Ми живемо в цікавий час. Карантинна реальність змінила ракурс, у якому перебуває людство. Деякі явища постали з небуття, багато чого явилося в новому світлі, усталені ієрархії пріоритетів посипалися. Карантин усім завдав мороки низкою головоломок, над якими ніхто ніколи не замислювався. Якщо деякі з них не розв’язати, то вони можуть стати екзистенційними викликами як не для людства, то принаймні для певних систем, що дають йому змогу існувати в нинішніх формах. Тому зараз обмежені цейтнотом мислителі й фахівці різних галузей ламають голови над питаннями, які ще кілька місяців тому просто не могли бути сформульовані.
Низка таких питань стоїть і перед економістами. Як запустити економіку? Що потрібно для її відновлення з найменшими втратами? У нинішній ситуації традиційні економічні теорії фактично безпорадні. І хоча різні країни намагаються використовувати рекомендації, напрацьовані економікою та історією, роблять вони це не завдяки їхній ефективності, а через відсутність кращої альтернативи. Ситуація потребує імпровізації та творчого підходу. Настав момент, коли економіка має проявити себе більше як мистецтво, ніж як наука. Як і в кожному мистецтві, найліпший результат забезпечують нестримана імпровізація і творення нових смислів.
Три фази
Щоб зрозуміти, як оптимально виводити економіку з карантину, потрібно детально проаналізувати особливості зумовленої ним кризи. Чим остання відрізняється від звичайної рецесії? Відмінності є — і то принципові.
Читайте також: Перезавантаження після кризи: почати із «зеленої» сторінки
Нинішня криза поділяється на три фази: карантинну, перехідну та звичайну. Перша фаза особлива тим, що під час неї причини економічного спаду лежать поза економікою. Тобто ні попит, ні пропозиція не мали внутрішніх проблем та обмежень. Їх просто немов поставили на паузу, примусово заморозили на кілька місяців. Теоретично коли карантин завершиться, попит знову зустрінеться з пропозицією, тож економіка має вмить відновитися. Але на практиці є нюанси.
Передусім під час карантину люди мали за щось існувати. Хтось мав для цього достатньо запасів і заощаджень, а хтось ні. Держава мусила подбати про останніх. Чи належно вона виконала цей обов’язок — питання для окремої розмови. Важливо те, що карантинна фаза суттєво викривила розподіл залишків грошей на руках у населення та бізнесу. Якщо конкретніше, то левова частка коштів опинилася у виробників і продавців продуктів харчування та медикаментів, водночас власники, а головне — працівники авіакомпаній та салонів краси опинилися на мілині.
Під час карантинної фази економіка стала подібною до рослинки, що на її шляху до світла поставили непробивний бетонний блок. Щойно його заберуть — фотосинтез відновиться й вона потягнеться до сонця. Але що довше тримають цей блок, то більше процеси гниття зазіхають на життя і здоров’я рослинки. Коли живий організм бачить перед собою непробивну стелю і відкрите дно, то ризики занепасти різко зростають. У нашому разі це конкретно проявляється так: з’являються прогнози, що карантин затягнеться на місяці, власники бізнесу не витримують психологічного тиску, який виникає від екстраполяції карантинних економічних показників на тривалий період, і просто закривають свої підприємства. Зрозуміло, що вони роблять помилку, за яку після закінчення карантину їм подякують конкуренти. Але всі ми люди, тому таке явище цілком нормальне. Питання тільки в тому, який буде його масштаб у межах України. Офіційна статистика дасть відповідь на нього нескоро.
Перехідна фаза і після неї
Із викривленим розподілом грошових залишків та певною кількістю передчасно закритого бізнесу ми ввійдемо в другу фазу кризи — перехідну. Вона теж має свої особливості. По-перше, формально попит нікуди не дівся. Навпаки, за період карантину з’явився відкладений попит, який, наприклад, ущерть заповнить перукарні, коли їх відкриють. Люди будуть готові споживати. Можна навіть сказати, що вони будуть зголоднілими до споживання. Існує єдина перешкода: у багатьох із них не буде грошей, адже заощадження витрачені, а до першої зарплати після карантину ще треба чекати. Тобто велика частка цього попиту не буде платоспроможною. Це дуже важливий момент. Бо якщо ситуацію залишити як є, то на економічне відновлення підуть місяці, які стануть періодом хибних економічних сигналів. Людина без грошей не витратить їх на те, що їй необхідне. Бізнес, у якого вона не купить товар чи послугу, отримає менше доходів, трактуватиме це як ознаку перманентного зменшення попиту й сигнал того, що треба згортати діяльність — цього разу свідомо й добровільно, а не під примусом карантину. Таке зменшення вже буде не тимчасовим, на період карантину, а безумовним. Бізнес перейде в режим кризової економії та період погіршення очікувань. А такі дії, зумовлені хибними економічними сигналами, самі по собі затягнуть економіку в тривалу рецесію.
