Найбільшою перевагою фестивалю є локація. Приміщення «Мистецького Арсеналу» дає змогу поєднати ярмаркову та мистецьку частини під одним дахом, а отже, відвідувач одразу опиняється в насиченому просторі, де можна займатися чим завгодно і змінювати плани щомиті: не сподобалася лекція – йдеш або на зустріч з іншим автором, або на виставку шрифтів, або до книжкових стендів, або слухати музику, втомився – ось тобі кава та сандвічі, набридло все – тусуйся у дворі й очікуй вечірнього концерту (музична програма – окремий напрям заходу). Одночасно на відстані кількох десятків чи сотень метрів відбуваються різні події. Учасникам літературно-мистецького середовища така концентрація теж корисна – це нагода для видавців, письменників, художників, перекладачів познайомитися й запланувати спільні проекти. Важливість для організаторів саме такої аудиторії доводить той факт, що автори, критики й просто активні відвідувачі дістали можливість безплатного входу за попередньою реєстрацією, тоді як повний квиток коштував 20 грн на день або 50 грн на всі дні (тобто мінус одна книжка). Таким чином, торгові ряди перетворюються лише на доповнення до численних заходів і броунівського руху тусовки. Книгорозповсюджувачі скаржаться: виторги набагато менші, ніж на Львівському форумі – головному ярмарку країни. Втім, участь в «Арсеналі» все ж таки не збиткова, натомість кожен організований видавництвом захід перетворюється на іміджевий.
Стендову «міжнародність» нинішнього дійства забезпечували здебільшого російські гості та київські іноземні представництва. Стосовно ж подієвої частини, то її кількісне багатство теж не завжди було синонімом якості. Так, відвідувачеві цього величезного культурного простору справді було куди піти. Проте подій, заради яких варто було спеціально їхати до «Арсеналу», та ще й якщо вдень і ще й у будень, справді обмаль. Шалений успіх мав Януш Вишневський. Але звання спеціального гостя фестивалю, який відвідували Барікко і Вінклер, для масового письменника честь не те щоб завелика, але трохи невідповідна. А Барбара Космовська, польська авторка підліткової літератури, мала кілька заходів у межах дитячої програми, але в будні. До того ж вона в Україні вже не вперше. До речі, що стосується дитячої програми: про малюків нібито потурбувалися, запропонувавши низку подій відповідного формату. Але «Мистецький Арсенал» – це державна установа, яка, організовуючи заходи для малечі, мала би провадити певну політику. Те, що значну частину дитячих розваг організовували російські видавництва, природно, російською мовою та продаючи власну продукцію, ставить під сумнів увесь пафос слів про внесок у майбутнє та підтримку вітчизняного книговидання.
Читайте також: Книжковий Арсенал №3: платний вхід, 200 видавців і «Білі ворони»
Заходи ж української літературної програми нових облич не відкрили: ті самі люди, ті самі репліки. Утім, хто винен: куратори чи середовище? Той, хто протягом року відвідує всі більш-менш цікаві культурні заходи чи хоча б регулярно читає анонси, нічого надзвичайного в переліку подій не знайшов, але зміг наздогнати згаяне, якщо кілька місяців тому щось пропустив. Просвітницька лекційна програма була цікава і корисна, хоча й не всім промовцям вдалося захопити аудиторію. Конференція «Кирилівські читання» залучила до процесу дизайнерів і художників, які часто лишаються за бортом таких фестивалів. Були спроби організувати «хмарку подій» довкола певних видань: так, обговорення монографії про Малевича супроводжували круглий стіл за участю культурологів та мистецтвознавців і лекція Тетяни Огаркової про митця. Ще одна тенденція фесту – презентації майбутніх книжок, вочевидь, такий собі анонс напередодні осіннього сплеску на ринку. Отже, чекаємо на новинки від Тараса Прохаська, Юрія Іздрика та Юрка Макарова.
Підсумовуючи, доходимо звичного в українських реаліях висновку, який стає головним аргументом захисту в кожному подібному обговоренні (його ж таки використають і ті, хто образиться на викладену критику). Добре, що й так є, бо могло і не відбутися чи відбутися гірше. Зрештою, якщо середовище здатне запропонувати достатньо приводів для дев’ятиденного фестивалю-ярмарку і хтось таки бере в цьому участь, а хтось приходить купувати, слухати й дивитися, то справи не такі вже й погані, особливо на тлі агонії «Медвіна» та тужливої тиші ярмарків в Українському домі. Але водночас сумно, що наразі «Книжковий Арсенал» не є ілюстрацією вітчизняного видавничого бізнесу.