думку аналітиків, стане для України вирішальним щодо того, чи поверне одна з найбільших європейських націй ближче до ЄС чи піде назад до Росії», – зазначає Financial Times.
За словами економіста та спеціаліста з ринків, що розвиваються, лондонського банку Standard Bank Plc Тімоті Еша, рішення висунути нові звинувачення проти Тимошенко стане «новою ескалацією» її справи і не залишиться без відповіді з боку урядів західних країн.
«Західні дипломати вже зазначали, що подібні дії, які вважаються політично мотивованими, можуть стати наслідком накладення санкцій з боку західних урядів проти адміністрації Януковича. Це також може ускладнити відносини з кредиторами України, особливо в той час як Україна повинна домовитись з МВФ про нову угоду», – зазначив Еш у коментарі виданню Bloomberg.
Професор Нідерландського інституту з прав людини Університету Утрехта Антуан Безе вважає неприпустимою ситуацію, за якої людина, яку Європейський суд визнав порушником прав людини в Україні одночасно звітує щодо ситуації дотримання Європейської конвенції з прав людини у ПАРЄ.
«У рішенні щодо справи Волкова Суд (Європейський суд з прав людини – Ред.) зазначає, що С.К. (Сергій Ківалов) був і головою парламентського комітету з питань правосуддя, і членом Вищої ради юстиції, двох інститутів, які відіграли ключову роль у звільненні судді Волкова не у відповідності з Європейською конвенцією з прав людини. Суд згадує «виявлення особистих пристрастей» (пункт 117) з боку деяких членів Вищої ради юстиції, а також про те, що Ківалов «можливо, не діяв неупереджено» в ролі голови парламентського комітету (пункт 119). Крім того, Ківалов був одним з трьох членів цього комітету, які «подали заяву до Вищої ради юстиції з проханням почати розслідування щодо можливих порушень з боку заявника» і таким чином почав розкручувати справу», – відмічає Безе.
«Врешті досить цікаво щонайменше те, що одну з осіб, яка, на думку Європейського суду, є джерелом порушення прав людини, просять розглянути проблеми з правами людини та застосування Європейської конвенції з прав людини в ПАРЄ – одній з інституцій Ради Європи», – пише правозахисник.
Німецьке видання Die Welt, котре пише, що центральним питанням 2013 року для політиків України буде вибір між незалежністю країни і російським газом.
«Природний газ або незалежність? – таким й спрощеному вигляді є питання, що стоятиме перед Україною цього року. Президент Росії Путін поспішає: його країна створила Митний союз з Білоруссю і Казахстаном і має намір в найближчому майбутньому політично поглибити його в «Євразійський союз», в якому обов’язково має бути Україна», – пише видання.
«Тим не менше, події останніх місяців можуть дати справі новий поворот. Раптово в гру вступили німецькі важковаговики. Влітку минулого року німецька компанія RWE та Нафтогаз підписали контракт, котрий передбачає, що газ потече у зворотному напрямку з Німеччини через Польщу в Україну. Це джерело постачання є не тільки політично надійним, але і набагато дешевшим, ніж дорогі поставки Газпрому. Тим не менш, потенціал напрямку Схід-Захід є дуже малим. Більше надії дають п’ять труб, з яких до цих пір російський газ надходив в Україну, потім у Словаччину, а далі на Захід. Зважаючи на те, що труби використовуються не повністю, для двох з них без особливих зусиль можна змінити напрямок потоку на схід. Втім наразі для цього Словаччині бракує інструментів для перекачування газу на схід, а лобіювання з боку Газпрому з метою підірвати такий проект в Словаччині є особливо сильним», – йдеться в статті.
«Ми повинні допомогти країні стати менш залежною від Росії та її газу», – зазначає, своєю чергою, депутат Бундестагу від ХДС Карл-Георг Веллман.
Особливу увагу міжнародні експерти та політики присвятили і темі ОБСЄ, в якій Україна головуватиме в 2013 році.
У своїй статті на Kyiv Post президент Парламентської Асамблеї ОБСЄ Рікардо Мільорі зазначає, що головування України в ОБСЄ може стати гарною нагодою, щоб показати себе в якості незалежного світового актора, але все залежить від того, як позиціонуватиме себе українська влада.
«Отримавши шанс виділитись в міжнародному співтоваристві в якості повноцінного і незалежного світового актора, Україна повинна продемонструвати свій потенціал ставши світовим політичним мостом між Сходом і Заходом і допомогти ОБСЄ досягти успіху з питань безпеки, де вона так часто зазнавала поразки», – пише Мільорі.
«Новий творчий підхід з боку Києва до вирішення цих проблем може допомогти оживити ОБСЄ, але ніщо не дасть організації більшого імпульсу, ніж мирний прорив у затяжних конфліктах у 2013 році. І жодна країна не підходить краще для досягнення цієї мети, ніж Україна на чолі організації. За свого голосування Україна також може скористатися своїми історичними зв’язками з Білоруссю й іншими членами СНД, щоб стимулювати виконання зобов'язань у галузі прав людини», – зазначає президент ПА ОБСЄ.
На думку представника ОБСЄ, вже зараз Україна повинна вирішити як саме вона планує керувати ОБСЄ та чого реально хоче досягти.
