Невизначеність із підписанням Угоди про асоціацію з ЄС генерує велику нервозність у політичних колах. Що станеться, коли Брюссель так і не домовиться з Києвом? Чи замкнуться перед Україною двері до плідної співпраці із західними сусідами? Чи розчиниться вона в амбіціях Росії, долучившись до Митного союзу?
У. Т.: Пане Станіславе, чимало дослідників обстоюють думку, що Україна за своєю суспільною структурою, за економічною та історичною логікою розвитку – автентично європейська держава. Згодні з таким твердженням?
– Україна географічно міститься в Європі. Починаючи від Арнольда Тойнбі й закінчуючи Іваном Лисяком-Рудницьким, ніхто з істориків не заперечував, що вона має проміжну позицію між Заходом та Сходом. Наша земля відчувала на собі впродовж століть політичні впливи з обох боків. Причому східний був зумовлений її перетворенням на частину Російської імперії. Остання, власне, й виникла в ході поглинання України.
Читайте також: Янукович проголосив курс на «два стільці»
«Возз’єднання України з Росією», а саме так цей процес охарактеризували 1954-го, урочисто відзначаючи 300-річчя Переяславської ради, істотно збільшило можливості царизму в дальшій політиці експансії. А що дало воно Україні? Не тільки ізоляцію від Європи, яка у XVIII–XIX століттях перетворилася на континент із найбільшою динамікою історичного прогресу, а й повторне покріпачення селянства. Якщо в середині XVII століття останнє звільнилося від гноблення польських та власних панів і майже повністю покозачилося, то в Російській імперії його знову обернули на кріпаків.
У. Т.: Чи втратили українці свою ідентичність, сформовану в попередні століття, опинившись у складі Російської імперії?
– Ні, вони залишалися самими собою, хоч імперія тиснула на них, породжуючи серед власницьких і освічених верств населення синдром малоросійства. Козацька старшина перетворювалася на служиле дворянство. Куди ж їй було дітися, щоб не втратити маєтки? Інтелектуали з європейською освітою (наприклад, Феофан Прокопович) знаходили аргументи для обґрунтування царського самодержавства. Щоправда, імперія не тільки закріпачувала українських селян, а й давала їм змогу уникнути кріпосної залежності, переселившись на нові землі. До 1917 року територія суцільного розселення українського народу подвоїлася порівняно із серединою XVII століття.
Окрема мова про Північний Кавказ. Цей край входив до РРФСР, але половина його районів була українізована в 1928–1932 роках. Тобто на території, де більшість людності становили українці, діяльність державних установ, засобів масової інформації та навчальних закладів була переведена на їхню рідну мову. Поставало питання про возз’єднання радянської України з тією другою Україною, яка формувалася на теренах Північного Кавказу. Організувавши там і там 1933 року голодомори, Сталін зняв це питання з порядку денного.
У. Т.: Отже, Голодомор улаштували, щоб «заспокоїти» об’єднавчі настрої українців?
– Ні, цю мету розглядали як допоміжну. Він пов’язаний із колективізацією сільського господарства, з наміром Сталіна ліквідувати економічний обмін між містом і селом на ринкових засадах, із прагненням налагодити прямий розподіл матеріальних благ між робітниками та селянами за допомогою державних інститутів, а не через товарно-грошові відносини.
Читайте також: Митний союз: Розширюватися, щоб не розпадатися
Із таким курсом на будівництво соціалізму селянство не погодилося. Тоді генсек непомітно переніс завдання ліквідації цих відносин та ринку на другу, цілком утопічну фазу комунізму (розподіл матеріальних благ за потребами), після чого оголосив у середині 1930-х перемогу соціалізму. А 1929–1932 роки були періодом жорстокої боротьби між державою та селянством. Найбільший опір комунізації аграрного господарства чинили українці. Вони не дали прищепитися в Радянському Союзі колгоспам у вигляді комун. Але їм довелося взяти на себе основний тягар тиску сталінської держави, аж до терору голодом.
До речі, так само рішуче опиралися насаджуванню колгоспів (навіть у вигляді артілей) у повоєнні роки українські селяни в західних областях. Щоправда, у Великій Україні спротив мав здебільшого пасивні форми (степ, відсутність зброї), а там він упродовж багатьох років був активний (ліси, передгір’я, наявність Української повстанської армії).
