Саме під такою назвою вже у вересні 1919 року білогвардійською пропагандою було створено окремий фільм, який розповідав про діяльність у Києві більшовицьких ЧК – «Чрезвичайних комісій», які займались арештами та стратами «ворогів революції». До цієї категорії належали: заможні мешканці міста, дворяни, офіцери, українські націоналісти, та інші потенційні вороги «пролетаріату».
Заголовний кадр фільму, про «звірства чрєзвичаєк», який «загубився» всередині кінохроніки у пізніх її редакціях
Зйомки відбувались у трьох локаціях. Передусім, у будівлі Всеукраїнської ЧК на вулиці Єкатерининській, 16 (нині – Липська, 16, і тут знаходиться Український інститут національної пам’яті). А також у губернській ЧК в особняках, що розташовувались поруч: на Інститутській, 40 (колишній генерал-губернаторський палац) та Садовій, 5 (будинок цукрозаводчика Бродського). Цих будівель уже не існує, а на їхньому місці у другій половині 1930-х років були зведені нові житлові будинки. Про місце, де знаходився будинок генерал-губернатора, та його використання чекістами у 1920 – першій половині 1930-х років я вже оповідав в одній із попередніх статей.
Особняк на Єкатерининській, 16, де знаходилась Всеукраїнська «чрєзвичайна» комісія (а нині – Український інститут національної пам’яті)
У 1919 році за адресою Єкатерининська, 16, перебувало лише керівництво Всеукраїнської ЧК, і розстріли там не відбувались. Відтак, на хроніці ми бачимо лише зовнішній вигляд цієї пафосної як на той час кам’яниці, яка дійшла до наших днів у практично недоторканому стані. Цікаво, що перед будівлею ми бачимо статиста з минулих кадрів кінохроніки, що звались «Первая группа офицеров».
У генерал-губернаторському палаці також не було виявлено тіл закатованих, але там зняли на кіноплівку внутрішній двір з характерною ротондою (бесідкою) та якоюсь стіною, де буцімто страчували розстріляних.
А ось на Садовій, 5, було виявлено трупи, причому – багато. Всього внаслідок розкопів там було ексгумовано 127 тіл.
Публікація у київській газеті «Більшовик» від 24 травня 1919 року з оголошенням т.зв. «Червоного терору» та інформацією про страту перших осіб
Слід обмовитись, що історія діяльності ЧК у Києві навесні – влітку 1919 року досі достеменно не досліджена. Згідно повідомлень у радянській пресі, перші масові страти у Києві відбулись у травні 1919 року. 24 травня київські газети опублікували повідомлення, що ЧК стратило 44 дуже відомих діячів, які всі належали до так званої монархічної організації російських націоналістів – чорносотенної організації, виразно ворожої більшовикам.
Список з 44 найбільш відомих киян, страчених під час оголошення т.зв. «Червоного терору»
У листопаді 1919 року у пресі промайнула коротка інформація, буцімто за чиїмись підрахунками всього від лютого й до того часу було страчено 757 людей. Але деякі київські газети одразу спростували цю інформацію. Отже, питання про загальну кількість страт, здійснених ЧК у Києві, залишається відкритим, але, з наявних даних можна стверджувати, шо вони були у межах – від 127 до 757 людей. На користь відносно невеликої цифри страчених свідчить багато джерел: по-перше, архівно-слідчі справи київської ЧК 1919 року, які у досить непоганому стані збереглись у Галузевому державному архіві СБУ, по-друге – чисельні публікації у київській пресі пострадянського часу як про хід ексгумації та розслідування, так і про розшук зниклих безвісти, що були заарештовані радянською владою.
Ріг вулиць Інститутської та Садової, по яких у той час ходив міський трамвай
Свого часу автору вдалося познайомитись із деякими слідчими справами київської ЧК 1919 року. Всі вони – маленькі за обсягом, і кидається в очі класовий характер вироків.
Крім того, київська ЧК виносила вироки дуже швидко, причому за суто формальними ознаками. Наприклад, 25 червня 1919 року вони заарештували 26-літнього киянина Івана Плейєра, який, як колишній офіцер, служив в Армії УНР, фактично дезертував із неї, й цілком офіційно повернувся до Києва з наміром вступити до Червоної армії. Вочевидь, ЧК мала б його відпустити, бо ж у Червоній армії служило багато колишніх офіцерів, і вони там були потрібні. Але чекісти вирішили по-іншому: як «штабс-ротмістр», Плейєр був засуджений 30 червня до страти «в 24 часа».
Наприкінці липня чекісти заарештували всіх чоловіків родини Катериничів, які мешкали у Києві – рідних братів Василя (1864 року народження), Петра (1868 року народження), Миколая (1873 року народження) Васильовичів, а також купця Григорія Чайкіна (1850 року народження), також якось пов’язаного з ними. 2 серпня усі Катериничі були засуджені «як дворянє» по 1-й категорії, тобто – до розстрілу. Й лише Григорія Чайкіна, вочевидь, через вік, відпустили на волю.