Хоч би яку кількість бізнес-одиниць було втрачено під час карантинної фази, для всієї економіки ця проблема не критична, бо вцілілі конкуренти тих, хто покинув ринок, можуть швидко заповнити вивільнені ніші та найняти звільнених працівників. А от якщо на основі хибних ринкових сигналів підприємці почнуть ухвалювати свідомі рішення про скорочення діяльності, то це стане безпосереднім викликом для економічної системи й пусковим гачком суттєвої рецесії на третій фазі.
І друга особливість перехідної фази — зовнішня. Різні країни входили в карантин у різний період і пробудуть у ньому кожна свій проміжок часу. Тож у момент закінчення карантину в одній країні в багатьох її торговельних партнерів ще будуть закриті кордони, обмежене споживання й таке інше. Наприклад, у медіа зараз витає інформація, що Китай, який хвацько справився з коронавірусною інфекцією, фіксує різке зменшення попиту на зовнішніх ринках своєї продукції. Це означає, що зниження експорту триватиме певний час, а отже, доходи населення й бізнесу, залежних від нього, зменшаться порівняно надовго. Знову-таки, це даватиме тимчасово правильні, але в довготривалому періоді хибні сигнали про зниження внутрішнього попиту (ідеться про вторинні ефекти від зменшення споживання працівниками компаній, що орієнтовані на зовнішні ринки) тим підприємствам, які працюють на український ринок.
Читайте також: Коронавірус підштовхує світ до рецесії
Від поведінки держави, бізнесу та населення під час перехідної фази залежить украй багато. Якщо оперувати цифрами, то, за скромними підрахунками (див. «Економіка карантину й після нього», Тиждень, № 13/2020), через понад вісім тижнів після початку карантину українська економіка щодня недовиробляє від третини до половини докризового щоденного ВВП (точніше, 38%, або понад 4,1 млрд грн на день, але точність цих значень обмежена). Цей рівень враховує той факт, що через канал дефіциту оновленого бюджету щодня в економіку вливається близько 0,8 млрд грн. Цього було б досить на самому початку карантину, але зараз, коли деструктивні процеси набрали обертів, таких вливань однозначно замало, щоб стримати падіння.
На сьогодні понад 80% утрат, яких щодня зазнає економіка, спричинені вже не умовами карантину, а безгрошів’ям бізнесу й населення. Тобто левова частка підприємств зменшила виробництво або не працює не тому, що їх відправили на карантин, а тому, що працівники відправлених на карантин бізнес-одиниць не заробили й не витратили грошей. Власне, нещодавні мітинги підприємців перед Кабміном з вимогами скасувати чи послабити карантин — зайвий доказ цієї гіпотези, яка підтвердиться в статистиці лише через кілька тижнів або місяців. Це надзвичайно важливо усвідомити. Тому невдалий прохід перехідної фази може в кілька разів збільшити втрати ВВП (2,9% річного ВВП), яких економіка зазнала під час першої фази, бо маховик падіння вже розкрутився занадто сильно. Якщо ж діяти правильно, то в межах двох-трьох місяців можна не лише подолати наслідки карантину, а й закласти базу стабільності для нової хвилі зростання.
Нарешті, після перехідної настане третя фаза кризи, звичайна. Вона буде найбільше подібна до регулярних криз сукупного попиту, які трапляються кожні десять чи менше років. Динаміка фінансових ринків указує на те, що характерними її особливостями будуть епіцентр у нафтогазовій галузі, проблеми виробників нафти та фінансові труднощі великих країн, що розвиваються, зокрема Мексики, Бразилії, ПАР, Росії та, імовірно, Індонезії. Будуть і особливості, які випливають із перебігу перших двох фаз, зокрема зменшення обсягу переказів із-за кордону, перегляд умов міжнародної торгівлі тощо. Повний їх перелік стане зрозумілий згодом. На Україну ця фаза негативно впливатиме через падіння зовнішнього попиту на наші продукцію, робітників та фінансові зобов’язання, однак буде й позитивний вплив через дешеві енергоносії. Сигнали, які генеруватиме економічна система на цій фазі, стануть більш достовірними, можна буде покластися на них і будувати плани на майбутнє. Однак стан, у якому країна дійде до цієї фази, може бути дуже різним.