У. Т.: Чи правомірно казати, що Україну так і не вдалося переформатувати, бо її європейська сутність виявилася сильнішою за зовнішній тиск?
– Вона вистояла, бо розпався СРСР. Але сучасне покоління не має в тому якихось заслуг. Незалежність упала на голову радянським людям через те, що зник, розсипався, самознищився комунізм без втручання внутрішніх чи зовнішніх сил. Кількість дисидентів – громадян, не згодних із політикою уряду, – була зовсім невелика, вимірювалася кількома тисячами. Зовнішня небезпека для Союзу була виключена, бо ніхто не бажав воювати з країною, яка мала атомну зброю.
Можна сказати так: незалежність України здобули представники попередніх поколінь. Ті, хто створював УНР у 1917–1920 роках, хто боровся проти колективізації в 1930-х чи радянізації в повоєнний період у Західній Україні. Але я не порівнював би наше суспільство із сучасним європейським. Чому? Якось Ґорбачов у хвилину відвертості сказав: «Це жах, 75 років, три чверті століття, пішло в нікуди», – маючи на увазі все, що трапилося після 1917-го. Тим часом країни Західної Європи розвивалися. Причому, якщо радянські люди в 1960–1980-х роках вважали, що за кордоном СРСР – капіталістичні держави, а в нас соціалізм, насправді все було не так. У Радянському Союзі деградував комуносоціалізм, а в Західній Європі країни з ринковою економікою (радянською мовою – капіталістичні) еволюціонували в бік соціальної держави. У ній класова боротьба відбувається в цивілізованих формах і має другорядне значення, а на першому плані – співробітництво класів.
Чому ми прагнемо опинитися в Європейському Союзі? Відповідати можна по-різному, бо в людей різні інтереси, але є все-таки спільний знаменник для цих поглядів. А саме втеча від комуністичного минулого, яке все ще з нами, в наших головах і звичках, в орієнтації на патерналістську роль держави й небажанні напружити всі сили для досягнення поставленої мети у змаганні з конкурентами. Опинимось у Митному союзі – законсервуємо в собі наше комуністичне минуле. Будемо в асоціації з ЄС – швидше цього спекаємося. Росія повільно звільнятиметься від більшовицької ментальності, бо в неї є валютні й природні багатства, які дають змогу жити без перетворень. У нас немає нафти й газу в таких кількостях, щоб вони загальмували реформи. Напружена ситуація з фінансуванням соціальних потреб змусить-таки нашу владу вдатися до реформ незалежно від того, як вона ставиться до радянського минулого.
У. Т.: Що буде, на вашу думку, в разі непідписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС наступного місяця?
– Думаю, буде те, що є. Існує зацікавленість Європи в Україні. Існує інтерес України до Європи. Отже, триватиме маятникове балансування між Сходом і Заходом зі скорочуваним циклом коливань. Ті, хто зараз при владі й почувається переможцем, усе-таки дуже бояться соціального вибуху. Адже їм не буде куди податися, хіба що до РФ. Але там соціальний катаклізм може статися щомиті, варто лише впасти світовим цінам на енергоносії.
Тяжіння до Росії в нашому суспільстві зберігається. Частково воно зумовлене прагненням повернутися в минувшину. Хотів би ще раз підкреслити, що комунізм – не такий лад, який усім був ненависний, зовсім ні. Це не тільки несвобода для людей, а й патерналізм. Коли формувався відповідний лад в СРСР, керівництво партії більшовиків старалося дати щось таке, що підтверджувало б обіцянку: скоро житимемо за комунізму, все розподілятиметься згідно з потребами. Житлове будівництво фінансували з бюджету, помешкання виділяли безплатно, комунальне господарство також підтримувалося державним коштом, як і охорона здоров’я.
І ще одне, чому комунізм міг бути зручним. Така природа людини: одні хочуть розвиватися й мати досягнення, а інші задовольняються тим, що є. Тут ідеться не про комунізм чи капіталізм, а про людську природу. В США мільйони осіб благополучно живуть на допомогу від уряду. Вона мінімальна, але вони цим задовольняються і є залежними від держави. Думаю, в нас багато хто теж прив’язаний до неї психологічно. Та є й інший тип громадян. Це старші люди, які попрацювали на Заході, це молодь, яка сформувалася вже нині, в роки незалежності. Частина соціуму є самодостатньою, і вона забезпечує перспективи України.