Дмитро Крапивенко журналіст, ексголовред «Тижня»

Стрес-тест для кожного

Суспільство
31 Травня 2018, 09:01

НБУ нерідко перевіряє на стресостійкість банки — заняття в нашій економічній сфері геть не зайве й корисне. І не лише для фінансів. Україна переживає глобальне тестування з часів Майдану. Ставити остаточні оцінки передчасно, але можна спробувати зробити деякі проміжні нотатки.

Інсценоване СБУ вбивство Аркадія Бабченка — це доволі якісний стрес-тест, який українські спецслужби пройшли досить успішно. Медіа-спільнота відреагувала очікувано й солідарно: уже на вечір 30 травня призначено мітинг, метою якого було привернути увагу громадськості, а головне  — натиснути на слідчі органи, щоб ті якомога швидше знайшли вбивць і замовників. У що важко було повірити з огляду на інші резонансні справи. Замахи на Павла Шеремета, Аміну Окуєву, Дєніса Воронєнкова офіційно — окремі злочини, але про наявність у них російського сліду не говорить хіба що німий.

 

Читайте також: «Репортери без кордонів» засудили інсценування вбивства журналіста Бабченка

 

Якби інформація про вбивство Бабченка виявилася правдою, Україна зазнала б іще однієї локальної поразки в гібридній війні. Був би вкотре актуалізований дуже вигідний Москві міф про Україну як failed state. Державу, в якій трапляються і, що найважливіше, не розкриваються злочини проти публічних персон, ніхто не назве успішною. Так само як і країною з вільними ЗМІ. Можна скільки завгодно вибудовувати версії про російський слід, але доки його наявність не стане доведеним фактом, доти журналіст, убитий на нашій території, — похмура тінь на українській свободі слова, на країні загалом. На щастя, цього не сталося, але причетність росіян до підготовки замаху на журналіста треба іще фахово й переконливо довести в суді.

Ми пройшли черговий стрес-тест, але що можна протиставити нав’язуваному нам хаосу? Тільки порядок. Він Україні потрібен понад усе. Не абстрактний Ordnunug, створений «бездоганним лідером» і його штурмовиками, а цілком собі конкретний, що залежить від дисциплінованості й відповідальності кожного

Міжнародна спільнота на інформацію про Бабченка відреагувала доволі швидко й прогнозовано. А ось дії Москви варті окремої уваги. Росія у властивій їй манері зробила заяву: раз загиблий (як вважалося до вечора 30 травня) мав російський паспорт, то Слідчий комітет РФ одразу ж порушує справу про вбивство свого громадянина. Це було дуже схоже на поведінку Кремля у справі про збитий літак МН17: так само паралельні розслідування, точніше їх імітація, так само позиція, мовляв, без нашої участі жоден доказ усерйоз сприймати не станемо. Це вже не постправда, а якийсь сатанинський винахід, коли вбивця наполегливо проситься в слідчі. Але все обернулося фальстартом.

Ми пройшли черговий стрес-тест, але що можна протиставити нав’язуваному нам хаосу? Тільки порядок. Він Україні потрібен понад усе. Не абстрактний Ordnung, створений «бездоганним лідером» і його штурмовиками, а цілком собі конкретний, що залежить від дисциплінованості й відповідальності кожного. Є ілюзія про хороший народ і погану владу, яка весь цей безлад і створює. Ілюзія настільки небезпечна, що активно використовується російським ТБ: там клоуни у вигнанні типу Спиридона Кілінкарова чи Володимира Олійника постійно наголошують, що український народ ось-ось прокинеться й скине «ненависну хунту». Риба гниє з голови — цього, звісно, не спростуєш, і якщо уяви­ти собі ділянку пекла, відведену для українського політикуму, то температура там має бути не меншою, ніж у домні. Але ми все ж таки демократична країна, влада обрана не чортами з пекельного дна, а більшістю громадян, тож вішати всіх собак на можновладців щонайменше безвідповідально.

