Торкатися подібних історій завжди важко: зазвичай люди, потрапивши за грати, твердять про свою невинуватість, які б докази не були присутні в карній справі. Але правда кожного разу виявляється різна. Ще складніше, якщо річ йдеться про події, пов’язані зі збройним конфліктом. Особливо, якщо обвинувачують військових, а слідчі дії та суди проходять на території, що охоплена війною. Але, незважаючи на наявність чи відсутність провини конкретної людини, факти фізичного та морального тиску, які зафіксовані довідками та підтверджені свідками, викликають неабияке занепокоєння. В тому числі, у міжнародних спостерігачів.
В доповіді щодо ситуації з правами людини в Україні (за 16 травня-15 серпня 2017 року) Управління Верховного комісара ООН з прав людини зауважило, що за їхніми спостереженнями, судові гарантії і право на справедливий судовий процес у нас часто порушуються. Зокрема, зазначено, що “протягом звітного періоду УВКПЛ зафіксувало низку випадків, коли особи, які перебувають під вартою у зв’язку з конфліктом, скаржаться на те, що їх змушують визнати провину шляхом застосування проти них погроз, катувань та жорстокого поводження, а також випадків, коли суди недостатньо ретельно розглядають повідомлення про подібні визнання”.
ООН-івці доповідають, що ці методи дізнання, які в усьому цивілізованому світі визнані, як неприпустимі, на жаль, продовжують використовуватися в сучасній Україні. І ще сумніше, що використовуються вони не тільки на окупованій території, куди спостерігачів навіть не допускають, а й у вільних українських містах. На побиття та погрози скаржаться не тільки ті, кого обвинувачують в тероризмі чи пособництві бойовикам, а й військові (як представники добробатів, так і службовці ЗСУ), які потрапляють “у розробку” різних служб. Для країни, яка вибрала європейський напрямок розвитку, такі дії, а також — неможливість протидії, неприпустимі.
Читайте також: Катування в Одеському СІЗО. Керівнику управління кримінальних покарань Мін'юсту оголосили про підозру
Майор Головко, якого затримали в листопаді 2014 року, теж писав скарги Начальнику Генерального штабу ЗСУ та Генеральному Прокурору України, інформація по справі надана різноманітним правозахисникам, а також ж в офіс Уповноваженого по правам людини. В них він детально описує, як був заарештований, та чому був змушений визнати себе винним в злочині, про який до цього моменту навіть не чув: його звинуватили в організації групи, яка вимагала гроші у одного з краматорських підприємців. “Особливо жахливим виявилося катування, яке відбулося 1 листопада 2014 року ввечері. Окрім мішка на голові мені зав’язали скотчем ділянки в області очей і рота. Скотчем зав’язали ноги, руки позаду – в наручниках. Після цього мене збили з ніг і одночасно почали бити чоловік шість –сім в кругу. Мене били одночасно шестеро осіб завдаючи удари ногами по грудях, спині, голові та нижче поясу. Я неодноразово втрачав свідомість захлинаючись кров’ю, після чого мене обливали водою приводячи до пам’яті.
А потім ставали у коло продовжуючи такі самі тортури. Все це тривало близько двох годин. Після того, як я був вимушений попросити, щоб мене більше не били, і що я готовий підписати будь-що, катування припинилися. Хтось із присутніх викликав лікаря, який невдовзі прийшов і, оглянувши мене сказав, що у мене зламані ребра, але смертельних травм немає. Після цього зробив мені декілька уколів якихось медичних препаратів. Під час такої перерви до кімнати занесли стіл, стільці та ноутбук. Увесь цей час я не міг самостійно стояти і сидіти, тому змушений був стояти на колінах спираючись головою об підлогу – так був найменший біль. Мені зняли скотч з мішка на голові і через отвір я побачив, як до кімнати зайшли троє військовослужбовців без балаклав, які повідомили мені, що завтра, тобто 2-го листопада 2014 року, відбудеться суд, а тому мені потрібно запам’ятати те, що вони скажуть і підтвердити в судовому засіданні. Після того, як я їх вислухав, це продовжувалось десь протягом 1,5 годин (щоб я все запам’ятав), мені закинули назад до того самого карцеру, де я був напередодні. Наступного дня вранці мене вивели в кабінет з мішком на голові на 2-й поверх і, підвівши до столу, показали де саме я повинен ставити власний підпис, нічого при цьому мені не пояснюючи і не читаючи. Мене посадили за стіл так, щоб я міг бачити лише місце аркуша, де я повинен був розписатися. Документів було дуже багато – близько сорока аркушів. Після цього з мішком на голові в наручниках у супроводі двох озброєних військовослужбовців в балаклавах мене відвезли до Краматорського міськрайонного суду”.
