Печерський районний суд закрив кримінальну справу проти одного з колишніх лідерів Партії регіонів Олександра Єфремова. Слідство підозрювало його в причетності до цілої низки злочинів: тут і організація захоплення Луганської обладміністрації навесні 2014-го, і поплічництво в захопленні будівлі Служби безпеки в Луганську, і замах на територіальну цілісність України разом із державною зрадою. Проте якщо закрите розслідування порівнювати з перерахованими вище злочинами, то воно може видатися майже незначним. Адже йдеться про підробку документів. Точніше, фальсифікацію результатів голосування народних депутатів за так звані диктаторські закони Віктора Януковича, або ж закони 16 січня, ухвалення яких фактично призвело до вуличної війни в Києві між протестувальниками та силовиками.
У викладі Управління спецрозслідувань, яке займалося справою Єфремова щодо диктаторських законів, фабула приблизно така: 16 січня 2014 року народні депутати Верховної Ради VII скликання проголосували низку законів, які суттєво обмежують права та свободи громадян України. Наприклад, водіям заборонили збиратися в автоколони з більш як п’яти авто. За порушення «порядку організації мітингу» можна було дістати 10 діб арешту. Протестувальникам заборонили використовувати під час мітингів шоломи й маски — за порушення 15 діб арешту. Стільки само могли дати за спробу встановити намети. За «групове порушення громадського порядку» передбачалося два роки тюрми, за блокування споруд органів влади — до п’яти років, а за «екстремістську діяльність», зокрема через інтернет, три роки. Однак обурення викликали не лише самі закони, а й те, як їх ухвалювали.
Читайте також: Судова реформа у виконанні «слуг народу»
16 січня 2014 року народні обранці мали голосувати бюджет, із чим впоралися доволі швидко, без обговорення нюансів. Проте після цього до зали засідань почали вносити законопроекти, текстів яких частина депутатів не бачила. Понад те, окремі назви лунали вперше. Уже на третьому документі виникли проблеми: Партії регіонів забракло голосів. Після цього заступник тодішнього спікера Володимира Рибака Ігор Калєтнік заявив, що подальше голосування відбуватиметься підняттям рук. І майже кожне рішення після цього «ухвалювали» 235 голосами «за». Прохання уточнити, хто ще окрім регіоналів підтримав ці закони, Калєтнік ігнорував. Того самого вечора Рибак підписав усі проголосовані документи.
За даними слідства, Єфремов разом зі своїм колегою Олександром Стояном і представником Компартії Сергієм Гордієнком брали участь у фальсифікації результатів голосування. Їм інкримінували ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 — зловживання владою та службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки. Слідство переконує: у залі засідань парламенту 16 січня 2014 року не було необхідного мінімуму у 226 голосів за диктаторські закони. Тож озвучені Калєтніком результати були сфальшовані. Завершене розслідування дій Єфремова, Стояна та Гордієнка передали до Солом’янського райсуду понад три роки тому. Коли запрацював Антикорупційний суд, справа потрапила до нього. Він не побачив у діях Єфремова корупційної складової й передав справу до Печерського райсуду, який вирішив закрити її за клопотанням адвокатів Єфремова. Причина проста: на думку суду, ці злочини Верховна Рада декриміналізувала в травні 2014-го.
«Звільнити (осіб. — Ред.) від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 366 КК України у зв’язку з набранням чинності законом, яким скасована кримінальна відповідальність за вказані діяння. Кримінальне провадження від 14.07.2015 закрити», — йдеться в ухвалі суду від 8 листопада цього року. І якщо підходити до цього рішення суто з погляду закону, то Печерський райсуд мав рацію. Адже депутати Верховної Ради VII скликання й справді частково декриміналізували злочини за інкримінованими Єфремову статтями. Якщо говорити коротко, то тепер уся можлива шкода, завдана службовим підробленням, зловживанням владою чи службовою недбалістю, має вимірюватися грошима. Якщо йдеться про «істотну шкоду», це понад 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Якщо про тяжкі наслідки, то вони мають перевищувати згаданий мінімум доходів у 250 разів. Крім того, слідчим ще потрібно довести, що нібито завдана шкода (у нашому випадку від законів 16 січня) має фінансовий вимір. У перехідних положеннях записали, що ці норми не матимуть зворотної дії. Тобто їх не можна застосовувати до злочинів, скоєних до ухвалення згаданого закону. Проте Конституція каже, що коли закон пом’якшує відповідальність особи, то він таки має зворотну силу.
Відповідне рішення народні депутати ухвалили в пакеті законопроектів, пов’язаних із візовою лібералізацією Євросоюзу у травні 2014 року. А правку, яка фактично декриміналізувала диктаторські закони Януковича, запропонував мажоритарник з Умані Антон Яценко. Понад те, на момент голосування народні депутати в очі не бачили порівняльних таблиць, тобто не знали, за що саме голосують і який буде остаточний текст закону. Вони з’явилися лише через два дні. Цікаво також, що поправка Яценка нібито не озвучувалася й на засіданні Комітету ВР з питань боротьби з оргзлочинністю та корупцією. За фактом цього голосування Управління спецрозслідувань Генпрокуратури навіть розпочало власне розслідування, проте воно нічим не завершилося (детальніше див. Тиждень, № 8/2016).
