У залі засідань Святошинського райсуду Києва немає вільного місця. Востаннє така кількість людей тут, певно, збиралася під час непересічної події — допиту колишнього президента України Віктора Януковича через відеозв’язок. Власне, така сама ситуація й сьогодні: суд уперше зібрався на засідання без п’ятьох екс-беркутівців, яких підозрюють у вбивстві 48 й пораненні 80 людей 20 лютого 2014 року. Адже Сергія Зінченка, Павла Аброськіна, Олександра Маринченка, Олега Янішевського та Сергія Тамтуру 29 грудня обміняли на українських громадян із ОРДіЛО попередньо через апеляційний суд, змінивши запобіжні заходи з арештів та домашніх арештів на особисті зобов’язання. Обвинувачені нібито мали з’являтися до суду за викликом, не залишати місто проживання без дозволу суду тощо. Утім, очікувано 14 січня, коли відбувалося чергове засідання у Святошинському райсуді, присутніх зустрів порожній «акваріум», у якому попередні чотири роки сиділи обвинувачені. У залі, проте, зібралося близько двох десятків родичів загиблих та поранених на Інститутській подивитися, як далі відбуватиметься суд. Та він приніс низку несподіванок.
Але перед цим трохи історії. Справу про вбивства на Інститутській мав почати слухати Печерський райсуд ще 2014-го. Коли в ній було лише троє підозрюваних: Зінченко, Аброськін та їхній командир Дмитро Садовник. Поки Феміда намагалася знайти трійку суддів, які візьмуть на себе тривалу й марудну справу розглядати масові вбивства в центрі Києва, Садовник утік. Бо його вирішили випустити із СІЗО під домашній арешт. Після невдалих спроб сформувати колегію суддів справу про розстріли 20 лютого передали до Святошинського райсуду. Він почав слухати її 2015-го. Зінченка й Аброськіна звинуватили у вбивстві 39 людей.
Читайте також: Важливий епізод справ Майдану: тітушки біля главку міліції
«Улітку 2014-го була зустріч із генпрокурором Віталієм Яремою. Тоді представники потерпілих намагалися зібрати всі справи Майдану під одним дахом, бо їх розслідувала міліція, прокуратура, Генпрокуратура, Служба безпеки. І Ярема нам казав, мовляв, що навіть троє арештованих беркутівців — це вже забагато й більше не буде. Ми цю фразу добре запам’ятали. З такою позицією, коли справу відправили до Печерського райсуду, у ній можна було ставити крапку. І родини загиблих, постраждалі, їхні адвокати почали привертати увагу до проблеми, щоб справа хоч якось рухалася. Врешті Ярема пішов з посади, перед цим створивши Управління спецрозслідувань, яке почало збирати всі справи Майдану. І воно ж додало до справи Янішевського, Тамтуру та Маринченка. У справі з’явилися не лише загиблі 20 лютого, а й постраждалі. Останні, до речі, взагалі ніде не фігурували до того моменту», — пояснює адвокат родин Небесної сотні Євгенія Закревська.
Справи Зінченка — Аброськіна та Янішевського — Тамтури — Маринченка об’єднали взимку 2016-го. І Святошинський райсуд почав усе з початку. Тобто із зачитування обвинувальних актів (убивств стало 48, додалося близько 80 поранень), допиту потерпілих, яких стало 130, дослідження доказів — терабайтів фотографій та відеозаписів, допиту свідків. Що важливо: екс-беркутівці захотіли дати свідчення наприкінці процесу, після всіх допитів, перед судовими дебатами. Тобто це мало відбутися приблизно цієї весни. Далі прокуратура, захист екс-силовиків і самі обвинувачені мали б час на власні промови. І вже після того суд мав відправитися до нарадчої кімнати. А на вирок теоретично можна було очікувати влітку цього року. Тепер же, після обміну, виникає запитання: чи зможе суд узагалі продовжити свою роботу в цій справі? І чи не зникнуть намарно чотири роки роботи та зусиль десятків людей?
