Економіка

  ▪   Олександр Крамар

Енергетична політика: дурість чи злочин

Якими наслідками для країни загрожує новий курс в енергетиці
Матеріал друкованого видання
№ 3 (635)
від 16 січня

Енергетична політика за часів Зеленського дедалі більше перетворюється на гримучу суміш із популізму й імітації. Водночас втрачаються навіть ті незначні здобутки в зміцненні енергетичної незалежності країни, які були досягнуті в попередні періоди. Якщо найближчим часом вона кардинально не зміниться, то дуже швидко стане зрозуміло, що довгострокові інтереси енергетичної безпеки країни продані за короткочасні вигоди для окремих гравців і лобістів нарощення імпорту на український ринок більшості енергоресурсів. А зароблені такими гравцями та їхніми партнерами в Україні швидкі гроші обернуться втратами й довгостроковими негативними наслідками для всієї країни.

 

Не ділом, то словом 


Сам Зеленський, здається, не розуміє, що насправді відбувається, але вдає, що щиро вболіває, щоб енергетична політика держави була спрямована на захист інтересів маленького українця. Яскравим прикладом цього стала низка піар-заходів наприкінці 2019 року, як-от розміщені в мережі та показані по телебаченню ролики з енергетичних нарад за участю гаранта. «Не може платіжка за комуналку бути для людей вироком, і людина не може віддавати 50%, 60%, є випадки, коли людина віддає 70% своєї зарплати», — закликав на одному з таких заходів Зеленський. Тоді як урядовці, що кивали йому під час цієї наради, власною ж постановою № 878, навпаки, підвищили на третину частку доходів громадян, яка сплачується за ЖКП, перш ніж вони можуть звернутися за субсидією. «Ми знаємо, що ціна на газ упала на 30%, а тарифи, на жаль, ні», — продовжував президент. Хоча насправді ціну на газ для потреб населення у жовтні Нафтогаз встановив на рівні 4,27 грн за м3 (без ПДВ і витрат на постачання й розподіл), тоді як у грудні це було 4,28 грн за м3, а на I квартал 2020-го вже передбачено ціну 5,5 грн за м3 (без ПДВ і витрат на постачання й розподіл).


Так само й щедрі обіцянки про термомодернізацію від президента й уряду виливаються у краплю в морі. 2020 року уряд збирається модернізувати лише 1 тис. багатоповерхових будинків у 10 містах. Хоча їх у країні 180 тис. у сотнях міст і селищ. За словами прем’єр-міністра Олексія Гончарука, це робиться для того, щоб показати мешканцям інших будинків, що платіжки в утеплених будинках можуть бути на 60% меншими. Інакше кажучи, щоб познущатися з 99% українців, яким пропонують спостерігати за черговою показухою. Адже нікого з них не потрібно переконувати в тому, що завдяки утепленню будинків можна значно зекономити на платіжках. Потрібно просто передбачити механізм фінансування й зробити це.

 

Читайте також: Економіка: старі і нові ризики


Однак в уряді на всю програму термомодернізації планується витрати лише 6,8 млрд грн. Хоча тільки на субсидіях у 2020 році порівняно з бюджетом 2018-го буде заощаджено приблизно 15 млрд грн. А за умови залишення сукупної частки видатків на субсидії та енергозбереження у ВВП бодай на рівні 2017–2018 років (2,3–2,5% ВВП), на що вже звертав увагу Тиждень, коштів може вистачити на додаткове фінансування заходів з енергозбереження. Ідеться про суму 55–65 млрд грн, що майже в 10 разів більше, ніж пропонує уряд (див. «Шанс на енергомодернізацію», № 50/2019). Це справді дало б можливість уже через кілька років цілком вирішити проблему енергомодернізації житлового фонду країни й радикально зменшити споживання та імпорт палива, а також ціни на них. А отже, створити єдині реальні умови для довгострокового зниження вартості енергії в країні завдяки переходу від її імпорту до самозабезпечення, а то й експорту.

