За задумом організаторів, існування всесвітнього свята має допомогти зробити туалети по всьому світу більш чистими та приємними, покращити їхню якість та підвищити доступність. Зважаючи, що нам там ще не один рік сидіти, ідея має право на існування.
Святкували 19 листопада й у столиці України. У найбільш придатному для цього місці – Музеї історії туалету.
Людство невдячне
Київський Музей історії туалету знаходиться у Київській фортеці, що на Печерську. Після того, як фортеця виконала свою історичну функцію та захистила столицю, її використовували за різними призначеннями. Наприклад, у п'ятій башті, де зараз «сортирний» музей, колись зберігали основний запас провіанту київського військового округу. А у Госпітальному укріпленні було відкрито гауптвахту, яку в народі називали «політичною в’язницею».
«Звідти, з музею «Київська фортеця», нам передали справжню «парашу», – хвалиться Олена Іванівна, екскурсовод Музею історії туалету. І додає: «Так називають туалет у в’язниці».
Цей експонат – один із сотень, представлених на виставці. Є тут і залізничний «білий друг», і «туалет-шпаківня», і унітаз із портретом телеведучого популярного ток-шоу… Саме тут можна дізнатись, де цé робили лицарі, а де – космонавти. Загалом у невеличкому приміщенні музею вмістилось майже 300 унітазів. Тут можна побачити і найбільшу в Україні колекцію сувенірних унітазів – 288 штук. 19 листопада того року досягнення було зафіксовано у Національному реєстрі рекордів.
Головна мета заснування музею… вибачитись за людство. «Портрети творців ватерклозетів ви не зустрінете на стінах наукових бібліотек та університетів, – каже екскурсовод. – Людство невдячне. Ми намагаємось виправити цю помилку».
Творці ватерклозетів і справді варті уваги. Адже, розповідають у музеї, до еволюції та розвитку відхожих місць доклав руку навіть Леонардо да Вінчі. У стародавньому Парижі вміст нічних горщиків виливали з вікон просто на мостову. І хоча в 1270 році за таку нечемність ввели спеціальні штрафи, навіть за сто років ситуація не змінилася. Городяни кричали: «Обережно, вода!» – та наслідували прикрі звички. Запрошений до двору імператора Франциска І да Вінчі був такий приголомшений паризьким смородом, що спроектував для свого патрона туалет зі змивом. Щоправда, креслення так і залишились на папері.
Цими вихідних свій невеличкий слід в історії туалетів могли залишити всі охочі кияни та гості міста. Але чомусь не захотіли.
Чому мовчать поети?
19 та 20 листопада Музей історії туалету запрошував всіх до свята. По-перше, можна було відвідати безкоштовну екскурсію. По-друге, взяти участь у розіграші унітазу. Для цього треба було принести до закладу невеличкий подарунок – сувенірний туалет і написати оду клозету. Вже у неділю працівники музею обіцяли розповісти Тижню про підсумки акції.
Нагодою безплатно відвідати музей скористалися десятки людей. А от подарунків не приніс жоден. І без віршів музей залишили. Мабуть, згадане засновником ВТО табу наші співвітчизники так і не подолали.
Але музейні працівники вирішили дати людям час – посидіти і подумати. Тепер на оди музей чекатиме до 19 грудня. Також приймаються фотографії на тему «Туалет: минуле та сьогодення». Кажуть, буде виставка.
Білі плями
А наразі подивитись на київські туалети в асортименті можна хіба що на мапі на спеціально створеному сайті «Карта туалетів Києва» – wc-kiev.org. «Врятуй ближнього свого від неслави, а місто – від смороду та неприємних сюрпризів у підворіттях та ліфтах», – закликають добродії, що створили цей важливий інформаційний ресурс.
Тут кияни позначають локації туалетів по всьому місту. Зустрічаються і спеціально призначені для широкого загалу, і «таємні» куточки, які можна відвідати без проблем – «туалет у ЖЕУ» десь на Троєщині, наприклад. Виключно з тією самою метою кияни радять одне одному відвідувати інфекційний корпус військового шпиталю.
До речі, на мапі київського сайта вже почали позначати туалети і у інших містах України, і в деяких куточках Росії. Є навіть один ватерклозет у Мюнхені… і як вони там живуть?
Добре бути кішкою
Як розповіли Тижню в музеї, ініціатори «сортирного свята» впевнені, що 19 листопада люди мають згадувати про менш щасливих ,тобто про те, що близько 42% населення планети не має змоги задовольняти свої потреби у спеціально відведених місцях. Через те, що їх банально немає.
Співчувати цим 42% неважко, адже кожен з нас хоч раз у житті потрапляв у безвихідь. Головне в таких випадках – зберігати почуття гумору. А трапитись може будь-що…
Киянка Катерина, наприклад, відсвяткувала з колегами п’ятиріччя компанії у кафе на Голосіїво. «Пішла я додому і замислилась дорогою: «Чого ж я не відвідала клозет?». Але була вже майже дванадцята, хотілося встигнути на метро. А тут саме ліс, бережок, природа. Ну, думаю, добре, не буду повертатись. Починаю спускатися на пісочок. Спуск крутий, за дерева чіпляюсь. Зістрибую на пісок і розумію… це не пісок, а болото, вкрите ряскою. І я у ньому по плечі. Ледь вибралась. Вся мокра, від мене смердить, я вся в мулі. Думаю: що робити? Повертатись до колег? Так потім розповідатимуть, як я напилась, що виробляла. Ловити таксі? Я така брудна – виженуть ще. Побігла на метро. На вулиці мряка. Волосся вимокло, що можна було зробити вигляд, що я довго йшла під дощем… так довго, що аж пліснявою взялася!»