Історія

  ▪   Дмитро Архірейський

Нестор Махно – завжди винний і завжди герой

Останні події в Україні активізували політиків, експертів, журналістів і блогерів. Не обійшлося без згадки про махновщину – регіональний і політичний різновид селянського повстанського руху України часів Визвольних змагань
Матеріал друкованого видання
№ 29 (349)
від 17 липня, 2014

Махновщина була регіональним і політичним різновидом селянського повстанського руху України в 1918–1921 роках. Українські селяни тоді сповна продемонстрували розуміння власних інтересів, а головне – здатність захищати їх від тих політичних режимів, які прагнули максимально використати ресурси села. Прагнучи «жити по-новому», але не маючи впливу на державну політику, селяни змушені були реагувати на дії режимів (гетьмана Павла Скоропадського, німецько-австрійських інтервентів, більшовиків, білогвардійців), тобто повставали. Тож їх абсолютно доцільно називати повстанцями, і більшість із них, включно з махновцями, такими себе і вважали. Багато хто із селян-повстанців мав фронтовий досвід, політичні режими змушували їх об’єднуватися в територіальні загони та бойові формування, а національно-соціальна революція надихала ідеологічним креативом: так селянське повстанство стало окремою політичною силою.

Найвидатнішим у своєму інсургентстві був махновський рух – здатний протистояти регулярним арміям, укладати військово-політичні угоди та союзи, доленосно впливати на хід подій. Усі супротивники махновців прагнули дискредитувати їхні дії: українські консерватори й білі генерали називали їх більшовиками, більшовики – посібниками білих, а всі разом – бандитами, злочинцями, криміналітетом. Махновщина на довгі роки наперед стала жертвою пропаганди, і тільки за часів незалежної України зусиллями окремих істориків почалося очищення від нашарувань наклепів та відвертої брехні.

Читайте також: Нестор Махно: не державний, але народний

У складних ситуаціях люди часто сприймають події дихотомічно: добре – погане, свої – чужі, герої – злочинці... Ось і махновщину масова свідомість нашого суспільства трактує так: це або абсолютне зло, підступна соціальна хвороба, або ж спосіб реалізації народного духу. Подивімося, хто, коли і як згадував махновщину на зламі 2013–2014 років.

У листопаді 2013-го, напередодні Майдану, в Україні не пройшло непоміченим 125-річчя Нестора Махна, чиїм іменем і був названий селянський повстанський рух Півдня країни в 1918–1921 роках. Махно відкрито позиціонував себе як анархіст-антидержавник, тому в сучасній Україні, яка відверто рефлексує із приводу повноцінності своєї державності, святкувати на вищому державному рівні річниці подібних історичних осіб якось не прийнято. Але на місцевому рівні комплекси, мабуть, інші, тому провінційне чиновництво, переслідуючи власні електоральні інтереси, було поблажливіше. У Кіровограді, наприклад, наприкінці жовтня 2013 року обласний художній музей до річниці Махна планував розгорнути відповідну експозицію з переглядом відеопрезентацій та науково-популярних фільмів, а в Маріуполі у листопаді забажали поставити Махнові пам’ятник.

Дві інші суспільні групи (зізнаємося, не дуже численні), чия увага до махновщини проявилася напередодні Євромайдану, – це вчені-гуманітарії, переважно історики, та деякі громадсько-політичні організації. 7 листопада 2013 року, наприклад, активісти «Автономного опору» під гаслом «З пригнобленими проти гнобителів – завжди!» влаштували марш у Львові.

Стара влада про Махна

З початком Майдану почалось і роздвоєння у сприйманні махновщини. Слід визнати, що представники тодішньої влади (Партія регіонів) згадували її (Махна, анархію) зрідка. По-перше, вони про неї майже нічого не знають, а по-друге, знайшли більш дражливий жупел в особі Степана Бандери (націоналістів, бандерівців). На тему махновщини з-поміж регіоналів за час Майдану висловлювалися голова фракції ПР в Івано-Франківській облраді Ігор Лукань, нардеп Дмитро Святаш, перший заступник міського голови Феодосії Ігор Авруцький. Хворобливо реагуючи на протестний рух, вони називали дії його учасників «махновщиною і бєспрєдєлом», заявляли, що «не можна допустити, щоб по країні їздили оскаженілі бандформування махновців», й переконували, що «не буде ніякої махновщини».