Читайте також: Олег Березюк: «Нам треба змінювати систему контролю та організації судів»
«Ми починали розслідування через голосування за поправку Яценка. Тоді в пакетному голосуванні вносили багато змін до законодавчих актів, зокрема й до Кримінального кодексу. І досі невідомо, за що ж проголосували нардепи. Порівняльних таблиць на той момент не було. Не було відомо, чи розглядав профільний комітет поправку Яценка. Ми допитали сімох нардепів, і лише один із них категорично заявив, що поправка не обговорювалася. Інші члени комітету нібито не могли точно згадати деталі. Уточнити цю інформацію слідство не може — стенограма засідання не велася. Власне, ми навіть готували проект підозри голові комітету, але так і не передали його до Генеральної прокуратури. А тепер наше управління розформували, і я не знаю, кому передали цю справу», — каже колишній очільник Управління спецрозслідувань ГПУ Сергій Горбатюк у коментарі Тижню.
Про складнощі, які створює законодавча ініціатива Яценка, було відомо і самим народним депутатам, і керівництву Генпрокуратури. Проте за п’ять років проблему так і не вирішили. І можна казати, що в чинній редакції ст. 364 Кримінального кодексу створює низку ризиків для розслідувань. Зокрема, й справ Майдану.
«Ця стаття передбачає, що можуть бути лише наслідки у фінансовому еквіваленті. І це створює серйозні проблеми. Так, дії підозрюваних можна кваліфікувати за іншими статтями. Адже є загальна норма (під неї може підпадати багато злочинів. — Ред.) і є спеціальна (підпадає конкретний злочин. — Ред.). Отже, ст. 364 — це загальна норма. Дії того самого Єфремова в теорії можна кваліфікувати й за ст. 340 — перешкоджання акціям і зборам громадян. Але в такому разі йтиметься про легший злочин, терміни давності якого, найімовірніше, уже спливли (відповідно за нього неможливе й покарання. — Ред.). Незаконні дії суддів можна кваліфікувати не тільки за ст. 364, а й за ст. 375 — неправосудне рішення. Але зараз Конституційний Суд має винести ухвалу щодо статті про неправосудне рішення, чи відповідає вона Конституції. Тому тут також є складнощі», — розповів Тижню один із працівників Генпрокуратури на правах анонімності.
Читайте також: Радикально-поміркована реформа
Якщо говорити про розслідування справ Майдану, то в теорії ризики можуть виникнути для низки справ, пов’язаних із керівництвом силовиків. Зокрема, у випадках, коли їх звинувачують у перевищенні повноважень. Адже без додаткової кваліфікації відповідальність чиновника та міліціонера за скоєний злочин стає такою самою, як і простого громадянина. І сьогодні немає гарантій того, що адвокати колишніх міліціонерів не візьмуть собі на озброєння стратегію захисників Єфремова. Як і того, що суди не переглянуть свою вже наявну практику. «Три роки поспіль суд продовжував запобіжний захід Єфремову, відбувалися засідання. І його адвокати регулярно апелювали до того, що ст. 364 частково декриміналізували й справу треба закрити. Суд три роки ці доводи ігнорував. А тепер вирішив до них дослухатися», — каже Горбатюк.
Якщо спостерігати за справами Майдану в судах, можна помітити, що обвинуваченим інкримінують як загальні, так і спеціальні статті Кримінального кодексу. Наприклад, якщо хтось із силовиків дуже побив, скалічив чи вбив людину, тут може бути не лише ст. 365 (перевищення повноважень), а й ст. 121 (умисні тяжкі тілесні ушкодження) або ж ст. 115 (умисне убивство). Також їм інкримінують уже згадану ст. 340 — перешкоджання мирним зборам. Проте є злочини, які підпадають під дію ст. 364 і за які наразі не можна нікого покарати. «Виходить ситуація, що за окремі злочини фактично неможливо когось покарати. Скажімо, якщо хтось із правоохоронців вирішить знищити докази в якійсь справі. Наприклад, є докази, які мають зберігатися п’ять років, а хтось вирішив, що достатньо трьох. І склав акт про їх знищення. Тепер за такі дії фактично відповідальності немає», — пояснює Горбатюк.
Понад те, поки що незрозуміло, чи дозволяє правка Яценка покарати депутатів за фальсифікацію результатів голосування диктаторських законів Януковича. «Якщо чесно, наразі важко сказати, чи можливе покарання за диктаторські закони. Особливо якщо зважити на ухвалу Печерського суду щодо Єфремова», — констатує один із прокурорів ГПУ. Виправити ситуацію в теорії могли б народні депутати. Утім, здається, сподіватися на це поки не варто.