Однак поява цього демократичного на ті часи документа призвела до остаточної ліквідації 1795 року Речі Посполитої, того «великого хворого», смерті якого так жадали всі його сусіди.
Глиняний титан
Загалом історія Речі Посполитої від середини XVII століття – це приклад того, як норми шляхетської демократії, виборні королі, система виборності суддів, право шляхти на спротив (рокош) можуть призвести до ліквідації найбільшої за площею країни Європейського континенту. Засилля магнатських угруповань від середини XVII століття перетворило такі демократичні інститути, як сеймики, на цілком підконтрольні волі окремих осіб органи самоврядування. Право кожного шляхтича застосувати принцип liberum veto призвело до того, що в першій половині XVIII століття мало який сейм був результативним.
Останній король Речі Посполитої обох народів Станіслав Август Понятовський прийшов до влади 1764 року в результаті підтримки його кандидатури магнатським угрупованням князів Чарторийських та російською імператрицею Катериною II. Він мав на меті реформувати країну, що впродовж останніх ста років, фактично від часів Хмельниччини, перебувала в деградуючому стані.
Остаточний занепад держави почався від першого поділу Речі Посполитої, який відбувся 1772 року. Внаслідок нього велика частина українських земель – Руське, і Белзьке і частина Подільського воєводства – відійшли до складу Австрійської імперії. Відтак на території України виник штучний, але наявний і сьогодні історичний кордон по річці Збруч. Деморалізували ситуацію в Речі Посполитій і російсько-турецькі війни 60–80-х років XVIII століття. Адже постійне перебування й пересування в Правобережній Україні російських підрозділів було фактором нестабільності у самій країні. А загравання частини магнатів із Катериною II остаточно утвердили її в думці про потребу вирішити польське питання.
Чотири роки демократії
Своєю чергою, король і його прихильники розпочали підготовку до всебічних реформ, щоб покласти край засиллю іноземного втручання у внутрішні справи країни. Зібраний 6 жовтня 1788 року у Варшаві сейм мав на меті всеохопне реформування Речі Посполитої і повернення їй статусу суверенної держави. Основні питання, що стояли на порядку денному цього сейму, були такі: боротьба з анархією, зміцнення центральної влади, скасування частини шляхетських вольностей, реформування податкової системи та війська. Це зібрання увійшло в історію як Чотирилітній сейм, що тривав до 29 травня 1792 року. Одним з його найважливіших актів було прийняття ухвали про міста, що надавало міщанам королівських міст публічних прав.
3 травня 1791-го на сеймі було ухвалено Урядовий статут (Ustawa Rz№dowa z 3 maja), який у пізнішій традиції дістав назву Конституція. Сам король писав, що взірцем для її прийняття була американська Конституція, але з урахуванням місцевих особливостей. Складалася вона з 11 розділів. Основними засадами документа були: запровадження поділу влади на законодавчу (двопалатний парламент), виконавчу (король) і судову; надання міщанам право мати земельні володіння, отримувати офіцерські звання у війську та обіймати державні адміністративні посади, а також набувати шляхетство; покладення обов’язків виконавчої влади на короля і раду Королівства – так званих охоронців прав; ліквідація польсько-литовської унії для зміцнення унітарного устрою; започаткування виборів у межах панівної династії замість вільного обрання короля; скасування liberum veto, конфедерацій, сконфедерованих сеймів; встановлення податків – 10% для шляхти і 20% для духівництва; доведення кількості війська до 100 тис. осіб. Одним із найважливіших положень був IV артикул, що стосувався селян, найчисельнішої верстви в Речі Посполитій. З моменту ухвалення Конституції вони переходили під державну опіку.
Після присяги короля, що відбулася через непорозуміння під час засідання (той хотів висловити свою думку, а його підняту руку присутні сприйняли як присягу), посли, несучи на руках маршалків сейму Станіслава Малаховського та Казимира Сапєгу, урочисто присягнули в кафедральному соборі Св. Яна.
Кінець Першої Речі Посполитої
Відповідь Російської імперії не забарилася – почався наступ на Варшаву. А ухвалена 27 квітня 1792 року магнатами Правобережної України (генералом артилерії Станіславом Потоцьким, великим коронним гетьманом Ксаверієм Браницьким та коронним польним гетьманом Станіславом Жевуським) у Торговиці (нині село Новоархангельського району Кіровоградської області) генеральна конфедерація, яка була спрямована проти Конституції 3 травня і рішень Чотирилітнього сейму, остаточно вирішила долю країни. Одночасно на територію Речі Посполитої увійшли російські війська. Не отримавши підтримки з боку Пруссії, шантажований Катериною II король Станіслав Август приєднався до Торговицької конфедерації і наказав не чинити опору російським силам.
