Представники більшості впливових міжнародних організацій, що спостерігали за виборами в Україні, зазначили, що цьогорічні парламентські вибори супроводжувалися масовими порушеннями, тож стали черговим кроком назад. Остаточних оцінок вони уникають до завершення процесу підрахунку голосів і за пропорційною, і за мажоритарною системами. Тим часом українська влада активно працює на легітимізацію результатів волевиявлення, апелюючи до того, що за пропорційною складовою вони майже відповідають даним екзит-полів. Микола Азаров на цій підставі навіть казав про «класичне проведення вільних, демократичних виборів», мовляв, «про які фальсифікації можна говорити?».
Проте насправді вибори засвідчили зовсім інше: залишаються заблокованими цивілізовані механізми оновлення представницького органу відповідно до зміни суспільних настроїв у державі. А саме для цього і проводяться парламентські вибори в демократичних країнах.
Насамперед навіть за партійними списками попередні дані ЦВК суттєво відрізняються від даних екзит-полів та паралельного підрахунку голосів різними опозиційними силами. Є дві очевидні відмінності: суттєво занижений результат опозиційної «Свободи» та завищений у КПУ, союзника Партії регіонів по нині правлячій у країні коаліції. У ПР результат дещо вищий, а в УДАРу дещо нижчий, аніж свідчать паралельні підрахунки голосів опозиційними силами і результати більшості екзит-полів.
Проте голосування за партійними списками засвідчило поразку влади, хоч і не так рельєфно, як це могло бути, якби вибори справді відбувалися в рівних умовах для всіх учасників кампанії. Зокрема, якби не було ув’язнено Юлію Тимошенко, існував вільний доступ до ЗМІ представників опозиційних політичних сил, біло-сині не застосовували широкого арсеналу заходів для спотворення електоральних настроїв на свою користь під час передвиборчої кампанії та домінування у виборчих комісіях усіх рівнів, а також якби не різноманітні порушення під час голосування, які, безперечно, вплинули на результат.
ПР, за попередніми даними ЦВК, отримала найнижчий відсоток за всю історію своєї участі у перегонах – 30% голосів (а за Національним екзит-полом – узагалі 28,1%) проти 34% у 2007-му та 32% у 2006-му). Натомість три опозиційні сили, що пройшли до парламенту, разом здобули на дві третини голосів більше, аніж партія влади. Союзники ПР по нинішній парламентській коаліції – комуністи – отримали 13% голосів, однак лише тому, що змогли переконати своїх виборців, ніби насправді виступають проти режиму Януковича.
Дивіться також: Екзит-поли, дані ЦВК(партійні списки та мажоритарка)
Дискримінація більшості
Попри однозначний вотум недовіри суспільства, Банкова знову зможе створити лояльну до себе більшість у парламенті завдяки спотворенню електоральних настроїв у мажоритарних округах, а відтак агонія режиму Януковича триватиме до президентських перегонів.
Ключову роль у цьому відіграв дефективний закон про вибори, яким не було передбачено голосування в одномандатних округах у два тури, як це відбувається у більшості цивілізованих країнах, де діє змішана система виборів. У результаті, здобувши 28 жовтня близько 28% голосів (за даними екзит-полу, що проводився на замовлення телеканалів «Інтер» та ICTV), висуванці від ПР одержали мандати в більшості мажоритарних округів. Цей факт наочно спростовує стереотип, ніби різниця між результатом за партійними списками та в одномандатних округах тієї чи іншої політичної сили пов’язана з відсутністю або наявністю в них авторитетних людей. Адже, коли «авторитетні люди», які мають підтримку 28% виборців, отримують більше половини усіх мандатів, це свідчить про те, що така система забезпечує безпрецедентне спотворення електоральних настроїв та позбавляє абсолютну більшість громадян права мати своїх представників у ВР. Врешті у низці округів для першості було достатньо голосів 20–30% тих, хто взяв участь у голосуванні, або лише 10–15% усіх зареєстрованих виборців.
Проте навіть цей результат у низці випадків став наслідком масштабних маніпуляцій, пов’язаних із відверто абсурдною «нарізкою» округів під конкретно визначеного провладного кандидата, підкупом, нерівними можливостями в доступі до виборця, тиском на конкурентів та іншими ознаками нечесної боротьби у передвиборчій кампанії (див. Тиждень № 38/2012) та під час волевиявлення і підрахунку голосів на дільницях. Було цілковито вихолощено зміст ідеї онлайн-спостереження за перебігом голосування, адже поза ним залишився підрахунок голосів на ДВК та в ОВК. А серія скандалів у низці округів різних регіонів країни засвідчила, що саме ці процеси і слід було контролювати. Постійні уточнення і переписування протоколів призвели до того, що за дві доби після завершення голосування ЦВК не отримала навіть попередніх результатів по країні. А з мокрими печатками надійшли протоколи лише з 2 із 225 окружних комісій.
