А також про те, хто насправді профінансував більшовицький переворот у Російській імперії і які плоди Великої війни ми й досі пожинаємо через століття після її початку.
У. Т.: Перша глобальна війна вплинула якщо не прямо, то опосередковано на все, що відтоді траплялося з людством. Як змінилися за 100 років дві основні характеристики України – величина її території і кількість населення?
– У 1914 році на політичній мапі Європи такої країни, як Україна, не існувало. Були українські землі у складі двох імперій: Російської та Австро-Угорської. На підставі переписів, проведених на рубежі ХІХ і ХХ століть, демографи визначили той ареал, на якому українці переважали сукупну чисельність усіх інших національностей, а потім загальну чисельність населення в його межах. Виявилося, що етнографічна Україна містилася на території 739 тис. км², а її населення становило понад 46 млн осіб (зокрема, українців – 32,7 млн, росіян – 5,4 млн, євреїв – 3,8 млн, поляків – більш як 2 млн, німців – 871 тис.). Якби етнографічна Україна існувала як держава, то була б однією з найбільших у Європі. Вона мала істотно більшу територію, ніж тогочасна Німеччина (541 тис. км²) і навіть Австро-Угорщина (673 тис. км² включно з українськими землями в її складі).
Перша світова війна послужила безпосередньою причиною розпаду Російської та Австро-Угорської імперій. На карті Європи з’явилися дві українські держави – Українська Народна Республіка і Західноукраїнська Народна Республіка, які в січні 1919 року задекларували об’єднання в єдину соборну Україну. Їм обом не судилося вижити в ті часи, але на мапі Європи все ж таки з’явилася радянська Україна. Внаслідок рішень Тегеранської конференції очільників держав антигітлерівської коаліції (а не в результаті реалізації пакту Молотова – Ріббентропа, як прийнято думати) західноукраїнські землі на законних підставах увійшли до складу радянської України, а Польща одержала територіальну компенсацію за рахунок переможеної Німеччини.
У. Т.: Наскільки відрізнялися територія і населення етнографічної України початку ХХ століття від сучасних параметрів Української держави?
– Ми втратили південні райони Курської та Воронезької областей, Східний Донбас із Приазов’ям (Таганрог), Кубань і західні райони Ставропілля, так зване Закерзоння (Посяння, Підляшшя, Холмщина, Лемківщина) – загалом 135 тис. км². Але найболючішою виявилася загибель людей у результаті репресій комуністичного режиму, що постав у Росії після революційних подій, зумовлених передусім впливом Першої світової війни. Були колосальні втрати від обох світових воєн, було і є тривале зниження народжуваності, проте ці чинники властиві й іншим країнам Європи. Однак Україна перебувала в епіцентрі комуністичних репресій, які мали різні форми – від депортацій до геноциду 1932–1933 років. Унаслідок дії всіх чинників населення на початок 2014-го зменшилося до 45,4 млн осіб проти більш як 46 млн на початку ХХ століття. Його сукупний природний приріст за століття був поглинутий втратами.
Читайте також: Нестор Махно – завжди винний і завжди герой
За цей час територія Великої Британії не змінилася, а її населення зросло із 47 млн до 62 млн осіб, тобто в 1,3 раза. Територія Німеччини зменшилася на 72 тис. км² після Першої і на 112 тис. км² після Другої світових воєн, але її населення збільшилося з 56 млн до 82 млн осіб, тобто майже в півтора раза.
У. Т.: Чому Україна не була запрошена на Паризьку мирну конференцію, яка виробила й затвердила в 1919–1920 роках мирні договори з Німеччиною, Австрією, Угорщиною, Болгарією і Туреччиною?
– Тому що УНР вийшла з війни, коли підписала 9 лютого 1918 року в Брест-Литовську мирний договір із державами німецького блоку – перший сепаратний мирний договір у цій війні.
У. Т.: УНР виникла в листопаді 1917 року. Тоді національні окраїни колишньої Російської імперії стали трансформуватися в незалежні демократичні держави. Чи можна вважати, що УНР була окупована Росією, коли до влади в Петрограді прийшли більшовики?
– Передусім більшовики окупували Росію. Уряд Владіміра Лєніна взяв на себе місію відновлення імперії. Але радянська імперія мала зовсім інший політичний фундамент, ніж традиційна імперія Романових.
У червні цього року мені випало взяти участь у міжнародній конференції у Варшаві, присвяченій передумовам Великої війни 1914–1918 років. Виступив із доповіддю про те, як вождь більшовиків розробляв план повалення царизму і встановлення диктатури власної партії в ситуації Великої війни. Остання назрівала впродовж тривалого часу. У 1879-му був укладений австро-німецький договір, спрямований проти Франції та Росії, а в 1904-му виник наступальний союз Англії й Франції (Антанта), до якого в 1907-му приєдналася Росія. Отже, передбачити зіткнення обох коаліцій було не так важко.
