Що таке інформаційна війна та які позиції нині займаємо у ній? Як стратегічний наратив впливає на хід бойових дій? Які теми російська пропаганда закидає в український інфопростір та чим відрізняється поведінка українців і росіян у соцмережах? Ці та інші питання «Тиждень» обговорив з керівником громадської організації CAT-UA Артемом Захарченком та аналітикинею організації Оленою Захарченко.
CAT-UA – організація, створена у перший день повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022-го року. Спочатку це була команда волонтерів, які допомагали медіааналітикою військовій та цивільній владі України. Нині аналітики продовжують надсилати військово-політичному керівництву України звіти про воєнні комунікації. За час діяльності громадська організація опрацювала близько мільйона дописів у соціальних мережах, випустила близько тисячі звітів.
Інформаційні битви у соцмережах
Артем Захарченко:
Інформаційна війна дуже схожа на те, що відбувається на полі бою. Коли у Росії було цілком неадекватне сприйняття ситуації на полі бою, такою ж була їхня політика в інформаційному просторі. Вони закидали меседжі, які українці не сприймали. Ми ж навпаки показували неймовірне єднання: народ штурмував ТЦК й рвався на фронт. В інформаційному просторі також усі були об’єднані, творчі та креативні.
Наприкінці 2022-го року нас наздогнала криза. Проблеми в інформаційному просторі співпали з відповідною ситуацією на фронті, до прикладу, боями за Бахмут. З одного боку, почалася критика влади, з іншого – сварки між собою. Потім було штучне нагнітання теми контрнаступу: довкола нього зосереджували усі очікування. На певний час ця тема підтримувала настрої українців, а далі закинула у тотальне розчарування.
Росіян спіткали схожі речі. Та ж криза з Пригожиним, криза довіри до Путіна. Але в Україні криза недовіри до влади продовжила розвиватися, вона посилювалася корупційними скандалами та непопулярними рішеннями влади. При цьому на Росії Путіну вдалося зібрати докупи усі зусилля. За допомогою хороших піарників він організував собі потужну виборчу компанію, на якій консолідував довіру до себе. Як результат, ми зараз в набагато гіршому стані в інформаційній війні, ніж були у 2022 році.
Роль стратегічного наративу в інформаційній війні та на полі бою
Артем Захарченко:
Маємо приклад Афганістану, коли потужна армія, яка була набагато більше оснащена американцями, ніж ми нині, не знала, за що вона воює. А таліби знали, вони мали чіткий стратегічний наратив. Саме завдяки цьому їм вдалося отримати перемогу над супротивником, який переважав у живій силі.
Читайте також: Соціальні мережі не впоралися з потоком фейків і жорстокого контенту
На початку вторгнення ми виїздили на драйві та єдності, зараз все складніше. Тоді відсутність контролю в армії не була проблемою. Пам’ятаєте, як в соцмережах описували бій в лісі під Ірпенем: купа хаотичних загонів, хтось вискакує з лісу й стріляє. І у тому хаосі власне українці перемогли. Якби такий хаос був нині на фронті, то росіяни неодмінно ним скористалися б. Загалом свого часу правильним було рішення генерала Залужного, коли той підтримав кілька законів і норм, що робили жорсткішим контроль над Збройними силами. Це хоч трохи стримує хаос та компенсує відсутність в українців стратегічного наративу.
Адже на початку повномасштабного вторгнення українці мали чіткий наратив, який, до речі, створила не влада, а громадяни. Тоді на це працював увесь інтернет-фольклор. Згодом наратив почав застарівати, а нового ніхто не вигадував. У росіян, до прикладу, наратив є. І це велика їхня перевага.
Через відсутність стратегічного наративу наразі ми не маємо уявлення про майбутнє. Суспільство швидше думає про те, як сховатися від ТЦК чи скаржиться на відсутність світла, ніж показує єдність задля перемоги. Ми, на жаль, не маємо наративу про потужну західну підтримку, бо всі бояться результатів виборів у США. Маємо запит на те, щоб нам усе пояснили, але ж немає того, хто пояснить. За це береться багато хто, кожен експерт будує свої прогнози, які у підсумку виходять дуже далекими від реальності. Ніхто не контролює порядок денний. При цьому порядок денний – це те ж саме, що й ініціатива на полі бою. Потрібно створювати наратив заново. Наша організація вже працює над тим, щоб запропонувати наратив владі. Днями на мозковий штурм зібрали експертів, на їхньому матеріалі спробуємо створити нові основи для комунікації.