Страчували ув’язнених або на подвір’ї Садової 5, або, як стверджували очевидці – у саду генерал-губернаторського палацу. Коли була можливість, відвозили для поховання на Лук’янівське кладовище, а якщо не було часу – закопували просто у саду садиби по Садовій, 5.
Будинок по Садовій, 5, але фасад, що виходив на вул. Інститутську. Попереду – статист з минулих кадрів
31 серпня та у вересні 1919 року до Садової, 5, був вільний вхід, і всі бажаючі могли туди прийти, аби на власні очі подивитись на приміщення, які займались чекістами, а також ексгумовані трупи. У подальшому з’явились десятки спогадів про відвідування садиби Бродського, але чи не найбільш достовірні із них залишила дружина генерала російської імператорської армії, який з 1918 року служив в Армії УНР, Миколи Коваль-Медзвецького:
«Посеред публики промайнула чутка, що в біжучу хвилю відбувається нарада між представниками добровольців-денікінців і українців і що в годині 17 до ратуші підійдуть і ті і другі війська та що відбудеться всенароднє єднання та братання. Чекаючи на цю урочисту хвилину, мавши трохи години вільного часу, ми пішли до колишньої генерал-губернаторської палати, де містилася за большевиків губерніяльна чрезвичайка та куди йдуть зараз тисячі людей. На місці розстрілів, на цій Голготі тисяч мучеників відправлено першу панахиду. На очах у всіх стоять сльози, чутні гістеричні ридання жінок; безгучно ридає, увесь трясучися, закривши лише руками величезного зросту мущина, що, видимо, стратив тут навіки свого дорогого… Всі оповідання про страхіття черезвичайки блідніють перед тим, що довелось мені побачити в садибі дому №5 по Садовій вулиці! Двері дому відчинено навстіж, у кімнатах цілковитий хаос – меблі в непорядку, перекинені стільці, сила подертого паперу, розбиті вікна – видко, як спішно відходили кати та намагалися знищити сліди своїх злочинів, а головне – скрити свої ганебні імена. Вже наближаючись до дверей, публика знимає шапки, хреститься і мовчки побожно вступає на це місце московського гвалту й страждань. Ступивши по двору кроків із пять, мимоволі метнулись ми набік і затикаємо носи від нестерпного трупного смороду.
Зйомка здовж вулиці Інститутської. Цікаві кияни крізь вікна та паркан заглядають до будинку та саду по Садовій, 5
Праворуч наново побудований дощатий паркан, а за ним розкопана яма, з якої видно кілька голих трупів. Я сама бачила чотири скорчені трупи зі звязаними спереду руками – так вони й захололи, як упали підчас розстрілу – пальці рук розчепірені і зігнуті так, як ніби жертва, розстріляна в лице, інстинктивно хотіла себе захистити. Люди з плачем руками, за допомогою палиць, парасолів і лопат розкопують цю страшну яму. Знайдено в ній 70 трупів; більшість розстріляно в голову так, що не можна пізнати лиць, багатьох звязано по руках і по ногах, є між ними обварені окропом і з слідами інших мук, побиті кольбами і всі – голі. Розстріляних спершу змушували роздягатися, а потім допитували й били відповідно до того спротиву, який ставила жертва.
Коли відійшли від ями й заглянули крізь вікно до підвалу, то з жахом відскочили: помешкання, як дровами забито було свіжими трупами. По чутках, в ніч відступу большевики хотіли вивезти 500 душ закладників та понеже це не вдалося, то розстріляти всіх 500, при чому в розстрілах тих особисто приймали участь Петерс і Ворошилов; головні начальники всіх совітських черезвичайок.
Звідси ми, всим натовпом, пройшли до самого місця розстрілів – до гаражу на 2-3 самоходи, з бетоновою підлогою та з ринвою, по якій спливала кров. На підлозі величезні калюжі застиглої крови і великі шматки людського мозку, на стінах – кров і мозок. Біля зламаних дверей гаражу стоїть кілька дошок на підставці з поперечкою на височині людської голови – також забризкані кровю. До дошок привязували жертву і так розстрілювали. Стіни гаражу при вході і двері списано прізвищами. Серед них зауважили ми й прізвище розстріляного нашого знайомого. Написано його рукою: 21 серпня і прізвище, а поруч поставлено хрестик! Не було сил далі залишатися в цьому жахливому місці московського садизму й людських страждань і ми, пригноблені, мовчки вийшли на свіже повітря».
Подвір’я та гараж будинку по Садовій, 5, де відбувались страти
Подвір’я та гараж будинку по Садовій, 5, де відбувались страти
Подвір’я та гараж будинку по Садовій, 5, де відбувались страти
Усе, що побачила на власні очі Олена Коваль-Медзвецька, було відображено на кадрах кінохроніки, що була передана з німецького федерального архіву.
Продовження буде