У 2011 році я звернулася до Ірпінського комунального житлово-експлуатаційного підприємства (КЖЕП) «Ірпінь» щодо можливості проведення ремонту в під’їзді № 1 за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Ленінградська, 6-а. Підстав було чимало: занедбані стіни й стеля, погане освітлення, побиті шибки у вікнах сходових кліток, захаращений сміттям підвал. Раз на тиждень, а то й частіше виходив із ладу ліфт, до того ж кабіна шість років не зупинялась на п’ятому поверсі, де мешкає тяжкохвора пенсіонерка, яка не може самостійно пересуватися.
Читайте також: Чорна дірка. ЖКГ загрожує здоров'ю українців
Начальник КЖЕП «Ірпінь» Валентина Лаврик на моє запитання щодо ремонту відповіла традиційною «мантрою» чиновників: «У держави немає грошей, бо скрутна економічна ситуація, брак фінансування з місцевого бюджету, тому КЖЕП може проводити ремонти тільки тоді, коли мешканці самі скинуться на матеріали. А ми, своєю чергою, направимо працівників, які це зроблять». Після цього пані швиденько взяла калькулятор, порахувала щось за якимись формулами (навіть не запитавши, скільки поверхів у будинку) й назвала суму: приблизно 600 грн із квартири. Зрозумівши, що така «програма лояльності» розрахована на тих, хто не читає договорів, які підписує із КЖЕП, та законів, що стосуються сфери житлово-комунальних послуг, я вирішила діяти інакше.
Переписка із КЖЕП
Спершу подала скаргу на ім’я міського голови Ірпеня Володимира Скаржинського та її копію на адресу КЖЕП «Ірпінь». У цьому (єдиному) випадку КЖЕП у стислі терміни відповіло міській раді, зазначивши, що проведення ремонту заплановано на ІІ квартал 2012 року, тобто через сім місяців після мого звернення. Утім, знаючи, як воно виконує обіцянки, я вирішила не чекати й періодично нагадувати комунальникам про поточні проблеми. За цей час написала звернення про надання інформації, яка стосувалась: структури тарифів на послуги, за які КЖЕП бере гроші (до серпня 2011 року – 63,50 грн, після – 94,04 грн за однокімнатну квартиру розрахунку 2,4 грн за 1 м²), щомісячних витрат КЖЕП на обслуговування житла; несправності й терміну експлуатації ліфта; заміни його у нашому підїзді; несистематичного вивезення сміття тощо.
Читайте також: Житлово-комунальна катастрофа
У випадках усіх таких запитів до КЖЕП писала копії на ім’я міського голови Ірпеня. Підприємство мало надіслати відповіді у спосіб, зазначений у запитах: поштою на вказану адресу, але так не робило. Виявилося, що термінів, передбачених для цього законодавством (від 5 до 30 днів на запит про інформацію та від 10 до 30 – на звернення громадян), підприємство дотримується лише стосовно міської ради. На одному з чергових візитів до КЖЕП секретарка у приймальні пояснила, що «надсилати відповіді кожному, хто щось там питає, немає грошей: конверти є, а марок катма». Одержати копію відповіді, яку комунальне підприємство надіслало міськраді, також не вдалося, бо секретарка порадила сходити туди й «самій забрати». Лише після письмового звернення до міської ради із проханням примусити КЖЕП «Ірпінь» дати відповіді на запити щодо інформації (на той час їх було вже три) комунальне житлово-експлуатаційне підприємство надіслало їх упродовж одного дня в конвертах без марок.
Три судові процеси
Коли минув ІІ квартал 2012 року, стало зрозуміло, що обіцянка ремонту була лише черговою відпискою комунальників. Тож у вересні я вирішила судитись із КЖЕП (скласти позов мені безплатно допоміг юрист Микола Хоменко), вимагаючи ремонту в під’їзді, прибирання його та прибудинкової території, систематичного вивезення сміття, освітлення всіх поверхів, прибирання горища та кабіни ліфта, а також його заміни. Процес я програла. Суддя Ірпінського суду Дмитро Чернов постановив, що «позивач не надав жодного акта-претензії чи інших доказів, у яких було б визначено строки, види та показники порушень, зафіксовано вихід ліфта з ладу чи невчасний вивіз сміття», і вирішив «відмовити у позові повністю». Виявилося, що наші скарги та спільна заява від усіх мешканців під’їзду до КЖЕП «Ірпінь» не мали ніякої ваги для судді. Як і відповідь підприємства на нашу скаргу, в якій воно пообіцяло провести ремонт у ІІ кварталі 2012-го.
Опісля юрист Віктор Медвідь, який надав мені безоплатну правову допомогу, порадив до кінця грудня скласти відповідні акти-претензії. Разом із єдиною активісткою під’їзду, яка лобіювала інтереси його мешканців до мого поселення, ми належним чином їх оформили. На те КЖЕП листом повідомило, що «ремонт не здійснюється через заборгованість мешканців будинку» і що його буде здійснено протягом поточного року (вже 2013-го) «при настанні сприятливих умов».
Паралельно зі складаннями актів-претензій ми написали звернення до Інспекції з питань захисту прав споживачів. Після перевірки у своєму висновку вона підтвердила «неякісне надання житлово-комунальних послуг Ірпінським комунальним житлово-експлуатаційним підприємством «Ірпінь». Оскільки й після того КЖЕП усе одно знаходило приводи, щоб не робити ремонту, стало очевидним: треба знову позиватися в суді. Тоді ми зробили це вдвох зі згаданою активісткою.
15 квітня 2013 року Андрій Мікулін, уже інший суддя, видає ухвалу «залишити заяву без руху, тому що позовна заява не відповідає вимогам ст. 119, 120 ЦПК України, оскільки заявником не додано документів, що підтверджують сплату судового збору». Таке рішення свідчить про повну юридичну безграмотність: згідно зі статтею 24 Закону України «Про захист прав споживачів», останні звільняються від сплати державного мита за позовами, пов’язаними з порушенням їхніх прав. Про це ми написали заяву й зареєстрували її в канцелярії, а вже надвечір того самого дня прийшов лист, яким суддя виносив остаточне рішення: «…залишити справу без руху, оскільки позивачами не були усунені недоліки». Ми мали право на апеляцію, але відмовились. Вирішили подавати позов утретє.
Якщо у двох попередніх судових випадках наші інтереси представляли лише ми самі, позивачі, то тепер було оформлено довіреність на юридичну компанію. Спрацювало «на ура»: той самий відхилений Мікуліним позов було прийнято до розгляду й призначено день судового слухання. Справу вела суддя Світлана Оладько, яка частково задовольнила його в основному питанні – провести поточний ремонт у під’їзді.