 

«Нам не цікаві кубометри»


Тим часом ситуація в реальній енергетиці стрімко погіршується. Якщо в січні — травні 2019-го видобуток газу зріс на 4,2% порівняно з 2018 роком, то з червня він став зменшуватися. І ці темпи набирали обертів (з –0,5% в червні до –7,5% в жовтні та –6,6% в листопаді). Причому спад зумовлюють головним чином підприємства з державної групи Нафтогаз. У зв’язку з цим не може не викликати занепокоєння наявність серед топ-менеджерів Нафтогазу людей, які пов’язані зі структурами, що є одними з найбільших імпортерів газу в Україні й при цьому просувають аргументацію про недоцільність збільшення його внутрішнього видобутку.

 


Зокрема, в липні 2019-го нещодавно призначений керівник газового напряму Нафтогазу Андрій Фаворов на презентації нової стратегії Укргазвидобування заявив про зміну пріоритетів компанії: «Нам не цікаві кубометри. Нам треба зменшити ризики при бурінні нових родовищ і збільшити ймовірність успішного буріння. Так ми не збільшимо видобуток, але збільшимо прибутковість компанії». І додав, що нову стратегію вже затвердила наглядова рада Нафтогазу. Таким чином створюються умови для нарощування імпорту блакитного палива до України та заробітку на цьому приватних трейдерів. До речі, «ЕРУ Трейдінг», яку Фаворов розвивав, доки не обійняв посаду топ-менеджера в Нафтогазі, у першому півріччі 2019-го стала найбільшим приватним імпортером блакитного палива в Україну з часткою майже 25% усього його імпорту приватними компаніями. Чи дивно після цього, що вже за кілька місяців після приходу Фаворова в Нафтогаз став стрімко падати видобуток блакитного палива на українських родовищах і була презентована нова стратегія компанії про те, що «нам не цікаві кубометри»? А тим часом «ЕРУ Трейдінг» для імпорту дуже навіть цікаві.


Зайве пояснювати, що за збереження такого підходу залежність України від імпорту газу та його частка в споживанні тільки зростатимуть. За оперативними даними Укртрансгазу, вже 2019 року імпорт блакитного палива зріс на 35%, і не лише внаслідок закачування більших обсягів до сховищ. Адже очевидно, що він був би значно меншим, якби не різке падіння внутрішнього видобутку з липня 2019-го.

 

Читайте також: Мінімізувати 10 ризиків

 

Логіка заробляння легких грошей на імпорті замість розвитку внутрішнього газовидобутку здатна вже незабаром призвести до відновлення прямих поставок газу для українських споживачів російським Газпромом. Коли напередодні Нового року в ЗМІ з’явилася інформація про те, що п’ять компаній нібито вже уклали такі угоди на купівлю газу, то куратор газових переговорів із російського боку поспішив спростувати ці повідомлення через негативний резонанс в Україні. Однак пізніше в Нафтогазі та новоствореному операторі газотранспортної системи продовжили готувати громадську думку до можливості таких поставок і заявили, що немає жодних перешкод для укладання з 1 січня 2020 року угод на прямі поставки Газпромом газу різним компаніям в Україні.


Це давня мрія російського монополіста, яка тривалий час обмежувалася необхідністю продавати весь газ українському Нафтогазу навіть у часи, коли Україна на 100% залежала від імпорту блакитного палива з РФ. Адже вихід на прямі поставки газу окремим українським споживачам дасть змогу використати такі можливості як інструмент завоювання газового ринку України зсередини, демпінгом витісняючи інших постачальників, щоб здобути домінуючі позиції. А потім успішно виконувати політичні завдання Кремля в межах гібридної війни, надаючи цінові преференції лояльним до «русского мира» споживачам в обмін на підтримку курсу Кремля на підпорядкування України.