 

Читайте також: "Воскресіння Бабченка". Реакція соцмереж на спецоперацію СБУ

Що можуть, наприклад, закидати владі п’ять тисяч наших громадян, які придбали квитки на чемпіонат світу з футболу, що незабаром розпочнеться в Росії? Їх не попередили, погано навчали в школі, їм ЗМІ не розповідали про політв’язнів, що за абсурдними звинуваченнями потрапили до російських в’язниць? Вони «вне политики», просто люблять футбол? На війні «просто» часом має надто високу ціну. У кращому разі наші спраг­лі до розваг громадяни стануть масовкою для зручного медіа-образу українців, із якими росіяни «один народ». У гіршому — їх заарештують як терористів. Російські ЗМІ вже повідомили, що можливі провокації саме з боку «українських диверсантів», а призначати на ці ролі можуть методом випадкових чисел. Охочих зіграти в російську рулетку, як бачимо, серед наших співвітчизників не бракує. І коли, боронь Боже, з кимось із них трапиться щось геть кепське, захисту й допомоги вони проситимуть і вимагатимуть саме в тієї держави, яку вони зневажили своїм споживацьким вибором.

 

Читайте також: В ОБСЄ прокоментували спецоперацію СБУ з попередження замаху на вбивство Бабченка

Узагалі значна частина українського суспільства й далі живе так, ніби перебуває десь за десять державних кордонів від війни. У разі чого вони «стурбовані й занепокоєні». У містах, куди не прилітають снаряди й не чути канонади, війна оприявнюється зненацька, але так само залишає кривавий слід. Десь «тітушки» або «ідейні марксисти» нападуть на ветерана чи активіста, десь найнятий Кремлем професійний кілер «відпрацює» свою чергову зброю, десь чергові «пацифісти» вкотре влаштують акцію за мир (за російській гроші). Усі ці негаразди є передовсім турботою поліції та СБУ. Дещо їм удається, а ще краще виходить, коли (як у випадку з «послушником» Лусваргі) саме активні громадяни беруться до справи, працюють самі та змушують до цього правоохоронні органи. За слабкості нинішніх державних інституцій інакше не вийде. Спитайте в будь-якого командира, лідера волонтерського об’єднання, голову ОТГ чи громадської організації: якого ресурсу найбільше бракує? І кожен відповість: людей. Не просто масовки чи випадкових подорожніх, а тих, із ким, образно кажучи, можна було б піти в розвідку. Хто здатен витримати персональний стрес-тест.

 

Читайте також: Замовник вбивства Бабченка планував усунути 30 осіб в Україні

Можна теоретизувати й наголошувати, що, мовляв, раз я плачу податки (до речі, який відсоток українців може це сказати, не стискаючи в кишені дулю й конверт із грішми?), то нехай Порошенко (його син, Аваков і решта) працюють і дбають про державну безпеку. Можна покладатися на міжнародних експертів і «молодих перспективних антикорупціонерів», але від цієї симпатії порядку в країні навряд чи побільшає. Без персональної участі в житті країни взагалі важко на щось розраховувати. Подобається це чи ні, але іншого шляху немає. Або вся Україна пройде стрес-тест, або просто припинить своє існування. Владу, звісно, можна буде змінити на найближчих виборах, головне розуміти, що будь-який український президент кращий за російського гауляйтера.

Участь у загальнонаціональному стрес-тесті — це перевага не лише для суспільства. Тут є і свій «індивідуальний залік». Люди, які взяли безпосередню участь у війні, часто говорять про те, що разом із неминучими травмами отримали дуже цінний досвід, який полягає в ревізії цінностей (більш чітка орієнтація в тому, що справді має вагу, а що просто яскрава обгортка), навичках розділяти головне й другорядне. Хто хоч трішки долучиться до стримування ворога в тилу, теж повинен отримати ціннісний гарт і більш чітке розуміння того, у якій системі координат існує.