Днями в Києві та Одесі відбувся 13-й конгрес Всесвітньої асоціації російськомовної преси (ВАРП). Що показово, на запрошення Віктора Януковича. 300 журналістів із 61 країни світу на чолі з керівником ІТАР-ТАРС Віталієм Іґнатєнком, а також шефом мєдвєдєвської адміністрації Сєрґєєм Наришкіним з’їхалися до України, щоб обговорити проблеми та успіхи російськомовних ЗМІ.
На відкритті конгресу натхненна Анна Герман сіяла коментарями, що це велика для нас вигода з погляду безкоштовного піару напередодні 20-ї річниці незалежності, адже тепер так чи інакше в кожному з цих медіа із загальною аудиторією 200 млн людей прозвучить слово «Україна». Та після кількох приватних бесід із делегатами стало чітко зрозуміло: єдине, що вони тримають у своїй свідомості, – це почуття власної «класності» (так відповіла журналістка грецької російськомовної газети на запитання «навіщо ви сюди приїхали»).
Для самоствердження російськомовних ЗМІ в Україні було обрано «Президент Готель». Гарант «у плоті й крові», певна річ, також додавався до пакета послуг. Пан Янукович, імітуючи звичну для росіян розкутість хазяїна ситуації, без папірця, із заготовленими жартами доповів про стан справ у нашій внутрішній та зовнішній політиці. Говорив, звісно, російською. Слухали його неуважно.
Найбільше зацікавлення на урочистому відкритті викликав виступ заступника мера міста Неаполя, який запросив провести наступний конгрес у їхніх гостинах. «Белісімо, оце так фелічіта!» – прокинувшись, зааплодували делегати, втішені, що додадуть до колекції своїх мандрів коштом ВАРП, конгреси якої вже відбувалися в Болгарії, Швейцарії, Франції, Німеччині, CША, Азербайджані, Казахстані й Фінляндії, ще й це чудове італійське містечко.
ВАРП тісно співпрацює зі створеним чотири роки тому фондом «Русскій мір», президент якого Вячеслав Ніконов також виступав на відкритті конгресу. Він розповідав про «формування єдиного інформаційного простору російськомовного населення» і про «зміцнення позицій російськомовних ЗМІ у світовому медіа-просторі». Хоча що вже там, правду кажучи, укріплювати, якщо загальний наклад російськомовних ЗМІ в Україні, за інформацією Кремля (що прозвучала у виступі Сєрґєя Наришкіна), становить 32 млн примірників? Причому найпопулярнішими поміж них є місцеві версії російських видань.
А тепер, увага, запитання: чому наша держава не влаштовує таких зібрань і не видає урядових нагород із формулюваннями «за відданість вітчизняній журналістиці» чи «за великий внесок у збереження української мови та культури»? Хіба немає україномовних ЗМІ у США, Німеччині або Чехії, гідних отримати такі відзнаки, як їх отримали на конгресі їхні російськомовні колеги?