Гарна пісня (ну плюс чарка-шкварка), працьовиті чоловіки та жінки, що і дачу під Москвою побудують, доглянуть її, і на нафтовій вахті під Сургутом не підведуть, дадуть скільки треба вугілля, сталі, пшениці, ще й гопака утнуть на конкурсі самодіяльності. Ну й в армії як без хитруна-старшини чи генерала, що «гекає» на хохляцький манер, але сам із себе русотяп, яких ще пошукати. Кожен, хто зазіхає на цей ідилічний імідж братнього народу, — ворог, американський наймит, фашист, бандерівець. Така картина світу «за поребриком» народилася не вчора й не позавчора, просто 100 років тому бандерівців називали мазепинцями — ось і вся відмінність.
Читайте також: Курс на манівці
Міфологія плюс технології — цікавий мікс, і, за задумом російський стратегів, саме він дасть змогу повернути під контроль Україну. З часом у Москві, здається, зрозуміли, що сучасні українці не всі «однаково корисні», і 16 років тому в інформаційному просторі виринула сумнозвісна мапа про три сорти. Логіка проста: є зовсім проросійський Південний Схід, більш-менш лояльний Центр і непридатний до асиміляції Захід. Якість цієї мапи на практиці перевірили у 2014-му під час «русской весны»: окрім Криму й Донбасу, як прийнято нині казати, щось пішло не так. Але це не зменшило апетитів Москви. Там просто сконструювали новий образ України: той-таки «пісенний край завзяття і труда» тимчасово (?!) захопили банди націоналістів, які тероризують мирне населення (те саме працьовите, покірне й закохане в спільну історію з лакеями, юнкерами та французькою булкою).
Читайте також: Чи поглине Украну російське море
Звісно ж, як не раз наголошували кремлівські пропагандисти, без американського втручання не обійшлося. Квітуча Україна так отруєна ядовитими випарами, що, як висловився голова російської зовнішньої розвідки Сєрґєй Наришкін, «Володимир Зеленський дедалі більше занурюється в ідеї українського націоналізму». Миролюбний уродженець русифікованого Кривого Рогу, етнічно не 100% українець (у країні, де панують мало не ідеї расової вищості, це мало б значення), виявляється, теж не має достатньо імунітету до «шкідливої ідеології».
Слова Наришкіна — це, звісно, для внутрішнього російського вжитку. Але в Кремлі неабияк дбають і про те, що казати назовні. Над дискредитацією України як failed state працює ціла махина іномовлення, як-от Russia Today. Пропагандисти вдало грають на різних нотках тривоги на Заході: десь налякають ультраправими, десь бойовиками «ІДІЛ», яких начебто готує Україна, десь просто зіграють на сентиментах, мовляв, є російська сфера впливу, навіщо зайвий раз дратувати ведмедя?
Читайте також: Деколонізація свідомості
Москва тверезо оцінює свої сили й розуміє, що сформувати повноцінну антиукраїнську коаліцію серед демократичних країн не вийде, тому достатньо просто посилювати «втому від війни», підігрівати прикордонні суперечності (як у випадку з Угорщиною) й ставити під сумнів доцільність санкцій. Антитіла до російських вірусів здатні виробляти далеко не всі представники західного істеблішменту, а схильні до конспірології митці, як-от Олівер Стоун, ладні навіть знімати «викривальні» фільми про Україну. Можна дорікати Заходу в наївності, сердитися на його одвічну стурбованість і занепокоєність, але годі чекати від нього іншого, якщо голос України звучить то надто тихо, то відверто комічно (і в цьому випадку це точно не на нашу користь). Сумніви Давида Арахамії в доцільності гармонізації законодавства з ЄС і поспішне спростування його слів у Давосі — промовистий, але, на жаль, далеко не єдиний приклад. За такої риторики можновладців кремлівським пропагандистам не треба докладати зайвих зусиль, щоб переконати світ у неспроможності Української Держави.
Міфами й технологіями Росія годує не лише своїх громадян і західну громадськість. Звісно ж, чималу увагу вона приділяє й українському інформаційному простору. Попри всі намагання попередньої і нинішньої влади якщо не прибрати, то бодай трохи заглушити ворожі голоси, сконцентровані головним чином у медіа-холдинг Віктора Медведчука, їхня присутність залишається доволі вагомою. Інформаційна п’ята колона веде непросту розвідувальну гру. Перти з відкритим забралом «За Родину! За Сталина!» не на часі, та й законодавство, дякувати Богу, пряму пропаганду блокує. Тому доводиться приміряти роль респектабельних медіа, де є альтернативні погляди, адже завжди знайдуться представники патріотичного табору, які підуть на ефір «112» чи NewsOne.
Мета проросійських ЗМІ сьогодні — зруйнувати імунітет суспільства численними сумнівами. У доцільності українізації, євроінтеграції, заборон для гастролей російських артистів, запровадження ринку землі. За сумнівами настає розчарування в роках незалежності й знецінення незалежності як такої. Далі — справа техніки. Себто російського ідеологічного вірусу, який винищить нас швидше за всі відомі науці штами.