Читайте також: Людина від землі. Правила виживання українського фермера

Негативне ставлення до махновщини тоді продемонстрували деякі провладні персонажі. Наприклад, такий собі Петро Гецко, прем’єр-міністр так званої Республіки Підкарпатська Русь, стверджував, що «теперішня майданна істерія та радикалізм... нічого, крім шкоди, принести не можуть. Анархія в стилістиці Махна – ось найбільш близький аналог їхнього деструктивного сценарію». Ігор Друзь, несамовитий прихильник «Русского міра», розкритикував виставку художників у таборі протестувальників на тему революції. Цей комсомольсько-імперський діяч революцію сприймає як лихо, тому Махно для нього виключно кримінальний злочинець, як і Бандера та упівці. Закономірне, як для радянського екс-міліціонера, ставлення до махновщини продемонструвала Марина Гуренко-Вайцман, доктор юридичних наук із Криму: «Масові акції протесту в Києві породили у свідомості людей вседозволеність та безкарність», «…як людей, які втратили страх перед війною, які відчули смак беззаконня, «махновщини», спробували мародерствувати, з биткою та зброєю в руках установлювати свою владу, як їх змусити чи умовити знову стати законослухняними громадянами?..» Цілком логічно, що тепер свій безцінний юридичний досвід Гуренко-Вайцман реалізовує у «конституційній комісії» анексованого Росією Криму.

Отже, для влади та її прихильників Майдан – це і є махновщина. Весь укладений у цей термін політико-правовий негативізм (погромництво, хаос та анархія, безвладдя, беззаконня, бандитизм) автоматично переносився на Майдан. Не дивно, що подібну думку транслював рупор путінської пропаганди Дмітрій Кісєльов, який 24 лютого оголосив, що «після себе Янукович залишив махновщину та анархію».

Цікаво, що провладні погляди на суть махновщини продемонстрували й деякі медійники. Так, у січні Андрій Окара, російська TV-персона українського походження, заявив, що «захоплення міністерств – елемент хаотичності й махновщини». Одіозний Алєксандр Чалєнко 20 лютого репетував, мовляв, якщо відносно Майдану «не застосувати сили... то в Києві почнеться махновщина. Замість міліції прийдуть банди...» А «Комсомольская правда в Украине» того-таки 20 лютого хвилювалася за киян, мовляв, куди ж їм, бідолахам, тікати від наявної в місті «махновщини».

Майдан як утілення хаосу, безладу, анархії, а отже, й «махновщини» – звичний штамп путінської пропаганди. Після перемоги Майдану російські політологи наділяють «махновськими» епітетами й нову українську владу, вважаючи, що її слабкість, крихкість, фракційність перетворюють Україну на суцільну «махновщину». Ось кремлівський публіцист Віктор Камєнєв, явний українофоб, також бачить у нас «махновщину», адже тут – «війна всіх проти всіх», «озброєна демократія народу», «звільнення від державних кайданів».

Цікаво, що противники Майдану постійно твердять, ніби замовником та ініціатором «махновщини» в Україні є... США, яким, мовляв, вигідно, аби країна залишалася слабкою, а отже, слухняною. Такої думки притримується, наприклад, політтехнолог «Украинского выбора» Ростислав Іщенко. А Олесь Бузина у властивій йому претензійній манері заявив, що Майдан був інспірований США, які бажають бачити в Україні «махновщину», тобто анархію, підпали, грабунки, стрілянину (цікаво, що він мовчить тепер, коли бачимо на території «Лугандону» всі перелічені ним «ознаки махновщини»). У соцмережах українофоби постійно, як мантру, повторюють, що «розквітла в Україні правосеківська махновщина буйним квітом», маючи на увазі перерозподіл бізнесу, правовий «бєспрєдєл» тощо.

Таке тлумачення махновщини поборниками «Русского міра» volens nolens веде їх до ідеологічно-пропагандистської плутанини, адже в їхніх очах теперішня київська влада є водночас є і «махновщиною» (безпорадна, недисциплінована, слабка, безнадійна), й хунтою (мілітарізована, жорстко дисциплінована, рішуча). Утім, психіатрична діагностика не наша справа...