Олена Захарченко:
Загалом ми формуємо наратив горизонтально – частково влада, часткового громадянське суспільство. До прикладу, наратив контрнаступу ініціювала влада, і довгий час ми чекали на зброю, про це дуже багато говорили у соціальних мережах. Цей наратив гарно розійшовся. При цьому він відбився і на Росії – вони боялися українського наступу. При цьому українці, навіть після того, як стало зрозуміло, що контрнаступ не вдався, все ще продовжували підтримувати цей наратив.
Національний наратив українців
Артем Захарченко:
Національний наратив – основа, на якій виникає стратегічний наратив. На відміну від більшості народів у світі, де є або один національний наратив або два, у 2013-му році ми мали 5 бачень розвитку України, зараз залишилося три.
Нещодавно провели дослідження й виявили, що українці мають такі наративи: відродження української культури, наратив громадянського єднання та мультикультурний наратив. По-перше, є дві протилежні думки і прихильники кожної вважають одна одну внутрішніми ворогами. По суті, це бачення України як монокультурної держави та бачення країни як полікультурної держави. На противагу цим двом маємо ще один потужний наратив, який може бути компромісом: його прихильники говорять, що у нас немає внутрішнього ворога, а є зовнішній – Росія, і ті, хто захищає Україну на фронті, можуть розмовляти якою завгодно мовою або дивитися які завгодно серіали, але в майбутньому буде краще, якщо вони навчать дітей українській мові та культурі. Ця версія наративу має усі шанси поступово втягнути у себе дві попередні.
При чому сама ж Росія своїми діями створила ще більші стимули до об’єднання українців. Тобто війна працює на створення єдиного бачення того, як далі жити українцям та які орієнтири обирати.
Нині представники усіх трьох наративів є в усіх регіонах та серед усіх поколінь українців. Зближення помітне навіть у тому, що зараз уже ніхто із представників наративу «відродження української культури», принаймні з публічних людей, не говорить про моноетнічність, говорять про монокультурність. Ідеться про те, що представник будь-якої нації може стати українцем, якщо вивчить мову та історію. Серед представників інших наративів раніше було набагато більше спроб захистити право говорити російською мовою. Зараз ситуація кардинально інша. Українська мова виступає об’єднавчим фактором. Знаючи це, на базі національного наративу нам значно легше будувати стратегічний наратив у війні.
Про стратегічний наратив росіян
Артем Захарченко:
На початку війни наратив росіян був хаотичним й не відповідав дійсності. Попри очікування, їх ніхто з квітами в Україні не зустрічав. Водночас зараз росіянам таки вдалося сконструювати чіткий наратив. Вони забрали у Путіна образ бункерного діда, натомість почали більше говорити про імідж російського солдата – високодуховного, майбутньої еліти. Ну і нехай, що це не збігається з реальністю, росіяни ж цей наратив дуже активно просувають по всіх медіа. При цьому вони нагнітають очікування війни із Заходом. Кажуть, що війна в Україні проміжний етап.
Олена Захарченко:
Хоча російський наратив не так сильно змінився від початку повномасштабного вторгнення. Основні меседжі, які вони просували тоді – зберігаються досі. При цьому росіяни часто суперечать самі собі. На початку казали, що по мирних не стріляють, але знищать усіх, хто їх не чекає в Україні. Ішлося й про те, що українська армія слабка, але при цьому там одні націоналісти та бандюги. Така роздвоєність зберігається і досі. Новину про вбивство Фаріон також сприйняли шизофренічно: це зробили українці, але це однозначно вдала операція нашого ФСБ.
Читайте також: СБУ повідомила, що викрила велику ботоферму, яка поширювала фейки про чинну владу
Річ у тім, що комунікація в Росії більше керована владою, ніж у нас. Вони оперативно реагують на усі виклики. Наратив про зустріч з квітами не зайшов, вони вигадали новий – «бабушку-победу», яка нібито виходить зупиняти українських вояків з червоним прапором. Коли і цей не знайшов відгуку навіть серед самих росіян, про нього швидко забули. У нас навпаки – навіть, коли наратив втрачає сенс, його ще певний час продовжують тягнути у маси.
Зараз росіяни активно просувають тезу, що в Україні працює велике російське підпілля. У них є «подпольщик Лебедев», який все коментує: коли й куди влучили російські ракети, як працює партизанський рух. Усі підпали машин, які відбуваються у нас, у Росії дуже активно обговорюють. Вони наголошують, що це робота великого підпілля, і що насправді люди в Україні хочуть в Росію, бо ми «один народ».
