1 лютого до міністерств закордонних справ трьох північноєвропейських країн (але також США, Канади та деяких країн ЄС) надійшли листи від глави МЗС Росії Сєргєя Лаврова. У них Кремль вимагав дати «чітку відповідь» на запитання, як вони розуміють «своє зобов’язання не зміцнювати власну безпеку коштом безпеки інших держав». Такі листи з вимогами для цих країн, надто для Норвегії, в лютому не новинка. У 2020 році керівництво російського МЗС у той самий час надіслало листа тодішній міністерці закордонних справ Іне Еріксен Серейде з пропозицією переговорів щодо Шпіцбергену. Норвезька відповідь на нього була коротка: «Ми не матимемо двосторонніх консультацій із Росією стосовно Сварбальду» (обидві країни по-різному називають цю територію — для норвежців це Сварбальд, для росіян — Шпіцберген). Щоб відповісти на цьогорічний лист, норвезький прем’єр-міністр Йонас Гар Стьоре подався на північ країни до міста Трьомсо. Раніше Стьоре, як зазначає головний редактор сайту The Barents Observer Атле Стаалесен, був великим ентузіастом співпраці з РФ. Однак нині відносини з Москвою видаються Осло «загрозою для регіональної безпеки». На думку Стаалесен, у минулому близькі відносини між російським міністром закордонних справ та нинішнім прем’єр-міністром Норвегії (раніше він також обіймав посаду глави МЗС) змінилися радикально. «Це новий партнер, нова країна в іншій ситуації», — заявив Стьоре. Він додав: «Нова війна в Європі матиме наслідки для наших відносин із Росією, також і на півночі». Попри нещодавню ремарку Лаврова, що в Росії «немає відносин із НАТО, але є з Норвегією» (Осло було серед засновників Північноатлантичного альянсу), відносини між двома країнами нині доволі напружені. Утім, вони ніколи й не були по-справжньому дружніми. Ще раніше, в інтерв’ю британській The Times, Стьоре заявляв, що його країна вже відчуває на собі гібридні напади Кремля — кібератаки чи глушіння радіосигналів. Росія та Норвегія мають невеликий (191 км) сухопутний кордон на півночі. Часом можна почути жарти, що він єдиний мирний з-поміж тих, які має Кремль. Однак уже за 250 км від Кіркенес — крайньої точки на кордоні Норвегії з РФ — Сєвєроморськ — база Північного флоту РФ — найбільшої та, ймовірно, найпотужнішої російської сили на морі.
Читайте також: Росія проти всіх
Наприкінці січня цього року російські кораблі вийшли із Сєвєроморська в Баренцеве море для проведення «навчань», в Осло за цим уважно спостерігали. Частина Південного флоту також збиралася провести навчання біля берегів Ірландії, що спричинило гучну критику. Інакше з кремлівськими «навчаннями» не буває.
Анексія Криму у 2014 році змусила Осло захвилюватися через свою безпеку не стільки вздовж короткого сухопутного кордону, скільки на морі та в Арктиці. Нині чимало дослідників говорять про небезпеку гібридної стратегії, яку Москва може застосувати на норвезькому архіпелазі Сварбальд (Шпіцберген) у Північному Льодовитому океані. Згідно зі Шпіцбергенським трактатом 1920 року, над архіпелагом встановлювався суверенітет Осло. Окрім Норвегії, на початку підписантами цієї угоди були ще 14 країн, серед яких також СРСР. Нині Росія активно використовує можливості Сварбальду та за звичкою вдається до дрібних і не дуже маніпуляцій, як-то глушіння радіосигналів, висадка підсанкційних політиків (Дмітрій Раґозін, перебуваючи під санкціями ЄС, приземлявся на одному з островів) чи авіаперельоти як їм заманеться, а не згідно зі встановленими правилами.
Відповідно до положень Шпіцбергенського трактату, кожна з країн-підписантів має доступ до риболовлі, полювання та природних ресурсів архіпелагу. Попри те що нині 46 країн є підписантами трактату (серед них і Україна), а отже, мають права на рівний доступ до ресурсів архіпелагу, Росія та Китай — активні користувачі. «Розробляється гібридна стратегія, згідно з якою, з одного боку, РФ зміцнює свою присутність на Сварбальді, а з іншого — одночасно підвищує напруженість у морському просторі», — каже Елізабет Буханан, викладачка австралійського університету Дікіна. Вона вважає, що завдяки кожному новому росіянину, який живе на Сварбальді, Москва може активно вдаватися до технології «захисту соотєчєствєнніков». Так, під час холодної війни вихідці із СРСР складали дві третини населення Сварбальду, серед них була значна частина українців. Нині росіян та українців разом менш як п’ять сотень, але саме громадяни РФ активно намагаються використовувати можливості цієї території.