Незважаючи на патріотичне піднесення і готовність обстоювати цілісність держави, у 1793 році відбувся другий поділ Речі Посполитої, де ті самі учасники (Російська та Австрійська імперії разом із Прусським королівством, якому не «перешкоджав» укладений пруссько-польський союз) поділили між собою територію в Центрально-Східній Європі. Цей поділ виявився наймасштабнішим та найкориснішим для Російської імперії. У результаті Правобережна Україна (Київщина, Поділля та Волинь) відійшли під владу Катерини II. Вже через два роки відбувся й третій поділ того, що залишилося від Речі Посполитої, внаслідок чого вона остаточно зникла з тогочасної мапи Європи. Власне політична спадщина Речі Посполитої у правосвідомості козацької старшини Лівобережної Гетьманщини була тим «малоросійським феноменом», котрий ще довго не давав спокою авторитарній імперській Росії упродовж усього XIX століття. Але частково весь той хаос другої половини XVIII століття з його олігархічними угрупованнями, агентами впливу сусідніх держав ми бачимо й сьогодні. Історія має властивість повторюватися…
Цей вислів про циклічність історії подобається людям. Навіть коли йдеться спочатку про фарс. Але ж ним крокує трагедія. Приклад зникнення Речі Посполитої, відродження у 1918 році Польської держави демонструє нам, що сила кожної держави міститься всередині її самої, у внутрішній стабільності й готовності еліт відроджувати та відстоювати незалежність країни. Ухвалюючи Конституцію, король і депутати прагнули врятувати свою державу, доля якої вже була вирішена за них у Петербурзі, Відні та Берліні. Згаяний час не можна було повернути.
«Конституція 3 травня 1791 року». Ян Матейко
Основою сюжету став момент проходження послів із Королівського замку на урочисту присягу до кафедрального собору Св. Яна вулицею Свєнтоянською після ухвалення Конституції на таємному засіданні сейму. Центральною постаттю картини є маршалок (головуючий на засіданнях сейму) Станіслав Малаховський, який у лівій руці тримає символ своєї влади – маршалковську палицю (lasku), а в правій – текст щойно прийнятого документа. Маршалка несуть двоє послів – Краківського та Познанського воєводств – Олександр Ліновський та Іґнаци Закшевський. Цим вони символізують єдність двох історичних частин Польського Королівства – Мало- і Великопольщі. Під правою рукою Малаховського видно обличчя військового Тадеуша Костюшка, майбутнього героя боротьби проти ліквідації Речі Посполитої. За ним несуть Казимира Нестора Сапєгу, маршалка Литовської конфедерації, й другого маршалка сейму.
У лівій частині картини ми бачимо короля Станіслава Августа Понятовського в коронаціній мантії, що крокує сходами до храму. Йому вклоняється президент міста Варшави Ян Декерт разом із донькою. Декерта на момент ухвалення Конституції вже не було поміж живих, але Матейко намалював його свідомо, щоб продемонструвати значення міст і міщанства й нагадати про ухвалене у квітні 1791 року нове законодавство, згідно з яким міщани королівських міст здобули публічні права. Ліворуч від Декерта стоїть Ельжбета Ґрабовська, морганатична дружина короля і мати його дітей.
На передньому плані художник зобразив реальну сцену, що відбувалася тоді у Варшаві. З простягнутою рукою лежить посол Каліського воєводства Ян Сухожевський, котрий був противником ухвалення згаданої Конституції і запропонованих сеймом реформ. Свій протест він намагається втілити у вбивстві свого малолітнього сина. Цьому намагається завади один із найактивніших прихильників реформ, посол від Інфлянтського воєводства Станіслав Кубліцький. Вплив Росії на події довкола Чотирилітнього сейму Матейко демонструє колодою карт, що сиплеться з кишені Сухожевського, символізуючи підкуп, який було здійснено через російського посла у Варшаві Штакельберга. За королем крокує художник Гуґо Коллонтай, один із головних реформаторів правління Станіслава Августа Понятовського. Праворуч на задньому плані на коні видніється брат короля князь Юзеф Понятовський, який 1791 року був комендантом столичного гарнізону.
Картину було створено до 100-річчя згаданої події. Зберігається в Королівському замку у Варшаві.
СЛОВНИК
Сеймова конституція – це законодавчий акт, ухвалений на сеймі шляхом обговорення в сенаті (Верхній палаті) та посольській ізбі (Нижній палаті) й одностайно проголосований.
Рокош – первісно з’їзд шляхти, пізніше бунт (збройний виступ) проти короля з політичною метою, спротив у разі посягання ним на її права і вольності.
Конфедерація – союз, утворений духівництвом, шляхтою і містами для реалізації власних цілей. Традиційний для середньовічної і ранньомодерної історії Центрально-Східної Європи спосіб реалізації політичних цілей окремих станів.
«Товариство нащадків послів Великого сейму» – об’єднує всіх нащадків 483 послів, котрі брали участь у Чотирилітньому сеймі. Створена др. Мареком Мінаковським база даних містить інформацію про 93,5 тис. осіб і є унікальною за своєю суттю.