2 лютого The Atlantic Council, американський аналітичний центр, який досліджує міжнародні відносини та проблеми міжнародної безпеки, опублікував дослідження дослідника Кейсі Мішеля під назвою “Росія завтра: П’ять сценаріїв майбутнього Росії” (Russia Tomorrow: Five scenarios for Russia’s future). Кейсі Мішель – автор, журналіст та директор Програми Протидії Клептократії у Фонді Прав Людини (Combating Kleptocracy Program at the Human Rights Foundation).
“Уявіть собі Росію у 2030 році”, пише Кейсі Мішель й задає питання: чи продовжуватиме Росія бути cхожою на сучасну імперську клептократію, чи буде західною демократією, і взагалі, чи існуватиме Російська Федерація як така? На думку Мішеля, незважаючи на масштаб та наслідки російської агресії проти України й численні загрози, які Кремль створює для Заходу та його союзників по всьому світу на разі обговорення того, на що перетвориться Росії найближчим часом практично відсутнє. Автор розглядає п’ять сценаріїв й розмірковує про їхньою реалістичність:
- Подальше правління й зміцнення диктатури Путіна;
- Відсторонення Путіна від влади, що призведе до влади ультраправих націоналістів;
- Відсторонення Путіна від влади, й встановлення технократичного, проте значною мірою антидемократичного режиму;
- Відсторонення Путіна від влади, й встановлення ліберального, повністю прозахідного уряду;
- Розпад й припинення існування такої держави як Російська Федерація.
За першого сценарію, який автор красномовно назвав “Хай живе Путін“, передбачається подальше розширення тоталітарних тенденцій у Росії і продовження війни проти України з намаганням розколоти Захід. За цим сценарієм, незважаючи на невдачі російської армії, економічні труднощі й значні людські втрати Росії, режим Путіна міцно тримається при владі.
«Російське населення відмовляється виходити на протести, воно просякло байдужістю і страхом, а значна частина путінського електорату навіть підтримує війну — і росіяни відмовляються повставати проти режиму», – коментує Мішель.
За цим сценарієм Путін використовує відомі тактики для зміцнення своєї влади. Незважаючи на невдачі в Україні, Путін дотримується своєї стратегії й продовжує війну, яку підживлює «його маніакальна одержимість Україною». Путін переходить до відкритої диктатури, й навіть тоталітаризму. Коли з’являється загроза замороженого конфлікту на півдні України, він лише зміцнює свою владу. «Якщо він може зберегти статус-кво, то й утримається при владі». Покладається на розкол Заходу й повернення Дональда Трампа у 2025 році, який вже пообіцяв припинити надання допомоги Україні.
Читайте також: Синдром розпаду. Коротко про психопатологію рашизму
На думку автора, у найближчі кілька років, за відсутності непередбачуваних проблем зі здоров’ям Путіна, цей сценарій, на жаль, є найбільш ймовірним серед усіх. З урахуванням внутрішніх факторів в Росії, зокрема відсутності внутрішнього опору, немає підстав вважати, що Путін зупинить свою агресію, поки не зазнає нищівної поразки в Україні.
«Найбільш ймовірним шляхом до його перемоги є спроба дочекатись, поки Захід втомиться, особливо беручи до уваги прогнози щодо майбутніх президентських виборів у США. Захід повинен залишатися єдиною силою і підтримувати Київ незалежно від обставин. Інакше російська війна може створити небезпечний прецедент у світі, продемонструвавши, що ядерна держава може безкарно вторгатися, руйнувати та розчленовувати неядерних сусідів. Путін має отримати «довгу війну», яку він хотів, але він не може — і не повинен — перемогти», – підсумовує автор.
В другому сценарії, “Націоналістичному”, автор розглядає ймовірний прихід до влади ультраправих шовіністів й подальший розвиток ситуації внаслідок цього. За словами автора, у червні 2023 року під керівництвом Прігожина члени Вагнера захопили Ростов-на-Дону та вирушили на марш до Москви. Хоча їм не вдалося захопити Кремль, а мета маршу залишається невизначеною, для багатьох, цей квазі-путч «продемонстрував крихкість підтримки Путіна». Це відкриває чимало можливостей для радикальних, ультраправих російських націоналістів, які стають все активнішими в своїй критиці Путіна як усередині, так і поза межами Кремля. На думку автора, можна припустити, що «Путін, загнаний в куток своїми невдачами в Україні», бачить, як теперішня російська політична система починає дезінтегруватися, а «фашистські випади Путіна замінюються неприхованим російським фашизмом — ґрунтованим на відновленні міфічної російської «нації» та боротьбі проти всіх ворогів, як внутрішніх, так і зовнішніх». За словами автора, після невдачі Пригожина, ймовірність праворадикального путчу є меншою порівняно з минулим роком, однак вона залишається, особливо при погіршенні економіки та зростанні кількості «похоронок», які приходять до Росії.
Читайте також: Замість епітафії, або Коли ж розпадеться Росія?
