Вже майже тиждень ми чуємо звуки бою. Яких не чули з 2015 року, коли воювали за Дебальцеве. Це неприємно, коли скло в твоєму вікні від вибухової хвилі здається рідким. Воно хитається і тільки після цього щось чують вуха. Але то саме для менене є смертельним, бо Світлодарська дуга все ж далеко. А коли чую звуки сирен військових швидких, серце починає калатати- ні, дуже близько… Що ж відчувають хлопці в окопах чи місцеві дітлахи, які знов повинні кожної ночі ховатися в підвалах? Точно вже не передноворічний настрій, навіть, на тлі домовленості начебто про чергове перемир'я перед Різдвом та Новим роком. Але навіщо навіть такі важливі та важкі речі обов’язково пов’язувати з датами: мовляв, нехай люди святкують! Це, вибачайте за порівняння, як приносити квіти жінці на 8 березня, при тому кожного дня лупцювати її. Чи з щирою посмішкою вітати людину на візочку з Днем інваліда, як це зазвичай роблять можновладці з різноманітних сцен та трибун.
Я зовсім не проти перемир’я! Але щось муляє, коли бабця на ринку, мацаючи на прилавку тушку курки, почувши вибухи, роздратовано каже: «Мабуть, знов не дадуть спокійно випити за мир!» І нічого про тих, хто через цю війну вже ніколи не святкуватиме, бо вони за мир не випивали, а віддали життя.З того боку вороги накопичують сили, прийшов черговий «гумконвой», наші бійці в повній бойовій готовності- зараз навіть в місті їх не побачиш. До чого тут «новорічна тиша»? Може, загострення під Світлодарськом– це частина якогось плану з визволення Донбасу? Тоді чому все повинно зупинитися? Чи все ж мир краще будь-якої війни, тоді чому ж до святкових дат можна гатити з усіх калібрів та ховати загиблих? Бо подарунки, ялинка, феєрверки та шампанське…
Час «Ч» робить з нами дива: ми починаємо топити лід, щоб класти асфальт у снігопади та усіляко по-іншому освоювати гроші. Така щорічна офіційна державна забава: встигнути за місяць те, що повинно робитися цілий рік! Бо інакше гроші, що держава нарешті перерахувала на ці проекти, під бій новорічних годинників перетворяться на тикву. Чи ось нещодавно міністр повідомив, що до 1 січня 2017 року погашені всі заборгованості перед шахтарями. Тобто, до цього ці питання нікого не турбували, а ось на олів’єпід ялинку – це святе!Ми призвичаїлись і до цього, а наша підсвідомість придумує, що після магічної зміни цифри року усе буде як з чистого листа, без боргів та гріхів. Навіть, якщо той асфальт зійде разом з снігом…
Читайте також: Нелюдські цінності
І ще, любі друзі-благодійники, кажу без сарказму, бо така жсама. Може, прийшов часдорослішати в своїх бажаннях проявити добро на свята?Якщо вже душа просить, давайте шукати собі інше хобі, ніж масове «оцукерювання» знедолених дітей двічі на рік: під ялинку та у День захисту дітей, коли тих солодких наборів від політиків, волонтерів, депутатів та кандидатів –в інтернатах, в дитячих будинках, навіть, в населених пунктах на лінії фронту, дівати нема куди.А діточкам з вадами розвитку та до трьох років вони взагалі не корисні. Але наших дітей, особливо тих, ким опікується держава чи не дуже соціально адаптовані батьки, на жаль, є від чогозахищати. Від самотності серед суспільства, наприклад. Краще запропонуйте провести майстер-клас з малювання, вишивці та кулінарії серед підлітків чи старих в інтернаті, здайте кров для хворих, спитайте у сусідів, що взяли під опіку дітей, чи у самотній матусі з дитиною-інвалідом, чи потрібно їм щось. І не тільки на свята. Це, звичайно, забере більше часу і сил, не буде виглядати так яскраво та патетично, ніж просто купити солодощі чи іграшку, але ж це може змінити цілий світ. І головне- не треба чекати для цих змін нового року чи нового тижня. Можна сьогодні.