Нагадаємо, що маховик цієї справи був запущений статтею Андрія Шарія, який за наданою йому зоозахисниками інформацією зміг зробити те, чого не хотіли робити правоохоронні органи – доказово встановити ідентичність особи, що розміщувала фото й відео своїх звірств в інтернеті під ніком «Александр Богданов», особи, що майже рік брала активну участь у діяльності догхантерів і звітувала перед «камрадами» (так убивці собак називають один одного) про скоєні ним убивства на їхньому сайті під ніком «Grafit», та Олексія Ведули, 19-річного киянина, студента інженерно-механічного факультету Національного університету харчових технологій.
Слід зазначити, що передані журналісту матеріали були отримані від петербурзьких догхантерів, яких занепокоїло відверте оприлюднення Ведулою доказів його садизму. Адже воно становило небезпеку викриття й покарання їх самих. Оприлюднення інформації надало можливість журналістці Ярославі Кобі подати заяву до правоохоронних органів з вимогою притягнення до відповідальності викритого садиста.
«Я не знаю, чому…»
Визнання обома підсудними своєї вини в повному обсязі жало змогу адвокату внести, а судді – задовольнити клопотання про проведення суду за скороченою схемою, без допиту свідків, без огляду матеріальних доказів, а лише шляхом допиту обвинувачуваних та дослідження матеріалів справи. Повне визнання вини, крім того, є пом’якшувальною обставиною, і зважаючи на те, що обидва підсудні раніше до кримінальної відповідальності не притягалися, суддя, навіть маючи щире бажання, не могла призначити їм максимального покарання.
Читайте також: Чим небезпечні борці з «біологічним сміттям»
На запитання судді та прокурора про мотиви їхніх учинків – садистських убивств та їхнє розміщення у вигляді фото- й відеозапису в інтернеті, обидва лише бурмотіли: «не знаю», «не розумію», «не можу сказати»… Ведула, щоправда, послався на стан алкогольного сп’яніння. Чим додав собі обтяжувальну обставину й, відповідно, можливий строк.
Наприкінці обидва, дотримуючись, імовірно, порад адвоката, звернулися до залу зі словами каяття. Закомплексованому Олексію («хлопчик виховувався мамою й бабусею, без батька», – настійливо звертав увагу судді адвокат) таке каяття далося значно важче, ніж Роману, якого перспектива ув’язнення відверто лякала. Олексій же, здавалося, тішився славою й увагою.
З усіх учасників процесу фаховими можна назвати лише дії судді. Участь адвоката взагалі обмежилася запитаннями до підсудних про склад їхньої сім’ї та наявність у них домашніх тварин. Виявилося, що в обох вони є: собака й кішка у Ведули, собака й два хом’ячки – у Полібіна.
Прокурор же, озвучивши обвинувальний вирок, додала до того й кілька однотипних і слабеньких для виявлення будь-чого запитання про мотиви вбивств та їх оприлюднення.
Виявити зв’язок між катуванням цуценят і відмовою Київспецтрансу приїхати на виклик хлопця, якого колись облаяли собаки, правосуддю не вдалося. Що й недивно: адже такого зв’язку не існує й для психічно здорової людини бути не може. Однак таке «пояснення» ще зовсім не свідчить про психічні розлади Ведули, адже є шаблонним для догхантерів загалом: «влада не вирішує проблеми і не вбиває собак, то це робитимемо ми», – ця сентенція лейтмотивом проходить через їхні звіти про свою так звану діяльність.
Ті самі запитання, однак сформульовані суддею значно коректніше, хоч і не виявили мотивів дій підсудних, однак привели до важливого результату. «Маленькі цуценята погрожували тобі?» – запитувала вона, – «Вони кидалися на тебе?» «Ні». – Ведула не намагався заперечувати очевидне, тобто те, що не можуть маленькі істоти становити загрозу для огрядного хлопа. Зрештою, після чергового запитання Ведула заявив, що не мав наміру вбивати – це сталося випадково.
Тут ключовим є слово «не мав наміру». І воно шокувало адвоката. Адже означало, що підсудний вину свою в повному обсязі таки НЕ ВИЗНАЄ. Суддя миттєво скористалася козирем, що розв’язав їй руки у встановленні міри покарання. «Ви заперечуєте наявність у Ваших діях умислу?» – ще раз запитала вона. Отримавши ствердну відповідь, констатувала для протоколу: «Ведула не визнає наявність умислу, а отже, не розкаявся і не визнає вини в повному обсязі».