Закон не бачить екс-беркутівців
Судове засідання 14 січня почалося з неочікуваної заяви головуючого судді Сергія Дячука: Святошинському районному суду Києва ніхто не повідомляв ані про підготовку обміну, який відбувся 29 грудня, ані про плани звільняти екс-беркутівців. Навіть більше, суд лише завдяки журналістам дізнався про перебіг і результати засідання в апеляційному суді, де обвинуваченим змінювали запобіжні заходи.
«Суд констатує, що обвинувачені на засідання не з’явилися. Суду також зі ЗМІ стало відомо, що за результатами розгляду апеляційних скарг обвинуваченим змінили запобіжні заходи на особисті зобов’язання. Усі обвинувачені 29 грудня під контролем держави доставлені до лінії розмежування, де на виконання міждержавних угод стали учасниками обміну. Суд наголошує: жодної офіційної інформації ми не отримували. Ані перед, ані під час, ані після обміну. Все, що нам відомо, відомо лише зі ЗМІ», — заявив Дячук 14 січня. І попросив адвокатів колишніх силовиків прокоментувати ситуацію.
З неочікуваною заявою виступили й адвокати обвинувачених. Вони запевнили, що не мають контактів зі своїми підзахисними й відповідно не знають, де ті перебувають. «Озвучена інформація цілком відповідає дійсності. 28 грудня після рішення апеляційного суду наші підзахисні були під контролем правоохоронців. Наступного дня вони прибули на контрольний пункт в’їзду-виїзду «Майорськ». Тоді ми спілкувалися востаннє. Минуло понад два тижні. І в нас досі з ними немає контакту», — повідомив суду адвокат Стефан Решко. Його колега Олександр Горошинський додав, що в їхніх підзахисних під час обміну не було паспортів.
«Важливий момент. Ми досі не бачили рішення апеляційного суду про зміну запобіжного заходу. Його не написали ані 28 грудня, ані 3 січня, як обіцяли. Немає його і станом на вечір 14 січня. Все, що ми бачили, — це резолютивну частину. У ній написано: не покидати місто без дозволу суду. Очікувано, що 14 січня обвинувачені до суду не з’явилися, порушивши в такий спосіб це зобов’язання. Належно повідомити про наступне засідання суд їм уже не зможе», — коментує Тижню ситуацію Закревська.
Інформацію про відсутність судового рішення апеляції також підтверджують і адвокати екс-силовиків. Під час судового засідання вони заявили, що досі не бачили тексту цього документа. Окрім них рішення апеляції про зміну запобіжного заходу, який фактично дозволив колишнім беркутівцям покинути Україну, не бачив і суддя Дячук. Наразі, як пояснюють учасники судового процесу, до появи бодай якоїсь офіційної інформації обвинувачені з юридичного погляду можуть бути де завгодно: у себе вдома, в «ДНР/ЛНР», на території Росії.
Читайте також: Справи Майдану. Суд погодився допитати екс-главу МВС Захарченка через відеозв'язок
Водночас варто нагадати, що звільнення обвинувачених стало можливим завдяки діям Генеральної прокуратури, яка під час судового засідання в апеляційному суді 27 грудня раптово вирішила змінити групу прокурорів. Можна припустити, що причиною стало небажання старих представників прокуратури — Олексія Донського, Яніса Сімонова та Ігоря Земскова — виконувати наказ генерального прокурора про зміну запобіжних заходів конкретним обвинуваченим. Лист із цим наказом свого часу опинився в розпорядженні Тижня. У документі йшлося про те, що прокурори мають змінити запобіжні заходи колишнім силовикам, оскільки має відбутися обмін, про який домовлено на міждержавному рівні. Крім того, ці дії треба було узгодити із судами. Обидва накази фактично є порушенням закону, оскільки мова про втручання в роботу прокурорів, які мають бути незалежними від свого керівництва, і про втручання в роботу суду. Донський, Сімонов та Земсков змінювати запобіжні заходи категорично відмовилися. Тож їх поміняли на більш лояльних: Олександра Шевеленка, Дениса Суботіна, Марину Мазепину та Сергія Куцого. А 28 грудня новоприбулі представники прокуратури показали апеляційному суду й згаданий лист від генпрокурора Рябошапки. Представники потерпілих тоді заявили про факти втручання генпрокурора в роботу своїх підлеглих і просили відведення прокурорів. Проте апеляційний суд на ці доводи не зважав.