Меседж, який вони просували на початку вторгнення: «українці на нас чекають, бо вони – росіяни», не спрацював. Тепер він трансформувався на: «українці на нас чекають, але відкрито цього не кажуть».
При цьому у росіян досі популярний формат «розмов з полоненими». В Україні на початку вторгнення також був запит на інтерв’ю з російськими полоненими. З часом вони перестали бути цікавими, бо полонені повторювали одне і те ж, а їхні родичі, як виявилося, підтримували дії своєї влади. Росіяни ж досі говорять з українськими полоненими, які розповідають те, що вигідно Росії. Чи це реальні полонені? Навіть при поверхневому аналізі цих розмов насторожує те, що у всіх українських полонених російські прізвища. Однак ці розмови направлені саме на російського глядача, українці їх не бачать. Ба більше, в Росії навіть зробили своєрідний «серіал» із новин про українського бійця, який здався одразу з танком: вирішили щодня про нього подавати якусь новину, щоб якомога довше утримувати його в інфопросторі. Цю історію вони ведуть вже кілька місяців. Спочатку військовик розповідає як здався, далі робить заяву, що хотів би стати росіянином, далі їхня Дума цю заяву розглядає і приймає, а Путін урочисто вручає паспорт, на завершення полонений коментує, як добре бути «русским» і збирається вступати до російської армії. Далі починається інша історія: мовляв, побратими наслідують його приклад і також здаються.
Як російські спецслужби і пропаганда діють у соцмережах
Артем Захарченко:
Це цілком стратегічне планування за зразком того, як плануються наступальні операції на фронті. Росія діє на кількох рівнях. По-перше, це заяви, які озвучуються їхнім військовим керівництвом. По-друге, це середовище мілітарі-блогерів, які можуть собі дозволити набагато божевільніші меседжі. Українці, на жаль, дуже часто за всіма цими заявами стежать. І по-третє, це тиражування меседжів малими тематичними каналами в Україні, мережами ботів тощо. При цьому ті канали або групи, які сьогодні писали про мобілізацію, завтра ж пишуть про вимкнення світла, а раніше писали про коронавірус. Це універсальні майданчики, частину з яких СБУ змогли почистити, але їх досі чимало.
Читайте також: Як російська пропаганда може використати технологію діпфейк проти України
Знову ж таки, інформаційна складова поєднується з подіями у повітрі – коли нас бомблять, стаються перебої з електроенергією, і кожним із них пропагандистська мережа намагається скористатися. Це кампанія, яку росіяни спланували, і яку ми, на жаль, не змогли на такому ж стратегічному рівні осмислити, передбачити і відповісти. Ми більше реагуємо тактично, але не плануємо інформаційну оборону.
Олена Захарченко:
По російській пропаганді та їхнім меседжам у соцмережах дуже помітно, що вони планують робити далі. Якщо погрожують, що битимуть по енергетиці, то так і роблять у результаті. Минулої осені погроз бити по українській енергетиці не було взагалі. Як результат, у той період вони і не застосовували енергетичний терор.
Часто наші спікери не звертають уваги на такі речі. Тодішній речник повітряних сил Ігнат навпаки казав, що будуть ракетні обстріли, усі боялися зими, а у соцмережах росіян було тихо щодо цього. Зараз вони знову заговорили про плани знищити усю українську генерацію й вивести країну у повний блекаут. Пояснюють це тим, що ляже логістика й посиплеться фронт. У цивільного населення почнеться паніка, і воно не зможе допомагати фронту. Тобто, паралізована Україна не зможе воювати і швиденько капітулює. Навіть якщо атака росіян не вдається, у своїх соцмережах вони подають, що все долетіло до цілей. Зазвичай 60 % того, що пишуть, відверта брехня і тільки 40 % може бути правдою.
Артем Захарченко:
Бувало, коли українці реагували зовсім не так, як сподівався ворог. Пригадайте, невдовзі після обстрілу Охматдиту (ранок 8 липня 2024-го – Ред.) кілька інстаблогерів написали, що Зеленському треба терміново вийти на переговори. При цьому загалом в українців була тотально інша реакція. Це був сплеск протилежних настроїв – «які ж після цього можуть бути переговори з агресором».