Лєнін відштовхувався від появи в російській революції 1905–1907 років рад як органів самоуправління страйкуючого пролетаріату. Він задумав витіснити звідти представників інших партій, зробивши клоном власної партії, інституційно відділити ради від неї хоча б наявністю в них безпартійних депутатів – так званих співчуваючих, а потім перетворити на органи влади. У квітні 1917-го вождь більшовиків повернувся з еміграції до революційного Петрограда з гаслом «вся влада – радам!» Після жовтневого перевороту постала держава, у якій влада належала радам (згадаймо звичне словосполучення «радянська влада»). У вигляді рад більшовики здійснювали управлінську владу. У вигляді політичної партії вони являли собою інструмент диктатури вождів і навіть не були присутні в перших радянських конституціях. Однією з важливих функцій компартійних комітетів був добір кандидатів у ради з числа більшовиків і «співчуваючих», а також проведення виборів до радянських органів влади. Якими «вільними» були ці вибори, досі пам’ятають мільйони людей.
Читайте також :Українське ХІХ століття: асиміляція неможлива
Без викладеного вище ствердна або заперечна відповідь на запитання про окупаційний характер радянської влади в Україні була б непереконливою. Але тепер можна відповісти на це кількома реченнями.
Подвійна природа влади, яку назвали радянською, давала можливість будувати комуністичну імперію у вигляді спочатку конституційно незалежних радянських республік, а з 1923 року – у вигляді «Союза нерушимых республик свободных» (з офіційного гімну СРСР). «Непорушність» забезпечувалася по компартійній лінії. Будована на засадах «демократичного централізму», Комуністична партія Радянського Союзу перетворювала «вільні республіки» на монолітну державну структуру. Здійснюючи в країні, надзвичайно багатій на людські й природні ресурси, політичну та економічну диктатуру, вожді КПРС трансформували її в одну з двох наддержав.
Армія УНР не мала жодних шансів успішно протистояти Червоній армії. Власне, перша здебільшого просто «перетекла» в другу. Адже в ході жовтневого перевороту Лєнін проголосив декрети про мир і землю, а в наступні місяці вони були реалізовані. Це вже потім більшовики розпалили своїми соціально-економічними перетвореннями громадянську війну й стали колективізувати селянські господарства. Робітничий клас в Україні був переважно російський, а українські селяни й солдати так само були уражені вірусом комунізму, як і російські. Кремль підсунув українцям замість знищеної УНР незалежну радянську республіку. Окупаційний присмак такого «підсовування» був цілком нівельований українізацією. Не «петлюрівською» українізацією, як уточнив Іосіф Сталін у 1932 році, а більшовицькою. На шию українського народу був накинутий зашморг, але росіяни в Україні та поза ї межами мали такий самий. І співали в унісон: «Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек».
У. Т.: Успіх більшовиків у російській революції на Заході пов’язують із грошима, які вони одержували від кайзера Вільгельма ІІ. Це факт чи історичний міф, спрямований на компрометацію лєнінської партії?
– Це факт, але не розумію, чому він мусить компрометувати вождів більшовиків. Лев Троцький у спогадах дуже нервово доводив абсурдність теми про німецьке золото. Більшість сучасних російських істориків мудро мовчать, і лише одиниці (наприклад, Станіслав Тютюкін) ідуть слідами Троцького, наражаючись на презирливі посмішки західних учених.
Підсумкові дані про німецьке золото опублікував один із керівників Соціал-демократичної партії Німеччини Едуард Бернштейн у вранішньому випуску партійної газети «Форвертс» від 14 січня 1921 року. Він повідомив, що в 1917–1918-му більшовики одержали для захоплення й утримання влади з німецького воєнного фонду понад 50 млн золотих марок, що еквівалентно більш ніж 9 т золота. Кайзерівський уряд співпрацював із більшовиками в затаєнні та заплутуванні процедур передачі грошей і не вимагав від них нічого конкретного. Наприклад, відомостей шпигунського характеру. Метою кайзера була підривна діяльність у країні, з якою Німеччина воювала, і вона успішно реалізувалася.
Читайте також: Український Південь і Схід
Після Другої світової війни архіви Міністерства закордонних справ Німеччини стали доступні, й це дало можливість підтвердити, що більшовики отримували німецькі дотації. Статс-секретар (фактичний міністр закордонних справ) Ріхард фон Кюльман заявляв: «Тільки одержуючи від нас істотну постійну допомогу (за різними статтями й через різні джерела), більшовики спромоглися створити свій головний орган – газету «Правда» – і провадити через нього енергійну пропаганду, а значить, розширити первинно вузьку соціальну базу своєї партії».
Суперник Лєніна Алєксандр Кєрєнскій у серпні 1920-го заявив у Парижі з приводу німецького золота: «Роль Лєніна як людини, пов’язаної в липні й жовтні 1917 року (в дужках додам, що в цих місяцях більшовики зробили спочатку провальну, а потім успішну спробу захопити владу) з німцями, їхніми планами і грошима, не підлягає будь-якому сумніву. Але я повинен також визнати, що він не агент у «вульгарному» розумінні. Він мав свою мету, заперечуючи одночасно будь-яке значення моралі в питанні про засоби, які ведуть його до цієї мети».
Врешті-решт золото Вільгельма ІІ відгукнулося йому в листопаді 1918-го, коли був змушений тікати з Берліна. Соціальна революція, яку він розпалював у Росії руками Лєніна, наздогнала його в Німеччині.