Заява уряду від 21 листопада про «призупинку» процесу підготовки до підписання Угоди з міркувань «національної безпеки» стала сенсацією навіть для тих осіб (як в Україні, так і на Заході), хто на це підписання вже й не чекав. Нагадаємо, ще напередодні ЗМІ з посиланням на різні дипломатичні джерела повідомляли, що Янукович відмовляється підписувати Угоду – проте багатьма це читалося як продовження його блефу в торгівлі з ЄС Але заява Кабміну з’явилась – навіть попри те, що перекреслила попередні зусилля з перекладання відповідальності за зрив Угоди на ЄС та опозицію, котрі, мовляв, шантажують Україну питанням Тимошенко.
Після першого шоку, щоправда, на Заході поквапилися вдатися до спокійної риторики: «двері залишаються відкритими». Чимало експертів та політиків у Києві та за кордоном звернули увагу й на те, що свого слова публічно не сказав президент. Відтак оптимісти сподівались (і досі сподіваються), що йдеться про елемент усе того ж торгу з боку Януковича.
Однак не варто забувати, що, коли йдеться про принципові рішення, цей «сильний лідер» напрочуд полюбляє ховатися за чужі спини. Так було з Конституцією в редакції 2004 року, котру Янукович публічно прославляв до президентських виборів-2010, а після, не зморгнувши оком, ліквідував руками підконтрольних депутатів та Конституційного суду. Так було і з «мовним законом» Колесніченка – Ківалова, котрий Янукович обіцяв підписати лише після «експертних висновків», а потім ще й створював «робочу групу» для зміни вже підписаного закону (і де ці зміни?)
Так, зрештою, було з провалом законопроектів про лікування Юлії Тимошенко за кордоном, чого не могло відбутися без волі Банкової – а Янукович тим часом лицемірно, щоб не висловитись міцніше, розповідав європейцям про «волю парламенту».
При цьому Янукович дійсно торгувався щосили. Це видно навіть з відкритих джерел. Так, 25 жовтня на зустрічі глав держав СНД в Мінську він запропонував створити якийсь постійно діючий тристоронній консультативний орган Україна – Росія – Європейський Союз.
Цікавий нюанс: такий же заклик міститься і у заяві українського Кабміну від 21 листопада. От тільки ні зараз, ні місяць тому Кремль жодним чином не прореагував на ініціативу українського стратега. Не дивно: адже Москва вже який рік відкидає навіть його ж набагато компроміснішу пропозицію часткового вступу України до Митного союзу у форматі «3+1». Усе це показує, наскільки несерйозною вважають «багатовекторність» Януковича у Москві.
З кінця жовтня, як тепер остаточно зрозуміло, і почалася історія здачі. 27-го Янукович раптом зустрівся з Владіміром Путіним у Сочі. Про хід і наслідки переговорів не було повідомлено ані слова. Оптимісти припускали, що це означає провал путінських домагань. Але незабаром залунали відомі прохання українських підприємців до влади «постривати» з Асоціацією.
Навряд чи підприємці не прорахували можливі вигоди та втрати задовго до того. Отже, їхні виступи були санкціоновані згори. Очевидно – тим самим «сильним лідером», що полюбляє заховатися за інших.
За неповних два тижні Янукович знову зустрівся з Путіним, тепер уже взагалі в ситуації підвищеної секретності («славнозвісний» російський телеведучий Дмітрій Кісєльов попервах повідомив навіть, що зустріч не відбулася – літак Януковича нібито розвернувся на півдорозі). А буквально наступного дня «послідовна» і «незалежна від президента» фракція регіоналів у ВР різко передумала підтримувати будь-який законопроект про лікування Тимошенко – хоча раніше публічно озвучувала готовність до компромісу за документом позафракційного Міщенка.
«Після» не завжди означає «внаслідок», але в даному випадку ланцюжок подій виглядає промовисто.