Дві інші північноєвропейські країни, що отримали кремлівського листа, на жаль, не мають над собою парасольки НАТО, але, здається, після анексії Криму та початку російсько-української війни розпочали активний рух до Альянсу політично та у військовому плані. «Хоча Фінляндія й від початку вибрала для себе шлях невходження до НАТО, вона, зокрема упродовж останніх шість — сім років, стала більш інкорпорованою до структури Альянсу, ніж деякі його члени», — каже в подкасті The Global Agora Чарлі Салоніус-Пастернак із Центру американської політики та влади Фінського інституту міжнародних відносин (FIIA). Однак експерт вважає: поки що керівним політикам у країні надто складно буде просунути приєднання до НАТО. Опитування показують позитивну тенденцію, проте цього все ще недостатню, щоб ці країни змогли зробити фінальний стрибок.
Згідно з останніми опитуваннями, кількість громадян Фінляндії, які не хотіли б вступу своєї країни до НАТО, зменшилася до історичного мінімуму. Так, 42% фінів вважають, що їхня країна має залишатися поза Альянсом, а кількість тих, хто підтримує, навпаки, зросла аж до понад чверті. Однак цього показника недостатньо, щоб Гельсінкі почало торувати свій шлях до НАТО. Хоча посилене співробітництво теж дає багато переваг. У Швеції громадяни поки що також не налаштовані рішуче. Згідно з опитуванням, яке проводив аналітичний центр Novus для шведського суспільного мовника SVR (оприлюднено наприкінці січня 2022 року), 37% шведів кажуть «так» вступові в НАТО, у той час як 35% не підтримують цей крок. Порівняно з попередніми роками, у цій країні також значно зросла кількість прихильників, а противників, навпаки, різко впала. Разом із тим 59% респондентів кажуть, що бояться Росії як супердержави.
Читайте також: Die Welt: Загадка російської ядерної доктрини
Для Швеції та Фінляндії, як і для України, важливо, щоб двері НАТО залишалися відчиненими, тому наприкінці січня керівництво цих держав зустрічалося з генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом, який запевнив їх у цьому рішенні.
Страх перед непередбачуваністю дій Кремля змусив Швецію навіть відрядити війська на острів Ґотланд у Балтійському морі — найближчу точку території цієї країни до кордону з РФ.
Ці країни не єдині в регіоні, хто нарощує військовий потенціал через країну з непередбачуваним керівництвом та ядерною зброєю. 8 лютого Данія оголосила про те, що посилює власну військову готовність у зв’язку з неприйнятним тиском Росії на Україну. Два винищувачі тепер базуватимуться на одному з островів у Балтійському морі. Також батальйон із 700–800 солдатів перебуватиме в бойовій готовності, щоб за потреби долучитися до сил НАТО.
Між Данією, Росією та Канадою також триває суперечка щодо території в Арктиці. У 2014 році Копенгаген звернувся до Комісії ООН з питань морського дна із заявкою про розширення своїх територіальних прав у тому регіоні. Він випередив Москву та Оттаву, які також претендують на ці території. У цьому питанні Данія дуже насторожено ставиться саме до РФ.
Читайте також: DIE WELT: Росія як подразник у Великій сімці, уперта Данія
Ще під час саміту НАТО у 2019 році в Лондоні прем’єр-міністерка Метте Фредеріксен оголосила про плани вкласти понад $200 млн у зміцнення оборони в Арктиці. Остаточно на ці витрати закладено $245 млн.
Те, що анексія Криму була лише одним із початкових етапів російського маховика імперіалізму, не помітити було складно. Видається, що Скандинавські країни, маючи тривалий досвід сусідського спостереження, помітили цей рух краще за чимало більш упливових європейських країн і встигли хоч трохи, та все ж укріпитися. Запитання тільки, чи цього достатньо.