Олена Захарченко:
До речі, з Охматдитом вийшла цікава річ, яку ми побачили вперше. Зазвичай після великих атак, які шокують країну, негативні настрої людей у соцмережах тримаються досить довгий час. А тут чи не вперше після обстрілу у мережі до кінця дня почали зростати позитивні настрої. Люди гуртувалися, писали про взаємодопомогу та разом їхали розбирати завали. Це показує здоровість українського суспільства, яке може сприйняти удар і саме ж виходити зі складної ситуації. Попри те, що досі не маємо наративу, у нас насправді не все так погано.
Особливості поведінки українців і росіян у соцмережах
Олена Захарченко:
Була шокованою реакцією росіян на вбивство Фаріон, їхньою ненавистю. Нещодавно в Росії перевернувся поїзд. Українці не побігли масово писати коментарі й пости, мовляв, «так має бути з кожним росіянином». Ми не транслювали ненависть, чого не скажеш про росіян. У кожній публікації про смерть Фаріон були заклики вбити усіх українців. І це транслювали не просто пропагандистські пабліки, а звичайні люди у телеграм-чатах. Ми навіть не уявляємо міри їхньої ненависті до нас.
Українці у соцмережах себе поводять більш природно. У нас немає «партия сказала надо». А у них люди мовчать і чекають вказівок. Так, після вбивства Фаріон Царьов (колишній нардеп, «регіонал», що втік до Росії – Ред.) опублікував пост, що шокований новиною про замах. За кілька годин ту публікацію видалив і написав зовсім інше. Росіяни тягнуть комунікацію, яку задають їхні лідери.
Треба розуміти, що у росіян на інформаційну війну закладені фантастичні бюджети, чого немає у нас. Але навіть з такими бюджетами вони провалюють дуже і дуже багато операцій. На початку вторгнення ми побачили, як імідж російських піарників, які нібито керують світом, розвалився вщент. При цьому наші сусіди вміють вчасно прибігти туди, де щось сталося без їхньої допомоги, і сказати, що то їхня спецоперація.
Крім того, останнім часом стає все менше «хороших русских», що публічно співчувають українцям. Імовірно, вони або бояться це робити, або вже не вірять, що словами щось зміниш. Однак маємо цікавий збіг: одночасно з новинами про Охматдит в інфопросторі поширювалися новини про російські покарання зрадників за переказ грошей ЗСУ. Склалося враження, що побільшало так званих «хороших русских», які тихо переказують гроші для України й не афішують цього.
Артем Захарченко:
Ще під час виборів у Росії опозиційно налаштовані росіяни були досить активними. Вони обговорювали вибори, нарікали на вибір без вибору. Але одразу після завершення виборів кількість антивоєнного контенту у російських соцмережах сильно скоротилася. Таке враження, що вони зовсім зневірилися у тому, що опозиційні дії в Росії можливі.
Як не стати жертвою фейків і роспропаганди
Олена Захарченко:
Найперше, не треба намагатися самостійно розібратися у потоці інформації, яку несе російська пропаганда. Варто слухати аналітиків, які професійно можуть пояснити, де вкид, а де ні.
По-друге, якщо бачите фото і хочете поширити його, зайдіть та почитайте коментарі. Якщо це фейк, то там однозначно про це напишуть. На щастя, є повно організацій, які щодня викривають фейки, до прикладу, той же Центр протидії дезінформації.
Ефективна навіть проста перевірка інформації з трьох джерел. Подивіться, чи є вона у медіа з хорошою репутацією, а не на зливних бачках або псевдорегіональних сайтах.
Якщо ж у мережі почали сваритися з кимось, зайдіть на профіль тієї людини. Якщо той заблокований, або складається виключно з перепостів, то з нею взагалі не варто комунікувати. Якщо завантажите її фото у пошуковик, швидше за все побачите, що воно світилося на якихось сайтах. Важливо також, що людина коментує у спільноті, яким контентом ділиться. Якщо це спільнота старих фото Києва, а людина викладає виключно фото «красивого совецкого Киева, который мы потеряли», чи скаржиться, як погано, що посварилися з братнім народом, то це привід задуматися. Не додавайте у друзів будь-кого, перевіряйте людей.
Якщо вже так трапилося, що поширили фейк – видаліть публікацію, щоб вона далі не йшла.
Артем Захарченко:
Перед тим, як натиснути поширити чи прокоментувати якусь тему задумайтеся, чи буде це вигідно нашому ворогові.