Нова влада про махновщину

Не був байдужим до теми махновщини й Майдан. Махновський рух протестувальниками сприймається виключно як символ революції, як історичне підтвердження права українського народу на повстання проти свавілля негідної влади. В такому сенсі образ Махна трактують художники Майдану. Журналіст Роман Чайка переймається питанням: «Невже Банкова хоче перевірити на практиці, чи може повстанський дух холодноярців, махновців та упівців передаватися через декілька поколінь комуністичного катка їхнім вільним онукам і правнукам?» Сайт «Гласность» розмістив противладний матеріал під красномовною назвою «Держава Націю не переможе! Інтернет-махновщина: замість кулемета і тачанки – веб, комп і софт». У своєму апологетично-промахновському матеріалі блогер Захар Last Exile Брахман прямо закликав Самооборону Майдану брати приклад із махновського повстанського війська. Спільним він бачив і гасло Майдану та махновців: «Воля або смерть!»

Читайте також: Юрій Терещенко: «Україна зможе відродитися тільки через землевласника»

Протягом грудня – лютого позитивно про махновщину говорили журналісти, діячі культури, вільні блогери. Жоден опозиційний політик, жоден політтехнолог від опозиції – про махновців ані пари з вуст. Негативно – зрозуміло, не можна, аби не підігрувати владі, але чому не можна сказати щось позитивне?

Колишня опозиція заговорила про махновщину, щойно ставши владою – і як заговорила! Першими почали представники парламентських сил. Уже 25 лютого голова Рівненської обласної ради Михайло Кириллов (ВО «Батьківщина») на всю країну повідомив, що «в районах Рівненщини почалася «махновщина». А ось що сказав новообраний голова Київської облради від УДАРу Микола Бабенко: «В жодному разі ми не можемо допустити махновщини і беззаконня». Володимир Бондаренко, нардеп від ВО «Батьківщина»: «Махновщина, що дістала розвиток в Україні, потребує рішень із роззброєння бандитів, що прикриваються революційним духом». Міський голова Івано-Франківська Віктор Анушкевичус: «Те, що відбувається, – це махновщина. Це порушення законодавства». Показовий асоціативний ряд для махновщини підібрав нардеп від ВО «Свобода» Юрій Михальчишин: «Десята колона працює щодня серед звичайних громадян України, сіючи паніку, недовіру, страх, розчарування, розбрат, анархію і махновщину». Знавцем махновщини показав себе й голова виконкому Івано-Франківської обласної організації УДАРу Ігор Росипайло: «Таке враження, що повертаються часи отаманщини, де кожен «великий революціонер» знає, як жити, краще за всіх... Махновщина – це шлях у нікуди».

У всіх цих заявах – бажання приструнити, взяти під контроль надто самостійні сегменти Майдану, не вмонтовані в державну систему, передусім «Правий сектор». Цікаво, чому це вирішили зробити способом штучної і пропагандистської криміналізації махновщини?

Виправдовуючись, бо й сам поспішає стати владою, «Правий сектор» також накинувся на махновщину. Політичний референт організації Віталій Сергатюк заявив, що «махновщина не до часу. «Правий сектор» розбереться із самодіяльністю». Координатор ПС у Кіровоградській області Ігор Святокум пояснив, що «під час дестабілізації ситуації в країні під прапорами «Правого сектору» почали з’являтися самоорганізації, які займаються анархістськими діями, тобто мародерством, анархією та махновщиною».

З’ясувалося, що негативне тлумачення махновщини притаманне не тільки представникам влади, а українському політикуму взагалі. Ось Тарас Стецьків переконує, що «для того, аби країна могла себе захистити, потрібна зброя, а для того, аби не допустити махновщини, треба ретельно підійти до питання призначень у МВС та інших відомствах». У заяві Антикорупційної громадської ініціативи «Святошинські робінгуди» (!) від 21 березня зазначалося: «Наш рух рішуче виступає проти вбивства людей, анархії, махновщини, експропріацій, бєспрєдєлу». Ігор Уманський, в. о. міністра фінансів України в другому уряді Юлії Тимошенко, прямо назвав поведінку свободівців у НТКУ 18 березня «махновщиною».