«Я повністю підтримую амбітні цілі головування і практичні пропозиції. Але на початку цього року, Україна має вибір. Чи задовільниться Кожара лише тим, щоб стати дворецьким в ОБСЄ і дотягнути до початку нового року, чи Київ таки поверне ключ, який розблокує дух Гельсінкі з наближенням до 40-річчя нашої історичної угоди? Щоб змінити ситуацію не можна більше відкладати реформи ОБСЄ. У листопаді минулого року Україна і Білорусь обговорили необхідність зміцнення економічного та екологічного виміру ОБСЄ. Я не міг з цим не погодитися. І заклик Кожари до конструктивного внеску громадянського суспільства відповідає рекомендаціям Парламентської асамблеї ОБСЄ щодо більш прозорої ОБСЄ, організації, коли структури у Відні лише вітали більший внесок неурядових організації. Але потрібні ще більші зміни. Правило консенсусу має закінчитися. Щоб уникнути тупикових ситуацій і зміцнити процес прийняття рішень, жодній країні не може бути дозволено накласти таємне вето, як це зараз дозволено правилами.
Україні необхідно буде інвестувати час, терпіння і політичну волю, щоб втілити ці зміни у реальність, зробити так, щоб на ОБСЄ зважали, зробити проведення ради міністрів (щорічне зібрання міністрів закордонних справ країн-членів ОБСЄ – Ред.) у Києву подією, що увінчає рік великих надій», – додає Мільор.
Водночас заступник директора з програм з Росії та Євразії аналітичного центру Carnegie Endowment Метью Роджанські вважає, що заяви України про просування Гельсінських принципів під час свого головування в ОБСЄ та одночасне порушення прав людини всередині країни сприйматимуться членами організації як лицемірство.
«Головування в ОБСЄ може дати Україні надзвичайну можливість. Україна може отримати вигоду від підвищення свого статусу та скористатися такою престижною позицією для проведення євроатлантичної та євразійської дипломатії на вищому рівні. За вмілої дипломатії та набору амбіційних й реалістичних цілей Україна на чолі організації може домогтися відчутного прогресу у вирішенні безпекових питань, з якими зіткнулась не лише вона, але й інші члени ОБСЄ.
Якщо ж Україна не поставить високі та амбітні цілі і не вкладе весь свій політичний капітал в 2013 році, то рік безсумнівно буде гірше, ніж змарнованим і для України, і для ОБСЄ», – пише Роджанські.
Тим не менш, на думку експерта, країни-члени ОБСЄ цього року постійно нагадуватимуть Україні про її власні проблеми з правами людини.
«Домінуючим політичним тоном цього року буде критика України, що може спровокувати тривалий та безцільний конфлікт між головою ОБСЄ та країнами-членами та у свою чергу серйозно послабити організацію.
За свого головування Україна зіткнеться з низкою унікальних викликів, пов’язаних з внутрішньою політикою країни, напруженими відносинами з окремими членами ОБСЄ та негативним досвідом дотримання Україною Гельсінських принципів. Найбільш актуальною та очевидною проблемою стане питання довіри щодо прав людини. Напередодні головування України, тодішній міністр закордонних справ Костянтин Грищенко підкреслив, що просування «здійснення існуючих зобов’язань у сфері прав людини буде пріоритетом порядку денного головування України». Нездатність застосувати ті ж стандарти до внутрішньої політики України розглядатиметься країнами-членами як відверте лицемірство», – вважає аналітик.
На думку Роджанські, проблеми з захистом приватної власності в Україні можуть звести нанівець усі потенційні вигоди від її головування в ОБСЄ.
«В економічному та екологічному вимірі на головування України в ОБСЄ можуть вплинути її напружені політичні відносини з Москвою. Більш того, проблемою для України може стати сприяння найкращим практикам в галузі торгівлі та економічного розвитку в євроатлантичному та євразійському регіоні, в той час як її власний режим майнових прав, який має значні недоліки, дефективна судова система та поширена корупція мали наслідком роки рейдерства, жертвами якого часто ставали інвестори», – пише експерт.
«Проблема слабкої та суперечливої системи захисту прав на власність в Україні може потенційно підірвати вигоду від її головування, зокрема у питанні інвесторів та торгових партнерів в євроатлантичному та євразійському регіоні. Балансування високих зобов’язань і устремлінь з невтішними реаліями буде постійною темою українського головування. Через відомі недоліки Україна буде стикатися з труднощами щодо кожної переваги і можливості, якими вона може скористатися в якості голови ОБСЄ. Замість того, щоб інтерпретувати критику з боку інших держав-учасниць як спроби делегітимації головування України в ОБСЄ, Київ повинен використати цю можливість, щоб продемонструвати лідерство і прогрес», – додає Роджанські.
Заяви України про просування Гельсінських принципів під час свого головування в ОБСЄ та одночасне порушення прав людини всередині країни сприйматимуться членами організації як лицемірство. Таку думку у своїй статті висловив заступник директора з програм з Росії та Євразії аналітичного центру Carnegie Endowment Метью Роджанські.
Сайт, присвячений Східному Партнерству Eastbook, відмічає, що рік що минув не став доказом покращення в Україні.
«Так, готелі і стадіони збудовані до Євро зовсім не виправдали очікувань і не стали доказом слів Азарова про покращення ситуації в країні.
Водночас, парламентські вибори показали, що влада ще й досі має непробивно-грубу шкіру, яка не реагує на такі дрібні нюанси як чесні вибори. В той же час, вибори показали, що хоча влада і не доросла до демократії, то саме суспільство вже до такого етапу дозріло. Зокрема великим позитивом було об’єднання опозиції, яка до виборів була розхльобаною. а потім зрозуміла, що варто грати в команді», – йдеться в статті.