Уже під час написання цього матеріалу прем’єр-міністр Микола Азаров відверто заявив у телеінтерв’ю, що Угоди не буде, бо ЄС і МВФ обіцяють замало грошей, тоді як Росія «за великим рахунком» нібито готова переглянути газовий контракт від січня 2009 року. Що таке «великий рахунок», глава уряду не пояснив, як і не уточнив, чи дав Кремль ще які-небудь обіцянки. Втім, прем’єр упевнений, що вимоги Росії (тобто, слід думати, й ніяк не обгрунтована економічно блокада українського імпорту) – речі цілком прийнятні. Азаров навіть назвав відмову від Асоціації з ЄС «компромісом» із Росією.
Але обидві ці пропагандистські тези доводять лише, що офіційний Київ геть не прорахував наслідків своєї ініціативи щодо Асоціації з ЄС, і вліз у торги, не забезпечивши тилів. Абсолютно незрозуміло, як у таких умовах можна залишитися у виграші. Не кажучи вже про питання, що і як може змусити того ж Путіна дотримуватись непублічних обіцянок Януковичу, якими б вони не були.
Читайте також: Приреченість непідписанта. Янукович відрізав собі шлях на Захід і втратив простір для маневру
Після відмови від Асоціації економічна політика Росії не стане дружньою до України, тому що вона такою не була й до початку переговорів про цю Асоціацію. Послідовне витіснення українських товарів з російського ринку та розбудова там виробництва тієї продукції, яку РФ закуповує зараз тут (від труб великого діаметру до вертольотних двигунів) є стратегією російського керівництва вже протягом щонайменше десяти років. Те ж стосується будівництва обхідних газопроводів паралельно з банкрутуванням НАК «Нафтогаз». Ця політика триватиме, тож позиції Києва лише слабшатимуть.
А втрати від російської економічної блокади – взагалі факт уже сьогоднішнього дня. З цими простими тезами опозиція могла б на наступних президентських виборах уперше серйозно вийти до традиційно «чужого» східного виборця. Утім, чи виявиться опозиція на це здатна – окрема довга розмова.
Між тим, дії президента Януковича, окрім внутрішньоекономічних та зовнішньополітичних наслідків, можуть неабияк відбитися й на внутрішній політиці. Оглядачі вже заговорили про те, що відмова від Асоціації потенційно може вилитися у масові фальсифікації на президентських виборах – 2015. Та насправді головною проблемою може стати не це.
Експертам відомо, що насправді фальсифікації в загальнонаціональному масштабі – не така проста справа. Один з творців Майдану-2004 Роман Безсмертний свого часу математично пояснив авторові цих рядків, що прямі фальсифікації влади у другому турі тодішніх президентських виборів оцінюються лише приблизно в 3 %.
Натомість значно більшою небезпекою може стати конфліктний сценарій виборів. М’який варіант конфліктного сценарію ми бачили буквально вчора, під час проведення «паралельних Майданів» по всій Україні: у одних регіонах організовані владою мітинги виступали нібито за євроінтеграцію, але «пізніше», у других – категорично проти, в третіх же головну роль відіграла міліція, що розганяла проєвропейські акції, водночас забезпечуючи «зелене світло» їх опонентам.
«Паралельні Майдани» створили як вигідну владі телевізійну картинку, так і цілком конкретні проблеми для мітингарів за євроінтеграцію: в низці південно-східних регіонів через них довелось достроково згорнути чи взагалі не вдалося провести проєвропейські акції. В усіх цих випадках ішлося не лише про громадянське протистояння, або і взагалі не про нього, але про свідоме «тягання каштанів з вогню чужими руками», організоване владою.
У практиці виборів це означає застосування адмінресурсу та масштабних провокацій скрізь, де можна підвищити результати владного кандидата, і водночас мінімізацію протестного голосування – по можливості, руками «тітушків». Міліція ж усього лише «захищатиме порядок». Звичка нинішніх лідерів опозиції підігравати конфліктним сценаріям може лише погіршити становище. В такому разі можливі найрізноманітніші результати: другий термін Януковича з неминучим подальшим «закручуванням гайок», оглошення надзвичайного стану зі скасуванням виборів, нарешті, широкий силовий конфлікт.
В останньому випадку персонально президентові може видатись непереливки. Й чи стане його рятувати Путін, котрому Янукович спричинив стільки хвилювань – питання.