У середу, коли показували трансляцію футбольного матчу між донецьким “Шахтарем” і дортмундською “Боруссією”, я через декілька хвилин залишив ТРК “Україна” і продовжив стежити за спортивними змаганнями на інших телеканалах.
Як з'ясувалося пізніше, подібно вчинили, принаймні, сотні українців. Дехто з них залишив гнівні коментарі на офіційних сторінках телеканалу в соціальних медіа. Нас обурив тої факт, що трансляцію коментували два російськомовні коментатори. Раніше організатори показу спортивних змагань проявляли “паритет”: один футбольний експерт розмовляв українською, а інший — російською. Проте настав тої час, коли медійні боси вирішили позбавитися незручного “дуалізму”.
Мені важко зрозуміти логіку мислення власників телеканалів. Чому вони переконані, що перехід на російську збільшить їхню аудиторію і покращить рейтинги? Того вечора я перемкнув на російську трансляцію. Донині я надавав перевагу українським телеканалам через мовний чинник. Тепер не бачу в цьому необхідності.
Мені не потрібні “геканья” і жахливі помилки із наголосами та неправильним вживанням слів на кшталт “звОнит”, “ложит”, “ихних”, “красивЕе” тощо. Напевно, варто звернутися до природних носіїв мови і насолоджуватися процесом, а не рахувати кількість недоліків на хвилину мовлення. В ситуації, коли мене примушують обирати між двома російськомовними продуктами, я оберу не вітчизняний, а російський. Бо останній якісніший.
Не знаю, чи то постколоніальне мислення, чи банальна відсутність смаку диктують керівникам і власникам каналів відповідну стратегію. Вони помілково сподіваються, що перехід на “общепонятный” зробить їхній продукт більш привабливим і дозволить експортувати в країни пострадянського простору.
Як доводить успішний досвід українських музичних гуртів в Росії, наш культурний продукт користується попитом лише, коли він є автентичним. Грати на чужому мовному полі і сподіватися на перемогу — наївно.
Колись я працював у діловій пресі і готував матеріал про студії звукозапису, у тому числі для озвучки іноземних стрічок. Один із крупних гравців на ринку посміявся мені в обличчя у відповідь на запитання: чи може наша галузь звукозапису конкурувати з російською? “Росіянам потрібна російська озвучка фільмів і комп'ютерних ігор. Навіщо їм наша українська російська з певним акцентом”, – відповів він мені. До речі, росіяни “стібуться” не стільки з української мови та чудернацьких (на російське вухо) слів, скільки з недосконалої російської.
Дійсно, на підсвідомому рівні, за умови одинакового мовного формату, я надаю перевагу російському продукту. Читаю лише російський Esquire, а його російськомовну кальку в Україні не сприймаю. Оскільки я не розумію навіщо для українського споживача перекладати з української на російську Сергія Жадана. Коли хочу почути якісну російську — дивлюсь серіали сусідньої держави тощо. Таке саме зі спортивними трансляціями.
Недалекоглядні менеджери забувають: покоління “онлайн-українців” поступово змінить “українців-біля-телевізора”. Телевізійний вибір перших обмежити неможливо і шкідливо ігнорувати їхні побажання щодо надання послуг належної якості. Наступного разу ми навіть не вмикатимемо трансляцію футбольного матчу на ТРК “Україна” – телевізійники з сусідньої держави запропонують нам більш якісний російськомовний контент.