Аналогічно потерпілі вимагали відведення для новопризначених прокурорів і в Святошинському суді, оскільки в потерпілих були сумніви, що призначені Рябошапкою люди зможуть якісно представляти державне обвинувачення. На підтвердження своїх слів адвокати потерпілих зазначали, що Мазепина, Шевеленко та Суботін під час апеляційного розгляду навіть не ознайомилися з текстами апеляцій колишніх беркутівців; цілком погоджувалися з усіма проханнями та вимогами захисту екс-силовиків; не заявили, що Маринченко й Тамтура не можуть оскаржувати свої запобіжні заходи (оскарження домашнього арешту й нічного домашнього арешту законодавство не передбачає); під час засідання просто сиділи за порожнім столом; розуміли ризики втечі й водночас погодилися на зміну запобіжних заходів.
На відміну від апеляції Святошинський суд прохання потерпілих задовольнив. І відвів нову групу прокурорів Рябошапки (за винятком Куцого, який не з’явився) через сумніви в їхній неупередженості. Щоб призначити нових представників державного обвинувачення, у керівника Офісу генпрокурора є два місяці: наступне засідання в справі про розстріли на Інститутській відбудеться 17 березня. Цей час прокуратура може використати для того, щоб новачки в справі ознайомилися з понад сотнею томів розслідування й не були статистами. Щоправда, наразі невідомо, чи будуть після 17 березня інші судові засідання.
Туманне майбутнє
Важливий нюанс полягає в тому, що за нинішнього законодавства суд не зможе розглядати справу без особистої присутності обвинувачених. Тобто колишні силовики, яких перед Новим роком вивезли до ОРДіЛО, мають якимось чином потрапити до Києва. І навіть якщо припустити, що вони раптово вирішать це зробити, виникає запитання: як саме вони перетнуть кордон чи лінію фронту без паспортів. Хоча Генеральна прокуратура одразу після обміну опублікувала на своєму сайті заяву, в якій запевнила: судові засідання триватимуть, а якщо обвинувачені не з’являться на засідання, то суд оголосить їх у розшук і перейде в заочний режим. Проте думку самого суду прокуратура, як видно, спитати забула. Це підтвердив суддя Сергій Дячук.
«Суд із сайту Гордон.ua дізнався, що 28 грудня на сайті Генпрокуратури з’явилася заява стосовно роботи суду присяжних. Що судовий розгляд триватиме. Що після зміни запобіжного заходу обвинувачені мають з’являтися на засідання. Що в разі неявки суд оголосить їх у розшук і почне заочне провадження. Тому суд висловлює обурення, що органи, які є учасниками судового процесу, дозволяють собі вказувати суду, що він має робити. Такого права не мають жодні посадові особи. Може скластися враження, що суд — це структурний підрозділ ГПУ. Сподіваємося, новоутворений Офіс генпрокурора не припускатиметься таких помилок. Також суд з розумінням ставиться до того, що ГПУ мала давати пояснення. Але доцільніше було б коментувати дії працівників прокуратури й не казати, що має робити суд», — заявив під час засідання 14 січня Дячук.
Читайте також: Тітушкам тюрми
Єдиний можливий вихід для продовження судових засідань наразі бачать і захисники екс-беркутівців. «Ми багато про це сперечалися між собою. І схиляємося до двох варіантів: якщо наші підзахисні прийдуть — процес триватиме. Якщо вони не з’являться — процес не триватиме. Третього варіанта за нинішнього законодавства немає. Відеозв’язок тут неможливий. Бо ж КПК передбачає єдине: відеоконференція з підзахисним допускається лише за умови, що він під вартою. Так, ми справді заявляли, що наші підзахисні відвідуватимуть судові засідання, якщо їх випустять із СІЗО. Але то було восени. До цієї… нетипової процедури, яку застосували. Це новела. І не юридична, а політична. Зараз у мене немає даних про те, чи запитували наших підзахисних про обмін. Ми ж про нього дізналися 27 грудня, коли нам документально підтвердили прокурори, що прізвища підзахисних у списках на обмін. До того ми знали про це лише з чуток, діалогу з нами ніхто не вів. Нас просто поставили перед фактом», — пояснює в коментарі Тижню один із захисників колишніх беркутівців Стефан Решко.
