Ми з легкістю називаємо революцією будь-яку нелегітимну зміну влади. Чому тільки революція 1917 року в Росії викликає стільки емоцій? Що відрізняє її від попередніх?
— У ході Російської революції народився суспільно-політичний і соціально-економічний лад, який варто назвати комуносоціалізмом. У Радянському Союзі його називали соціалізмом, але з європейським соціалізмом він не мав нічого спільного. Після Другої світової війни радянським вождям вдалося втягнути в орбіту комуносоціалізму мало не третину людства.
Увага світової громадськості до Російської революції пояснювалася передусім тим, що вона перетворила на прикру реальність абстрактну комуністичну ідею. У 1997 році в Парижі з’явилася праця шістьох авторів під назвою «Чорна книга комунізму» з яскравим підзаголовком «Злочини, терор, репресії. 95 мільйонів жертв». Її переклали багатьма мовами, зокрема й українською. Книга відображає сучасне ставлення до комунізму, яке можна визначити трьома словами: бійтеся червоного півня! Однак боятися його варто не тільки тому, що він знищив десятки мільйонів людей. Комунізм небезпечний і тим, що спотворює людську природу, привчає людину в усьому покладатися на державу, тобто позбавляє її внутрішньої свободи.
Читайте також: Оптичний обман федерації
Країни, у яких комуносоціалізм панував упродовж трьох поколінь, і досі залишаються посткомуністичними, оскільки люди, що народилися й прожили частину життя в умовах цілковитого панування держави над суспільством, не здатні в більшості випадків позбутися залежності від
державного патерналізму.
Ви стверджуєте, що в ході Російської революції абстрактна комуністична ідея перетворилася на прикру реальність. Хіба в Радянському Союзі був побудований комунізм?
— Вожді більшовицької партії ніколи не ставили перед собою такої мети. Це твердження не суперечить тому, що вона була проголошена в програмі КПРС 1961 року й партія зобов’язалася досягти її за два десятиліття — до 1980-го.
Чи міг бути реалізований пропагандистський імідж комунізму (тобто розподіл благ за потребами) у принципі? На це запитання доводиться відповісти заперечно. Марксів «науковий комунізм» був таким самим утопічним, як усі попередні комуністичні доктрини. Щоб визначити, що саме побудували Лєнін та його наступники, потрібно відштовхнутися від творів основоположників марксизму.
Під комунізмом, згідно з «Маніфестом Комуністичної партії», слід розуміти соціально-економічний лад, позбавлений приватної власності на засоби виробництва. «Маніфест» із цього приводу був категоричним: «Комуністи можуть висловити свою теорію одним положенням: знищення приватної власності». Марксу й Енґельсу здавалося, що націоналізація, тобто передача в руки нації приватної власності, означатиме перетворення її на власність суспільну, загальнонародну, колективну. Однак нація, так само як суспільство або клас, є спільнотою без внутрішнього кістяка. Такі не мають «рук», на відміну від держав, партій та інших спільнот із внутрішньою ієрархією, тобто «руками». Тому в процесі комуністичних перетворень приватна власність на засоби виробництва не знищувалася, а переходила в руки держави.
Читайте також: Навчитися жити без імперії
«Експропріація експропріаторів» призводила до появи соціально-економічного ладу, в якому суспільство було позбавлене приватної власності, а держава в особі своїх керівників починала володіти, користуватися та розпоряджатися цією власністю, тобто встановлювала над суспільством не тільки політичну, а й економічну диктатуру. Карл Маркс і Фрідріх Енґельс вважали, що держава за комунізму зникає. Знищуючи в суспільстві приватну власність, більшовицькі вожді зробили створену ними радянську державу всемогутньою.
Усіх нас із дитинства привчали, що в Росії у 1917-му відбулося дві революції: Лютнева і Жовтнева. Під час святкування 10-річного ювілею більшовицького перевороту в жовтні (листопаді за новим стилем) 1917-го з’явилося урочисте словосполучення «Велика Жовтнева соціалістична революція». Чи справді Росія пережила дві революції?