Усі проти беззаконня – і жодного слова про саму махновщину.

Яскравим прикладом вульгарного тлумачення махновщини є нещодавній вислів колишнього очільника Донецької області й екс-міністра ЖКГ від Партії регіонів Анатолія Близнюка. Він абсолютно переконаний, що «не може нормальна цивілізована держава розвиватися за принципом махновщини». Трагедії в тому, що Близнюк, як і багато хто інший, не знайомий з останніми науково-історичними дослідженнями на тему махновщини, звісно, немає. Навіть більше: представник олігархату логічно відкидає будь-які революційні прояви, які (хай і теоретично) загрожують його статкам. Але цікаво, що негативним образом махновщини як революційного руху вирішили скористатись і деякі представники теперішньої влади. Так, на початку липня голова Львівського тервідділення АМКУ Андрій Басараба назвав махновщиною спроби громадських активістів провести його люстрацію.

Негативний образ махновщини бездумно тиражується у ЗМІ та блогосфері. ЗМІ Чигиринщини стривожилися, що «Чигирином шириться махновщина». 21 березня Василь Коряк, екс-мер Лубен і журналіст, заявив: «Треба всім нарешті зупинитися і ввійти у правове русло. Показати, що Небесна сотня загинула не за махновщину, а за розвиток цивілізованої країни». 24 березня канал ICTV повідомив «Махновщина і безлад, погроми й захоплення – все це чи не щодня спостерігають українці, сподіваючись на спротив правоохоронців, жорсткі дії міліції та справедливість». Журналіст «Сільських вістей» Олександр Карпенко у розмові з політологом Фесенком констатував, що «країну ослаблює внутрішній ворог – так звана махновщина, або неповага до закону».  Оглядач LB.ua Євген Швець, беручи у квітні інтерв’ю в Ігоря Мазура, одного з лідерів «Правого сектору», наполегливо вміщує в поняття «махновщина» відсутність дисципліни, «балаклави, зброю в руках...»

Читайте також: Махно: втілення селянської утопії

Серед «експертів», які послуговуються поняттям «махновщина», помічені правоохоронці та політологи. 5 березня фахівець із питань правоохоронної системи Володимир Поліщук, наприклад, заявив: «Якщо на українських вулицях будуть мародерствувати й бешкетувати озброєні люди – це махновщина». Його підтримав пан Ольховський, начальник міліцейського главку. Українська міліція, вихована на радянських традиціях, сприймати махновщину інакше, як чистий бандитизм, вочевидь, апріорі не здатна. Але ж більш виважений, науковий підхід, здавалося б, мали сповідувати політологи. Проте...

Зі звинуваченнями в «махновщині» наприкінці березня на «Правий сектор» просто накинувся політолог Володимир Фесенко: «Конфлікт (нової влади) із «Правим сектором» – це банальна боротьба з махновщиною», «…потрібно боротися з махновщиною, особливо коли ця махновщина пов’язана із прямими порушеннями закону», «…якщо буде махновщина, якщо будуть змагання всередині країни, ми програємо. Буде нова руїна». Як бачимо, історик за освітою, Фесенко трактує махновщину виключно як негативне явище. Хоча академічним науковим колам така категоричність не притаманна, але кон’юнктурні впливи політичного середовища, на жаль, даються взнаки...

Вищий рівень негативного сприйняття махновщини продемонстрував директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос: «Махновщина й отаманщина, споконвічні вороги української державності, мають бути поза законом, а монополію на легітимне насильство повинна мати лише держава». Тобто якщо «бєспрєдєл» озброєних людей здійснюється від імені держави, то це законно, а якщо він самочинний – це «махновщина».

Спробу осмислити, а не просто затаврувати історичну махновщину здійснив Сергій Грабовський: «Відомо, що традиційним українським лихом була і залишається отаманщина – саме вона стала однією з головних причин того, що в 1918–1921 роках незалежність України так і не ствердилася. Проте водночас не забуваймо, що об цю отаманщину обламали зуби як Біла, так і Червона армії, і тільки запровадження Лєніним та Троцьким непу й політики українізації, тобто відходу від власних догматів, дозволило їм подолати спротив отаманів. Повною мірою феномен української отаманщини вилився в махновщині. Це була, з одного боку, геніальна селянська утопія і високомобільна селянська армія, здатна на ефективні дії. З іншого боку, у махновщині спостерігалися повне превалювання тактики над стратегією, оцінка ситуації з позиції власного «хутора» і готовність воювати геть з усіма, по черзі чи одночасно, не зважаючи ані на національні інтереси, ані на елементарний здоровий глузд, ані на власну спроможність перемогти. Головним тут було повоювати, одержати від того кайф, проголосити на весь світ, що тільки в разі втілення твоєї утопії настане всезагальне щастя, – а там хоч трава не рости».