Якщо ж говорити про заочне судове провадження (тобто без обвинувачених), яке згадувала у своїй заяві вже ліквідована Генеральна прокуратура, то тепер воно майже неможливе. Через недосконалість законодавства. Наприклад, справу щодо екс-президента Віктора Януковича стосовно його дій 18–20 лютого 2014-го мали розглядати в заочному суді понад рік тому. Однак досі не почали саме через проблеми із законом.
«Так, у Кримінальному процесуальному кодексі є стаття, яка нібито може дозволити заочний суд. Але ми маємо дві майданівські справи, у яких п’ятеро екс-силовиків втекли. Це справи про побиття протестувальників на колонаді стадіону «Динамо», про побиття й убивства 18 лютого й про напад на журналістів «Громадського» на блокпосту під Харковом 2015-го (це зробила частина підозрюваних, які проходять у попередніх двох справах). І ми намагалися перевести ці суди в заочний розгляд. Не вийшло. І ці справи в Дніпровському та Шевченківському суді просто стоять — понад два роки, тому що екс-беркутівці втекли навесні 2017-го. І коли хтось каже, що в справі про розстріли можлива «заочка», то чому вона не спрацювала в цих двох випадках? Тому що стаття про заочний суд є, але вона декларативна. Механізм, як саме її застосовувати, не прописаний. І якщо ситуація не зміниться, то вироку в справі про розстріли на Інститутській у нас просто не буде», — констатує Закревська.
Читайте також: Справи Майдану. Що з’ясували слідчі за п’ять років
Якщо ж одна з найперспективніших (і складних) справ Майдану, хай і без обвинувачених, не матиме логічного завершення, якщо в справі, де успішно організували судовий процес, не отримають вироку, то можна стверджувати, що це неабияк ударить по мотивації слідчих і прокурорів, які працюють над іншими схожими розслідуваннями. А це ставить крапку на справах Майдану.
Щодо найближчого майбутнього майже зі 100% імовірністю можна запевняти, що 17 березня обвинувачені в розстрілах екс-беркутівці не з’являться до Святошинського райсуду на засідання. До цього часу, сподіватимемося, суд врешті отримає бодай якісь офіційні дані про те, що ж відбулося з його підсудними. За цей же час мають сформувати нову групу прокурорів. І хоча потерпілі та їхні адвокати вимагають повернути людей, які працювали над справою від початку, — Донського, Сімонова, Земскова, — за чутками, що доходять з Офісу генпрокурора, пан Рябошапка не надто хоче йти на це. Можливо, зі своїх особистих мотивів. Можливо, пов’язаних з подіями в апеляційному суді Києва під час звільнення екс-беркутівців. Врешті, якщо 17 березня обвинувачені екс-силовики таки не з’являться до суду, суддя Дячук теоретично разом із присяжними має з’ясувати, де вони перебувають. І, ймовірно, оголосить їх у розшук. А народні депутати за цей час ухвалять зміни до законодавства, які нарешті розблокують заочні судові провадження. Разом із тим варто допрацювати й сам процес, наприклад, щоб суд переходив у «заочку» й не починав роботу спочатку (а це нові чотири роки судових засідань, бо ж усі докази й допити треба буде досліджувати з нуля), щоб початок самої заочної процедури не прив’язували до міжнародного розшуку Інтерполу (за час розслідувань жодного бійця «Беркута» Інтерпол так і не оголосив у розшук), врешті щоб не доводилося починати справу з нуля після появи обвинувачених у залі засідань (що передбачає закон). Якщо народні депутати встигнуть внести зміни до законодавства й усунути недоліки, теоретично Святошинський райсуд перейде в заочний судовий розгляд. А суспільство 2020 року таки отримає офіційне судове рішення, яке назве виконавців масових розстрілів на Майдані. І суд тривалістю понад чотири роки таки добіжить свого логічного завершення.