Що робити?
Беручи до уваги, що ситуація в економіці пройде через три фази і що друга, перехідна, фаза кризи буде визначальною, можна окреслити низку заходів, які допоможуть вийти з рецесії швидко і з найменшими втратами. Головний принцип — потрібно наситити споживачів купівельною спроможністю та стимулювати якнайінтенсивніше витрачати гроші відразу після виходу з карантину, щоб забезпечити якомога більшу кількість угод на всіх можливих ринках товарів і послуг, а відтак вирівняти розподіл грошових залишків між населенням і бізнесом різних категорій. Ідеться про разове вливання в економіку близько 60 млрд грн — саме такий «момент імпульсу» втрат ВВП, яких на виході з карантину зазнаватиме система протягом одного обороту капіталу, що триває близько двох тижнів. І ось тут з’являється простір для творчості.
Найпростіший метод — безумовний дохід, так звані гроші з гелікоптера або просте роздавання всім громадянам певної суми, як це зробили в США. Півтори тисячі гривень на душу населення було б цілком достатньо. Імовірність застосування такого підходу в Україні близька до нуля. Найпоширеніший аргумент: Україна не така багата, щоб роздавати гроші. Хоча, на мій погляд, головна перешкода для цього — нерозуміння державою, як і кому роздавати гроші, відсутність механізмів для цього (а їх напрацювання призведе до втрати найціннішого — часу) та схильність української бюрократії використовувати недометоди для подолання серйозних викликів.
Похмурі перспективи. Бізнес, який відкриється 11 травня, відчує значне падіння доходів, бо в людей немає грошей
Окремо увагу слід звернути на можливість друкувати гроші. Навколо цього розгорнулися справжні суспільні дебати, у яких одні вважають, що потрібно дозволити НБУ викупляти ОВДП, щоб уряд міг профінансувати всі антикризові заходи, а інші думають, що це призведе до руйнівних наслідків для економіки. Але це дискусія повз мету. Бо в українських реаліях вибір полягає не в тому, друкувати гроші чи не друкувати, а в тому, що або ми виконуємо вимоги МВФ, отримуємо кредит і йдемо шляхом реформ, або втрачаємо підтримку Фонду, друкуємо гроші, повертаємо Коломойському ПриватБанк і впевнено заглиблюємося в трясовину політичного та економічного хаосу. Тож будь-яка спроба перевести зазначену дискусію в практичну площину хоч-не-хоч одразу перекреслює другий з теоретичних сценаріїв.
Роль держави
Табу на використання базового доходу не означає, що держава повністю позбавлена інструментів виведення економіки з кризи. Якби наша державна машина була достатньо інституційно спроможною і міцною, то її зацікавили б такі варіанти.
По-перше, можна роздати людям гроші не просто так, а за старими зобов’язаннями держави. Так-так, відновлення виплат вкладникам Ощадбанку СРСР — це та можливість, яка ідеально лягає в нинішні умови. Використавши її, держава може досягти трьох цілей: наситити економіку грошима, повернути частину вкладів, до того ж заробити на цьому непогані політичні дивіденди. За даними НБУ, на початок березня в Ощадбанку було понад 16 млрд грн грошових коштів та еквівалентів, у всіх державних банків разом — понад 60 млрд грн. Якщо грошей забракне, НБУ міг би їх надати у формі стабілізаційних кредитів — офіційно це не було б друкуванням грошей за звичною схемою. У такий спосіб виплати вкладникам Ощадбанку СРСР допомогли б досягти мети. Потрібно тільки підняти ті документи, які вже були опрацьовані, коли людям роздавали «Юлину тисячу». На це не піде багато часу чи ресурсів.