— Позбутися словосполучення «Велика Жовтнева соціалістична революція» разом із вихідними днями 7–8 листопада ми змогли тільки в 2000-му, тобто через 10 років після краху КПРС і розпаду СРСР.
Історію революції творили ті, хто прийшов до влади восени 1917-го. Їм треба було довести, що переворот започаткував нову еру в житті людства. Тим часом успішний лєнінський переворот не тягне на окрему революцію. Можна сказати навіть більше: він був контрреволюційною дією, так само як провальний корніловський путч. Різниця полягала тільки в тому, що до влади прийшли ліві, а не праві контрреволюціонери.
Уже після приходу більшовиків до влади відбулися довгоочікувані демократичні вибори до Установчих зборів. Однак у січні 1918-го більшовики розігнали їх, і ця подія ознаменувала собою кінець Російської революції. Наступні вільні вибори стали можливими тільки через 72 роки, і саме з них почався процес розпаду створеної більшовиками імперії.
Радянська історіографія розрізняла революції 1917 року за їхнім класовим змістом: Лютнева вважалася буржуазною, а Жовтнева — пролетарською. Відмовляючись від концепту двох революцій, ми повинні визнати носієм жовтневого контрреволюційного перевороту робітничий клас, чи не так?
— Такий висновок випливає якраз із поділу революції 1917 року на дві окремі. Об’єднуючи їх в одну, маємо усвідомити, що Російська революція була загальнонародною. Самодержавний лад прагнули повалити, як і в 1905-му, політичні сили, породжені буржуазією, робітничим класом і селянством. На відміну від революцій у XVIII–XIX століттях, які були буржуазними, у російських революціях 1905 і 1917 років провідну роль відігравали ради — органи революційної самоорганізації повсталих проти царського самодержавства народних мас.
Читайте також: Випробування топонімією. Чи достатньо прибрати лише радянські назви
Якщо народ виступав проти царя в обох російських революціях, то чому в 1905 році царизм виявився переможцем, а в 1917-му вистачило тижня, щоб Ніколай II зрікся влади?
— У 1905 році провідну роль у революції відігравали робітничі ради. У переважно селянській країні їхній вплив був обмеженим. У 1917-му проти царя виступили робітничі та солдатські ради. Робітники залишалися, як правило, на оборонних підприємствах, царська армія складалася переважно із селян.
Поняття «селянська революція» є оксюмороном. Ми знаємо в історії тільки селянські війни. Навіть переможні (у Давньому Єгипті та Китаї), вони призводили лише до зміни династії, а не до революційних перетворень у суспільстві. В історії Європи були тільки провальні селянські війни. Розпорошені самими умовами сільськогосподарського виробництва, селяни не могли успішно боротися проти професійної армії на службі в держави. Однак, коли Росія була втягнута у світову війну, царизм мобілізував в армію мільйони селян, дав у руки зброю, навчив володіти нею та об’єднав у полки й дивізії. Не так робітничі, як солдатські ради стали могильниками царизму. Вони відіграли ключову роль і в поваленні Тимчасового уряду, підтримці більшовиків та утвердженні радянської влади в ході громадянської війни 1918–1920 років.
Із ваших попередніх тез випливає, що носіями контрреволюційного перевороту в листопаді 1917 року були народні маси, об’єднані в ради робітничих і солдатських депутатів…
— Зізнаюся, що до середини 1980-х, якби я зробив висновок щодо контрреволюційності радянської влади, то це мені здалося б цілковитою ахінеєю. Тоді я був уже 25 років членом КПРС, 10 років доктором історичних наук, автором багатьох монографій з історії радянського суспільства. Але скажіть, будь ласка, як я міг поставитися до влади після того, як переконався, що вона відповідальна за холоднокровне й добре організоване нищення мільйонів радянських людей під час Великого голоду 1932–1933-го і Великого терору 1937–1938-го? Я вірив із 1956 року в те, що існував так званий культ особи з усіма наслідками, до яких він призводив.