Тому критично важливо якнайшвидше внести зміни до законодавства України, які заборонятимуть будь-який доступ Газпрому до нашого ринку газу. Такі обмеження є необхідною умовою гарантування енергетичної безпеки України. Адже в самій Росії немає конкурентного ринку експорту природного газу: Газпром володіє монопольним правом на експорт трубопровідного газу з країни.


Російський струм та вугілля замість українських


Ставка на імпорт за одночасного згортання внутрішнього виробництва спостерігається і в електроенергетиці та видобутку вугілля для її потреб. Імпорт струму став стрімко зростати вже з липня, коли сягнув 272 млн кВт•год, і до листопада становив 666,5 млрд кВт•год (див. «Хибний шлях»). У результаті цього за підсумками надзвичайно теплого листопада 2019-го Україна вперше за багато років виявилася чистим імпортером струму: його імпорт перевищив його експорт. У грудні обсяги імпорту електроенергії дещо зменшилися. Але залишається відкритим питання: чи це свідчить про злам тенденції до збільшення імпортозалежності українського ринку струму, чи лише про тимчасовий відкат? Про що саме йдеться, стане зрозуміло вже найближчим часом.

 


У «Слузі народу» таку політику пояснюють прагненням подолати монополізм і позбавити надприбутків Ахметова та його ДТЕК. Однак це дедалі більше нагадує використання динаміту для лущення волоських горіхів. Адже замість того, щоб використовувати антимонопольні механізми чи створювати нові, що для монобільшості не може бути складним завданням, боротьба ведеться насправді за знищення української енергетики на користь нарощування імпорту з інших країн включно з ворожою Росією.


Через стрімке нарощення імпорту електроенергії та зменшення споживання струму завдяки теплішій, ніж зазвичай, погоді українські ТЕС помітно зменшили обсяги спалювання вугілля. Але це відбувалося головним чином за рахунок українського вугілля. Наприклад, без урахування енергоострова Луганської ТЕС у грудні 2019 року (станом на 28 грудня, за який є дані) обсяг споживання вугілля газової групи (яке видобувається в Україні) на всіх ТЕС країни становив 1091 тис. т, тоді як імпортного антрациту було спалено 251 тис. т. Для порівняння: у листопаді 2018‑го при споживанні майже того самого обсягу імпортованого антрациту (292 тис. т) було спалено в півтора раза більше газового вугілля (1758 тис), видобутого в Україні.


За правильної державної політики зменшення обсягів генерації на ТЕС мало б посприяти повному припиненню імпорту енергетичного вугілля, натомість спостерігається обвальне падіння українського видобутку (див. «Пороблено?»). Дані Держстату свідчать, що окремими місяцями обвал сягав десятків відсотків порівняно з аналогічними періодами торік. Натомість імпорт російського антрациту, навпаки, динамічно зростав: порівняно з аналогічним періодом у 2018-му в серпні 2019 року він зріс на 12,5% (із 0,24 до 0,27 млн т), а в жовтні вже на 57% (із 0,28 до 0,44 млн т).
Отже, обвальне зменшення видобутку вугілля в Україні є прямим наслідком демпінгового імпорту російського антрациту. За умови його обмеження виробництво струму на блоках ТЕС, які працюють на газовому вугіллі, мало б значно більші масштаби, а відповідно й попит на вугілля внутрішнього видобутку був би більшим. Натомість маємо недовантаження блоків ТЕС, які працюють на вугіллі вітчизняного видобутку за одночасного спалювання сотень тисяч тонн імпортованого з РФ антрациту щомісяця. Найбільше помітно всю цю абсурдність на Слов’янській та Зміївській ТЕС на Сході України. У разі припинення або бодай зменшення до мінімуму спалювання ними російського антрациту, його імпорт до України загалом зменшився б щонайменше у 2,5–3 рази.