Навряд чи Сергій Грабовський спеціально досліджував махновщину як історичне явище, але ж принаймні дає якісь пояснення. Проте він сором’язливо оминає інші причини поразки Української революції, що криються в неефективності, м’яко кажучи, дій тих, хто взявся вести українців до державної незалежності. Можливо, забагато аналогій із сьогоденням, тому простіше зробити винною в усьому напівміфічну махновщину – чи тодішню, чи теперішню?

Махно винний завжди й у всьому

Що маємо в підсумку? Махновщина національною свідомістю сприймається як непересічне, хоча й неоднозначне історичне явище. Здебільшого вона оцінюється з політично-соціальної та правової точок зору. Правова оцінка базується на радянській традиції розглядати повстанський махновський рух виключно як бандитизм. Такий підхід притаманний сучасним правоохоронцям і деяким політикам та політологам, чия свідомість формувалася за радянської доби. «Махновщина» тут стає одним з індикаторів адекватного ставлення до нашого нещодавнього минулого.

Складніше із політично-соціальними оцінками махновщини. Негативне ставлення попередньої влади до неї цілком закономірне. Адже Махно повставав насамперед проти держави, яка зневажала просту людину, держави багатіїв, безкарних чиновників, продажних суддів, жорстоких тюремників і поліцейських.

Читайте також: Плуг чи зброя?

Але після падіння режиму Януковича Українську державу репрезентують ті, хто обіцяє нам її нову якість («Жити по-новому»). Та, вочевидь, держава у принципі не любить таких протестувальників – хай і через сто років. Майдан ставився до Махна позитивно, нова ж влада, породжена Майданом, буквально повторює оцінки попередньої. Від чийого імені – свого, держави чи всієї України – вона тепер так палко і загалом бездумно таврує махновщину? Махновці подаються як символ безладу, хаосу, на тлі котрого вигідно позиціонується держава як символ порядку і спокою. При тому, навмисне чи ні, забувається основне махновське гасло: «З пригнобленими проти гнобителів!»

Чому суспільству й тепер нав’язується тільки негативна оцінка махновщини? Тому що владі так простіше й легше. Якщо вперто ототожнювати махновський рух із хаосом та беззаконням, то на уявних неомахновців можна перекласти відповідальність за всі негаразди в країні, зокрема й за свою безпорадність і некомпетентність. Для наших політиків з усіх таборів у всьому й завжди буде винний Махно.

Таке ставлення до махновщини стає можливим, коли знання історії підміняють міфами та стереотипами. Натомість фахівці дають цьому явищу абсолютно інші оцінки. Один із рупорів студентського протестного руху у Франції 1968 року Даніель Кон-Бендіт стверджував, що «махновський рух – модель майбутнього ідеального суспільства». Ідеального не тому, що «бєспрєдєл» і «беззаконня», а тому, що Махно, по суті, впроваджував (і то збройно!) принцип громадянського суспільства. Хіба не в цьому проявився справжній дух Майдану? І хіба не це тепер відкидають політики, які всілякими правдами й неправдами відсувають Майдан убік? Махновщина як жупел і ярлик цілком підходить для дискредитації громадянського протесту як такого в принципі.

Махновці, можливо, й не боролися за українську державність і янголами, звісно, не були, але за вільний український народ боролися точно. Вони боролися за людську гідність, але ж і теперішню революцію називають Революцією гідності.

P.S.: Від початку бойових дій у Донецькому басейні поняття «махновщина» не зникло зі ЗМІ, виступів політиків, навіть терористів. Зміна політичного контексту природно вплинула на варіантність змісту терміна – втім, це вже інша історія, яка спонукає до інших роздумів.