Це змінило перебіг процесу, унеможлививши скорочену процедуру. Щоби виграти час, адвокат вніс клопотання про судово-медичну експертизу Ведули, яке суддя задовольнила. На цьому в судовому засіданні була оголошена перерва до отримання висновків експертизи.
Що й чому?
Ведулі й Полібіну інкриміновано лише ДВА епізоди: 14 та 17 вересня 2011 року.
14.09.2011 близько 21 години поблизу гаражного кооперативу «Кронштадт» Ведула знаходить двох цуценят. Кладе їх у пакет, зав’язує його (звісно ж, не знаючи навіщо). Далі випадково йде до будинку №75 на проспекті Вернадського, де поруч живе Полібін, і випадково зустрічається з ним. Ведула пропонує випити кави. Замість кави хлопчики всмоктують 2–3 л пива на кожного. Після чого Ведула пропонує прогулятися. Й випадково прогулює товариша до того самого кооперативу й цуценят, що вже як дві години зав’язані в пакеті. Далі дає Полібіну свій мобільник і просить зняти. Тортури, за словами Полібіна, тривали 20 хв.
Другий має інший характер.
17.09.2011 о 14 годині Ведула знаходить сімох цуценят. Склавши їх до наплічника, несе додому, де по-садистськи розправляється з ними і знімає цей процес самостійно, без поплічника.
Отже, другий епізод, діяння, скоєне повторно, вже не групове, що впливає на міру покарання у бік її пом’якшення.
Прокурор ніби не знала цього, коли виносила на суд лише два епізоди з річної діяльності вбивці, який, за викладеним ним самим фото й відео, знищив за цей час, можливо, не одну сотню тварин?
Отже, один епізод в нічній осінній темряві, другий – удома.
Але ж є чимало зйомок злочинів Ведули, де дія відбувається серед білого дня. І пости на сайті «здохів», де є докладні звіти за результатами «відправлення на Радугу» у найвибагливіші способи. В одкровеннях убивці є й не менш чітке пояснення мотивів. Їх, власне, два: прагматичний (не завжди можна купити в аптеці отруйні таблетки й шкода витрачати гроші на те, що можна зробити голіруч) та емоційний (цитую запис від 28.02.2011 р.): «Первый раз наблюдал за отьездом шавки на радугу ИРЛ, а не на видео. Короче, меня люто-дико-бешено пропёрло такое шоу».
Намагаючись озвучити вустами підсудних мотиви викладання фото й відео в інтернеті, прокурор запитувала: «Чого ви домагалися?». У відповідь – звичне «не ннаюу».
З коментарів на відео від 14.09.2011: «Вот вам зоофилы! Видите, как его колбасит, б… Камень видите? (демонструє камінь). И вот я его камнем по черепушке… Будете знать!». І – сміх. Весь час сміх. Гидотний, шизуватий. Їм було весело. І всі коментарі – цілком тверезим голосом…
Садисти вповні усвідомлювали, ЩО вони роблять і ЧОМУ. Вони знали, що це – неймовірно боляче й впивалися цим болем, прагнули цього болю. У цуценят. У собак і котів. І в людей. Які побачать ці відео. Побачать те, чого не побажаєш не лише пережити, а побачити навіть запеклому ворогу.
Як видно з роздруківок і скринів записів, у лютому 2011-го він уже вбивав. Убивав навесні. Протягом всього літа. Й осені. Убивав на зеленій траві й на білому снігу. На шкільному подвір’ї й удома, на асфальті й на плитці.
А ще активно вчився. У догхантерів. Йому радили, як краще додавати в їжу капсули з отрутою, як виготовляти отруйні кульки. Він учився цинізму. Учився садизму. Вчителі були талановиті. Ось лише учень – хвалько. І, злякавшись за свою шкуру, вчителі здали талановитого, але нестримного учня.
Чому ж ніхто з правоохоронців не порушує питання про «вчителів» як соціальне явище, як джерело злочинності, жорстокості й усілякої мерзоти в суспільстві? Джерело, з якого аж тхне моральним занепадом? Чому й досі не на порядку денному їх виявлення й покарання?
Вчителі продовжують навчати. Продовжують насичувати наше суспільство отрутою нелюдськості й тліну.
Отже, чекаємо на продовження суду. І сподіваємося, що у прокурора й судді знайдеться час і сили почитати й подивитися. Можливо, тоді багато питань дістануть свої відповіді.