Читайте також: Тягар і фейк імперії
Починаючи дослідження Голодомору, я не бачив, як і раніше, за широкою спиною Сталіна справжньої природи радянської влади. Тільки після багатьох років праці розібрався в тому, якою є реальна суть суспільно-політичного та соціально-економічного ладу, що постав у Країні рад. Радянська влада подолала німецький націонал-соціалізм у війні, кинувши на вівтар перемоги три десятки мільйонів своїх громадян. Вона справді перетворила відсталу аграрну країну на наддержаву, яку всі боялися. Але боялися її насамперед власні громадяни.
Після сказаного вами все-таки постає запитання: що саме трапилося в 1917 році?
— У ході Російської революції була реалізована формула диктатури, яка виникла в голові Лєніна під час революції 1905 року, коли вперше на історичній арені з’явилися ради. Лєнін створив партію «нового типу», як її називав, основану на принципі «демократичного централізму», тобто на сліпому підпорядкуванні кожної нижчої ланки вищій. Перед більшовиками ставилося завдання увійти в ради та витіснити з них представників інших партій. Зберігаючи організаційну самостійність, ради наповнювалися більшовиками й безпартійними депутатами, які співчували їм. Тобто вони ставали клоном більшовицької партії. Партія в особі вождів (не забуваймо про «демократичний централізм») чинила диктатуру, будучи відділеною від електорату, а ради, тобто та сама партія, тільки в іншій оболонці, були органом управлінської влади на всіх своїх рівнях — від сільради до Ради народних комісарів. Для встановлення диктатури в масштабі країни потрібно було витіснити з рад представників інших партій і реалізувати кинуте Лєніним гасло «Вся влада — Радам!». А далі, вже після завоювання влади, вимагалося позбутися багатопартійності й організувати вибори в ради таким чином, щоб мати можливість регулювати склад народних обранців за партійністю, соціальним станом, національністю, віком і статтю.
Ради були всепроникною владою, але тільки тому, що зрощувалися з організаційною структурою більшовицької партії. Населення не тільки обирало радянські органи влади, а й наділялося реальними управлінськими або контрольними функціями. Партія більшовиків завдяки зрощенню з радами ставала державною структурою. У народності такого тандему влади важко було сумніватися. Свої керівні кадри влада брала з народних низів.
Тандем партія — ради не нависав над суспільством подібно до інших тоталітарних держав, які з’явилися після Першої світової війни. Він «всмоктував» у себе позбавлене економічної самостійності суспільство, вгризався в його товщу своїми вертикалізованими структурами, намертво з’єднувався з ним, розміщуючи свій кістяк в аморфному середовищі атомізованих громадян, які були позбавлені головного: набутого після падіння самодержавства суверенітету. Лєнінська формула диктатури була несумісна з горизонтальними об’єднаннями громадян, які створюють у своїй сукупності громадянське суспільство. Кожна радянська людина підпорядковувалася партійній і радянській вертикалям влади та утворюваним ними організаціям: жовтенятам, піонерам, комсомолу, партії, профспілкам тощо. «Всмоктування» суспільства державою не могло обійтися без допоміжної силової вертикалі влади. Вона з’явилася того самого 1917 року як орган державної безпеки.
Ви розповіли про вибори до радянських органів влади, які добре пам’ятають усі, хто досяг повноліття в ті часи. Але все-таки як більшовики прийшли до влади в 1917 році?
— У більшовиків була програма дій, яку Лєнін проголосив із броньовика, коли прибув з еміграції у квітні 1917-го. Через кілька днів він виклав цю програму письмово. То були знамениті «Квітневі тези» — план реалізації гасла «Вся влада — Радам!» із переліком дальших дій у побудові комунізму. Щоб завоювати владу, треба було наповнити ради більшовиками й вигнати звідти конкурентів. Виконуючи план, вожді більшовиків вдалися до добре відомої нам тактики популізму. Наприклад, вони розуміли, що комуністичне будівництво не обійдеться без громадянської війни, і поставили перед партією завдання перетворити війну імперіалістичну на війну громадянську. Проте народ прагнув покінчити з війною, і Лєнін узяв на озброєння радянське гасло «Мир народам!».