Читайте також: На півдорозі до Європи
По-друге, можна вкласти гроші в будівництво доріг, помітно збільшивши його темпи. Це ефективний спосіб витрачати державні кошти, перевірений десятиліттями історичного досвіду багатьох країн і засвідчений багатьма визначними економічними мислителями світу. Так, на реалізацію цього каналу піде більше часу. Але мобілізувати людей на роботу й виплатити їм зарплату авансом можна вже зараз. Тобто за належної організації такий захід також досягне кількох цілей: наситить грошима економіку, підвищить її ефективність та інвестиційну привабливість, а заодно й закладе фундамент для хорошої динаміки ВВП на третій фазі кризи. Утім, квітневий перегляд бюджету збільшив бюджетні видатки на Укравтодор на якусь дещицю (менше ніж 1%). А новий перегляд бюджету займе занадто багато часу.
По-третє, можна було б нарешті розпочати масштабне будівництво «стіни Яценюка» на кордоні з Росією. Ідеться не тільки про те, щоб зайняти там наших громадян, які, можливо, утратили роботу в Україні чи за кордоном, і, видавши їм зарплату авансом, наситити економічну систему грошима. Не менш важливий безпековий аспект: ціна на нафту низька, Росія стрімко втрачає резерви Фонду національного добробуту й невдовзі, максимум через кілька років, імовірно, вступить у масштабну кризу. На сьогодні середня зарплата в Україні еквівалентна $423, а в Росії — $626, тобто на 48% більше за нинішнього курсу понад 75 рублів за долар. Але досить курсу нацвалюти РФ сягнути 112 рублів за долар, ці показники вирівняються, а якщо він упаде ще нижче — український почне перевищувати. Тож маємо стратегічну загрозу масового напливу російських заробітчан, а в гіршому випадку — біженців. До неї варто готуватися вже зараз. Чимало експертів сходиться на думці, що за нинішньої ситуації на ринку нафти курс 100 рублів за долар — це лише питання часу, а там і до описаного сценарію рукою подати. Тож варто було б перестрахуватися. Однак ні на порядку денному держави, ні в бюджеті цього проекту немає.
Окремо слід згадати про роль НБУ в процесі насичення економіки грошима. Днями Нацбанк знизив облікову ставку до 8,0%. Загалом це адекватне рішення, що сприятиме здешевленню кредитування. Можливо, від цього постраждає валютний курс, але в нинішніх умовах це, мабуть, справедлива ціна за прагнення вийти з кризи. Однак цього замало. Низькі відсоткові ставки навіть у поєднанні з пільговими умовами для позичальників не наситять економіку грошима. Щоб отримати кредит, необхідно мати готовий бізнес-план і пройти кредитний комітет банку. На все це потрібно чимало часу, а його немає. Отже, слід думати про альтернативу. НБУ міг би заохотити банки автоматично, в обхід бюрократичних процедур відкрити кредитні лінії всім корпоративним позичальникам, що були платоспроможні на початок карантину. Якби для кожного бізнесу такі кредитні лінії становили 20–25% нинішнього обсягу непогашених позик, то загалом це покрило б потреби економіки в живих грошах, хоча покриття й було б нерівномірним, тобто не відповідало б реальним потребам. Банки отримали б кошти для цих кредитних ліній у формі цільового рефінансування від НБУ. А підприємства, одержавши ці гроші, повинні були б насамперед спрямувати їх на видачу авансів своїм працівникам, які вийшли на роботу після карантину, щоб ті мали що витрачати. Тобто за належної організації процесу та комунікації такий інструмент був би вкрай ефективним і пройшов би повз інертний механізм державного бюджету.
Якщо зовсім творчо підійти до проблеми, то держава могла б роздавати бізнесу векселі, якими той оплачував би зобов’язання перед бюджетом. Формально це не друкування грошей, його в бюджеті можна не враховувати. Але такий крок дав би бізнесові змогу мобілізувати живі гроші на виплати авансів працівникам, а не податкових зобов’язань. Щоправда, в українських умовах це робити трохи ризиковано, бо може вийти так, що одні отримають, а інші — ні. Але це питання техніки й організації. Можливо, така ідея краща для місцевих бюджетів, бо там ліпше знають, який бізнес доброчесний і наймає найбільше людей. Схожу ідею намагається реалізувати Київ, пропонуючи місцевим малим і середнім підприємцям компенсувати частину відсоткових ставок за кредити. Однак через необхідність проходити тривалі бюрократичні процедури за дуже короткий період столична ініціатива матиме невеликий ефект. У кожному разі вимогою для роздачі таких векселів має бути збереження робочих місць та виплата (частини) зарплати авансом одразу після закінчення карантину.