Зараз адвокат має на руках чотири ухвали суду, згідно з якими повинно було розпочато розслідування фактів катувань, через які міцний чоловік, мобілізований для роботи в військкоматі, але який добровільно попросився на передову, став фактично інвалідом.
Читайте також: Генпрокуратура відзвітувала про кількість зафіксованих випадків катування на Донбасі
Так, 10 лютого 2015 року Запорізьким апеляційним судом зобов’язують прокуратуру Донецької області провести судово-медичну експертизу Головка по факту катувань та ступеню їх тяжкості. Визнати потерпілим та надати охорону. 14.06.2017 року слідчий суддя Артемівського міськрайонного суду ухвалив «Заяву по незаконному затриманню (викраденню) та катуванню Головка посадовими особами військової прокуратури сил АТО та Краматорського відділення СБУ” та доручив Генеральному Прокурору внести до ЄРДР і розпочати кримінальне провадження, провести судово-медичну експертизу Головка по факту катувань та ступеню їх тяжкості. 31.08.2017 Печерським судом задоволена скарга на бездіяльність ГенПрокурора. Суд постановив внести до ЄРДР відомості про катування та розпочати службове розслідування стосовно прокурорів Військової прокуратури сил АТО. Та знов – провести судово-медичну експертизу Головка по факту катувань та ступеню їх тяжкості. І нарешті, 29.09.2017 Печерським судом частково задоволена скарга на бездіяльність Генерального Прокурора. Суд постановив внести до ЄРДР відомості про протиправні дії військових прокурорів по незаконному обшуку домоволодіння та незаконному арешту майна. Згідно ст. 214 КПКУ почати досудове розслідування. Але жодна з цих вимог не була виконана: факти побиття та катувань розслідувати не почали, експертизи не призначили.
На апеляцію, яка була призначена на 19 жовтня, Олега Головка не привезли: один з суддів, що був задіяний на процесі, відбув в відрядження. Адвокат наполягає, що вирок суду незаконний, бо ніхто не спростував скарги про те, що вся інформація була отримана через катування. А ще, щоб його підзахисного перевели в санчастину, бо той має великі проблеми з тиском: після побиття в нього розвинулась гіпертонія III ступені. В нього є рапорт поліцейського, який перевозив Головка з Краматорська до Бахмута та бачив його стан, є медичні довідки від краматорських та бахмутських лікарів про важкі травми. В цій справі ще багато чого цікавого: в першому зверненні постраждалого він вказує, що впізнав у вимагачах місцевих поліцейських (пише конкретні прізвища), а потім чомусь “за розрізом очей в балаклаві” ідентифікував саме Головка. Чи не треба було просто “замінити” поліціянтів на когось, щоб зам’яти справу? Обшук вдома у майора проводився без ухвали слідчого судді, самого обвинувачуваного на обшук не доставили. Відсутність будь-яких відбитків Головка на зброї, яка була знайдена при обшуку. Та багато чого, про що майор Олег Головко регулярно пише військовим начальникам та прокурорам в своїх скаргах та листах. Звичайно, в усьому цьому повинні розбиратися професіонали: законність — це те, що відрізняє зараз території, що поділені лінією фронту. Але це розслідування в першу чергу повинно починатися з фактів катувань згідно до судових ухвал, які чомусь вперто продовжують ігнорувати на всіх рівнях.
Читайте також: В окупованому Криму російські силовики катують затриманих електрострумом – правозахисники
При обстрілі з 120-го міномету 28-ми річному добровольцю Олександру Чалапчію відірвало обидві ноги вище колін. Про історію мужнього та незламного воїна зараз знає вся країні. Олександра та двох інших поранених витягнув під обстрілом та зумів доправити до Дзержинськоі лікарні, врятувавши їм життя, саме Олег Головко. За цей вчинок був представлений до нагороди та після арешту про нагороду, звісно, забули. Всі свої скарги він підписує: патріот України і офіцер Збройних Сил України.