За умови третього сценарій або ж “Технократичного”, як його назвав автор, розглядається ймовірність того, що Путіна акуратно усунуть від влади, а на зміну йому прийдуть «прагматики», які намагатимуться спокусити Захід певними поступками й обіцянками про «перезавантаження» Росії. Після кількох років невдалих спроб Росії захопити Україну, російська економіка стрімко наближається до очевидного краху, а Москва сходить на все більший геополітичний маргінес. Однак, роздумує автор, «група інсайдерів в Кремлі усуває Путіна від влади внаслідок путчу, а новий режим, визнаючи його як відновника величі Росії, проте відсуває його на другий план». Путін отримує «пенсію в своєму палаці на Чорному морі, а обіцянка не переслідувати колишнього президента може не поширюватися на його найближчих союзників».
«Новий режим встановлює дипломатичні зв’язки з Заходом, проводить швидкі вибори та притлумлює націоналістичний тон у виступах, пропонуючи розв’язання війни в Україні шляхом утримання Криму та виведення російських військ із решти України, анулюючи анексії Путіна. Росіяни оголошують кінець диктатури Путіна та ведуть переговори для скасування санкцій», – продовжує Мішель.
Захід вітає такий розвиток подій: міжнародні ринки та частина західних політиків реагують позитивно, закликаючи дати «новій Росії» шанс, а російські посадовці підкреслюють роль, яку Кремль може відігравати як потенційна противага Пекіну.
На думку Мішеля, хоча такий сценарій й не можна виключати, в найближчий час він є малоймовірним порівняно з можливістю Путіна залишитися при владі або приходу ультранаціоналістичного режиму.
За його словами, заохочення західних партнерів, які намагатимуться швидко визнати будь-яку реформістський політичну фігуру, може зробити цей сценарій більш ймовірним. Водночас, «Захід повинен бути обережними у своїх бажаннях, враховуючи історію, адже на початку 2000-х західні партнери із задоволенням підтримували нового президента, який обіцяв лібералізацію, а розпочав найбільшу війну в Європі з часів Першої світової”.
В четвертому сценарії автор розглядає ймовірність появи “Демократичної Росії”. Мішель роздумує над потенційним сценарієм того, що після кількох років кровопролитної війни і намагання отримати контроль над давно втраченими колоніями, Росія стає полем внутрішніх протестів, де люди вимагають змін. Тиск Заходу посилюється, а «розхитана економіка нагадує старшому поколінню про роки руїни. Багато співвітчизників, тих, хто протестував, уже загинули на землях, які більше Росії не належать – тож прийшов час для чогось нового». І тепер «завдяки перемогам України, поразкам Путіна й економічному краху, настає час для Росії пройти шлях, який вже пройшли всі колоніальні імперії».
На думку автора, хоча цей сценарій і не можна повністю виключати, він є дуже малоймовірний у найближчій та середньостроковій перспективі. Автор робить висновок, що хронічна неспроможність опозиції, а також через демонстративний брак підтримки демократичної моделі від російського суспільства, ідея повністю демократичної Росії у ближчому майбутньому є лише ілюзією.
П’ятий, останній – це сценарій розпаду Росії. Цей варіант, або ж, як назвав його автор «Хаос, громадянська війна і колоніальне визволення» є вельми цікавим для українського читача. Мішель пише, що, хоч у 2023 році такий розвиток подій може здатися неймовірним, але схожі ситуації вже сколихали Росію в минулому – скажімо, під час розпаду Радянського Союзу. З урахуванням накопичених проблем, від провалів в Україні до економічного занепаду та внутрішніх, національних питань, немає підстав відкидати вищезазначений сценарій.
Читайте також: Майбутнє Росії: новий сталінізм, розпад або громадянська війна
На думку автора, внаслідок російських поразок в Україні і погіршення економічної ситуації, національна криза починає загострюватися в певних колоніальних регіонах Росії – в Чечні, Татарстані або ж в республіці Саха. На перший погляд, пише Мішель, такі сценарії можуть здатися фантастичними, оскільки Чечня, Татарстан та Саха ніколи не отримували міжнародного визнання як незалежні суб’єкти, а Москва не виявляла бажання надавати їм автономію. Однак на початку 1990-х років всі три території майже досягли незалежності, але їхні спроби були придушені імперським підходом Москви. Пам’ять про ці події не згасла, зазначає автор. «Для відновлення подібних спроб вистачило б всього-на-всього продовження політики, яку проводить Путін і який вважає себе об’єднувачем російських земель». Похід Прігожина та зростання конспірологічної манії Путіна, крах влади в Москві стає все більш ймовірним. Це може набрати форму громадянської війни, подібної 1918 року […] регіони проголошують незалежність, а в Москві формуються військові угрупування, які не маючи чіткої підтримки більшості російської громадськості», так розглядає автор останній сценарій. І підсумовує:
“Держава, яка відмовляється визнати свою жорстоку імперську історію та свою роль як колонізатора, знищуючи та поглинаючи навколишні нації, завжди перебуватиме на шляху до вибуху”.