Пропаганда та соціальна свідомість
Якби в Україні довіра до держави була високою, то мети наситити економіку грошима можна було б досягти лише завдяки використанню пропаганди та масового роз’яснення громадянам, якою має бути їхня оптимальна економічна поведінка. Але довіра до влади в нас мала, тож на її комунікацію покладатися не доводиться. Треба сподіватися на свідомість і самоорганізацію українців. Бо і від нас чимало залежить.
Читайте також: Енергетична політика: дурість чи злочин
На поверхні лежить заклик інтенсивно витрачати гроші. З економічної теорії відомо, що ВВП дорівнює кількості грошей, помноженій на швидкість їх обертання. Якщо збільшити цю швидкість, то можна відновити колишні темпи ділової активності навіть із малими сумами. Тобто те, що зазвичай відбувається в природний спосіб у часи втрати довіри до грошової одиниці та гіперінфляції, зараз потрібно штучно стимулювати (аж до переходу на поденне видавання зарплати працівникам). Але для цього потрібна впевненість у завтрашньому дні та довіра між громадянами, бізнесом і державою, а їх бракує. Різні люди пройшли карантинну фазу по-різному. Хтось витратив усі заощадження й навіть був змушений позичати, щоб вижити. А в когось таки залишилися запаси грошей. До цих людей повинна апелювати держава. Якби заради підтримки економіки вони пустили в розхід суттєву частину грошей, що залишилися, це значно допомогло б. Утім, грошові залишки багатших людей можна виманювати знижками. Наприклад, держава (мабуть, на рівні муніципалітетів) могла б компенсувати знижки, які надаватимуть роздрібні продавці товарів не першої необхідності (одягу, товарів для дому та ремонту тощо). Такі торгівці отримали б і гроші, і компенсації, що вмить пожвавило б грошовий обіг. Знижки повинні з’явитися на товарні групи, що містяться всередині піраміди споживання, тобто бути орієнтованими на тих, хто має заощадження.
Ще один варіант — заохочувати купувати українське. За даними Держстату, імпорт товарів і послуг становить 49% ВВП, а товари, що їх продають підприємства роздрібної торгівлі, на понад 47% складаються із завезених із-за кордону. Звісно, споживачеві буде важко знайти мобільний телефон чи ноутбук українського виробництва — такі покупки, мабуть, краще відкласти. Але між нашими яблуками й пакистанськими мандаринами раз через другий можна обрати перші. Країна має досвід у цьому напрямку. Після Революції гідності з’явилися переліки товарів і торговельних марок російського походження, які багато людей просто перестали купувати, обваливши імпорт з РФ. Зараз ці навики можна використати, щоб вивести економіку з карантину. У Facebook з’явилося чимало закликів купувати українське з інформацією про крафтові (малого масштабу) національні торговельні марки. Їх варто підтримати гривнею. Це повинен зробити кожен свідомий громадянин із заощадженнями, особливо коли йдеться про малий і середній бізнес. Було б добре, якби, як у часи Революції гідності, магазини знову почали акцентувати країну походження товару на цінниках.
Після перегляду бюджету запланований дефіцит зріс із початкових 94 млрд до 294 млрд грн. Потрібно усвідомити: навіть якщо країна знайде, як профінансувати таку діру в бюджеті (для відновлення співпраці з МВФ ще треба попрацювати, хоча її багато хто вважає доконаним фактом), її розпорошення до кінця року не дасть результату. Якщо в межах одного-двох тижнів після закінчення (послаблення) карантину економіка не отримає 60 млрд максимально розподіленої ліквідності, то підприємства недоотримають десятки відсотків свого доходу, у них сформуються хибні негативні (щоб не сказати катастрофічні) очікування й вони почнуть масово звільняти працівників через кілька тижнів після виходу на роботу. Тепер це будуть свідомі рішення на підставі реальних даних. Їхній вплив на безробіття та ВВП стане куди більшим, ніж під час карантину, коли всі жили очікуваннями, що все це ненадовго. Загроза такого сценарію занадто серйозна, щоб її ігнорувати.