 

Читайте також: Криза наближається


Не дивно, що «зелена вулиця» для російського антрациту супроводжується й повним згортанням процесу переведення блоків, які працюють на антрациті, на спалювання газового вугілля. Зокрема, так і не почала цього робити найбільша спалювачка російського антрациту — Слов’янська ТЕС. Протягом досить холодного березня 2017-го, у розпал блокади ОРДіЛО ця станція майже весь місяць простояла, споживши лише 3,7 тис. т антрацитового вугілля. Її потужності були успішно компенсовані силами сусідніх ТЕС, які працюють на газовому вугіллі, та Запорізької АЕС. Натомість у листопаді — грудні 2019 року ця ж таки ТЕС спалювала щомісяця по 150–160 тис. т — до 60% усього використаного на ТЕС України антрациту.


Позаяк у її роботі немає критичної потреби, то за умови законодавчого запровадження мораторію на роботу в Україні електростанцій, які працюють на антрацитовому вугіллі, або бодай ембарго на його імпорт із Росії, на Слов’янській ТЕС могли б досить швидко провести необхідну реконструкцію або ж припинити її роботу.


А оскільки впродовж останніх місяців навіть відрізана від залізничного сполучення з рештою України Луганська ТЕС усе одно працює на природному газі, а не вимушено імпортованому з Росії вугіллі, то немає жодних перешкод для введення повного ембарго на ввезення з РФ енергетичного вугілля. Окрім відсутності політичної волі й діаметрально протилежних пріоритетів, які демонструє нинішня влада, працюючи на відновлення та нарощування енергетичної залежності України від Росії. Нічого не робиться і для реальної демонополізації ринку струму в так званому Бурштинському енергоострові — відокремлена від решти української енергосистеми та об’єднана з електромережами сусідніх країн ЄС умовна територія в межах Закарпатської, Львівської та Івано-Франківської областей. Ситуація, коли енергетично ця частина країни відрізана від решти енергосистеми України й підтримувати конкуренцію ахметовській Бурштинській ТЕС там можна тільки через нарощування імпорту струму із сусідніх країн ЄС, схоже, цілком задовольняє нинішню владу. На такому імпорті можна заробляти, виправдовуючи це боротьбою з монополізмом Ахметова. Замість того щоб створити технічні можливості для перетікань струму до Бурштинського енергоострова з решти енергосистеми України й у такий спосіб збільшити виробництво та збут струму західноукраїнськими АЕС, які хронічно недозавантажені.


Підходи нового керівництва енергетичного блоку як у парламенті, так і в уряді істотно шкодять й українській атомній генерації, яка небезпідставно вважається перлиною української енергетики. Попри 100% залежність від імпорту палива для неї, воно вже зараз купується майже навпіл у Росатома (57% за 10 місяців 2019-го) та Westinghouse (43%). При цьому частка палива в собівартості струму на АЕС дуже незначна. За 10 місяців 2019-го на його імпорт було витрачено заледве $300 млн, що помітно менше, ніж було витрачено за той самий час на імпорт енергетичного вугілля з однієї тільки Росії ($351 млн). Натомість обсяги виробленого на атомному паливі струму в рази перевищують обсяг виробленого з імпортованого з Росії антрациту.


Однак ініціативи голови профільного комітету ВР Андрія Геруса призвели до витіснення Енергоатома з ринку через нарощування імпорту струму з Росії та Білорусі. Виробництво струму на АЕС із червня стрімко й стабільно падає. Це відбувається головним чином тому, що станції вимушені працювати в холостому режимі через диспетчерські обмеження. А отже, немає суттєвої економії на імпортних паливних збірках. Наприклад, коефіцієнт використання встановленої потужності на українських АЕС у листопаді 2019-го становив тільки 76,3%, що на 3,6% менше, ніж навіть рік тому.


Надалі ситуація, ймовірно, лише погіршуватиметься. Адже замість того, щоб змінювати підходи, міністр енергетики Олексій Оржель під час нещодавніх консультацій із білоруськими колегами не приховував інтересу до нарощування імпорту струму із сусідньої країни, пропозиція якого різко збільшиться після запланованого на найближчий час запуску побудованої росіянами Білоруської АЕС. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.