Читайте також: Перший великорос
Пропагуючи гасло «Фабрики — робітникам!», він передбачав передачу їх у власність не робітничих колективів, а створюваній ним радянській державі. Радянське гасло «Землю — селянам!» теж розумів по-своєму: передати поміщицькі маєтки місцевим радам для організації радянських господарств (радгоспів). Коли зрозумів, що селяни та солдатські ради на це не підуть, привласнив есерівське гасло «чорного переділу». Унаслідок цього повернення до реалізації комуністичної доктрини на селі було відкладено більше ніж на десяток років. «Свободу народам!» у більшовицькому виконанні теж не означало надання суверенітету пригнобленим народам колишньої імперії. Реставруючи Російську імперію на власних засадах, більшовики скористалися дуалізмом створеної ними влади, яку назвали радянською, внаслідок чого надали національним республікам, зокрема й радянській Україні, конституційної форми незалежних держав без ознак справжньої суверенності. Не дивно, що радянські, тобто народні, гасла сприяли стрімкому зростанню лав більшовиків і більшовизації рад. У жовтні 1917 року перемогла більшовицька контрреволюція в оманливому вигляді радянської революції.
Маємо укази двох президентів про відзначення революційних подій 1917 року. Ви могли б їх порівняти?
— Петро Порошенко підписав Указ «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років» 22 січня 2016-го. У ньому йдеться не тільки про події, пов’язані з утворенням Центральної Ради та Української Народної Республіки, а й про дальшу боротьбу українського народу за національну державність у межах двох імперій, що розпалися: Російської та Австро-Угорської. Такий ракурс у відзначенні 100-річного ювілею Української революції цілком зрозумілий. У діаспорі для означення цих подій є інший термін: Визвольні змагання. Щоправда, датуються вони по-іншому: 1917–1923 роками (тобто до рішення Ради послів Антанти передати Східну Галичину в польське управління). З такою хронологією важко не погодитися.
Наприкінці грудня 2016-го з’явилося розпорядження Путіна «про відзначення революції 1917 року в Росії». У ньому, як бачимо, ревізується радянський концепт двох революцій у Росії. Коментувати розпорядження важко, адже формулювання надто розпливчасті. Подивимось, як у Росії відзначатимуть ювілей події, що спричинила розпад Російської імперії. Як Путін поставився до розпаду імперії, відновленої більшовиками, ми знаємо: найбільша геополітична катастрофа XX століття. Здогадуюся, що однаково почесне місце під час відзначення вікового ювілею в Росії посядуть Дєнікін і Лєнін.
Безсумнівною залишається залежність сучасної ситуації від ланцюга подій, у якому першою ланкою був крах царської імперії. Назвіть два головні наслідки Лютневої революції для України: позитивний і негативний.
— Позитивним є те, що на карті світу з’явилася Українська держава. Відтоді серед етнічних українців почала зростати частка громадян України й зменшуватися частка малоросів. Негативним є те, що Росія в усіх своїх політичних формах намагалася терором, пропагандою та вихованням зменшити питому вагу українських громадян і збільшити частку малоросів.
Увесь природний приріст у першій половині XX століття пішов в Україні на підтримання первинної чисельності її населення, яке постійно зменшувалося внаслідок державного терору, депортацій, міграцій, асиміляції. Не менш прикро те, що після здобуття права на вільні вибори істотна частка українців голосувала за комуністів, олігархів, популістів. Моніторинг соціальних змін, який проводить Інститут соціології НАН України, засвідчив, що громадянами України передусім вважали себе у 1992 році тільки 45,6% опитуваних, а в 2014-му, під час вторгнення військ «братньої» Росії, — 64,4%. Проте чимало людей вбачає в українській державності передусім олігархічну складову і не поспішає їй на допомогу. У 2015-му частка тих, хто відчував себе передусім громадянином України, зменшилася до 57,3%.
Перед нами багато фронтів, і одним із важливих є історичний фронт. Суспільство має усвідомити те, що трапилося з ним за останні 100 років. Це обов’язок істориків і політиків.