Або все, або нічого
Скориставшись контролем над більшістю членів ДВК та підтримкою адмінресурсу, провладні висуванці у низці округів вирішили перемогти за будь-яку ціну або зірвати вибори, керуючись правилом «якщо не мені, то нікому». Найпроблемнішими стали десять округів у Києві та прилеглих до нього районах області (211, 214, 215, 216, 217, 223-й та 90, 91, 95, 97-й), а також щонайменше вісім у регіонах: на Черкащині (194-й і 197-й), Вінниччині (11-й), Житомирщині (67-й), Кіровоградщині (101-й), Миколаївщині (132-й), Херсонщині (182-й), Луганщині (104-й) тощо. Через загрозу поразки в них провладних кандидатів підрахунок голосів на тривалий час було в різний спосіб заблоковано, представники опозиційних мажоритарників сигналізували про фальсифікацію результатів.
Зокрема, «Батьківщина» інформувала, що після того, як стала очевидною перемога її кандидата у 197-му окрузі в Черкаській області, провладний самовисуванець Богдан Губський прибув до ОВК і спровокував зупинку її роботи, щоб зірвати вибори. «У приміщенні зникло світло, трьох членів комісії госпіталізовано, а ще семеро просто втекли з ОВК», – йшлося в повідомленні прес-служби ВО «Батьківщина», відтак наразі неможливо зібрати кворум. У 216-му окрузі, коли стала ймовірною перемога Ксенії Ляпіної («Батьківщина»), голова однієї з ДВК зникла з печаткою і протоколами. Так само гострим протистоянням та блокуванням роботи окружних виборчих комісій супроводжувалися першість кандидатів від опозиції на Київщини та у столиці, зокрема над представниками колишньої «молодої команди» київського мера Леоніда Черновецького.
Олег Тягнибок заявив, що «влада намагається вкрасти кожен третій голос, відданий за «Свободу», та кожен третій округ, де переміг свободівець». Попередній результат партії, оприлюднений на сайті ЦВК, справді виявився значно нижчим від даних екзит-полів і паралельного підрахунку голосів, який здійснювали різні опозиційні партії. Тим часом у двох округах на Київщині та Хмельниччині до Центрвиборчкому, за інформацією цієї політсили, було передано відомості, що суперечили паралельному підрахунку голосів партії на основі протоколів із мокрими печатками із ДВК і забезпечували мінімальну перевагу (в кількасот голосів) провладним висуванцям. Аналогічна проблема виникла у «Свободи» і в двох округах Києва. Наприклад, під час перевірки встановлено, що результати її висуванця Андрія Іллєнка, що балотувався у 215-му окрузі, на одній із дільниць приписали його конкурентові секретарю Київради і власниці мережі «Епіцентр» Галині Герезі, нібито «переплутавши».
Читайте також: Іллєнко проти Гереги: реванш не вдався
Якщо в столиці перемогу опозиційних висуванців у більшості випадків вдалося обстояти, то в багатьох областях, де за партійними списками переконливу перемогу здобула опозиція, таки було оголошено про першість провладних кандидатів, а там, де такої мети досягти не вдалося, підрахунок голосів фактично заблокували. У низці випадків це спровокувало радикальні дії з боку прихильників тих кандидатів, які вважали себе жертвою фальсифікацій. Наприклад, у Новій Каховці люди захопили ОВК № 184 з вимогою таки провести передбачений раніше перерахунок протоколів, за якими перемогу нібито здобув регіонал Микола Дмитрук, а популярний серед місцевих жителів самовисуванець Іван Винник отримав лише на 100 голосів менше. Після цього голова комісії та кілька її членів спробували втекти, щоб заблокувати перерахунок.
Один із лідерів «Батьківщини» Микола Томенко повідомив, що 29 жовтня голови ОДА (які за сумісництвом є головами обласних виборчих штабів ПР) дали вказівки представникам обладміністрацій та очільникам райадміністрацій чинити тиск на членів дільничних та окружних комісій для заміни вже порахованих протоколів на нові з правильними цифрами. Свідченням цього став розвиток подій у 132-му окрузі на Миколаївщині, де в приміщення ОВК увірвався «Беркут», після чого попередні результати підрахунку 100% голосів, які зафіксували першість Аркадія Корнацького («Батьківщина»), було змінено на протилежні – на користь Віталія Травянка (ПР). «Батьківщина» також заявила про спробу застосувати аналогічну схему в окрузі № 130 (також на Миколаївщині), де її мажоритарник Ігор Бриченко переміг регіонала Фелікса Ольшевського. Кардинально змінився результат у 14-му окрузі на Вінниччині, де зранку 31 жовтня першість за результатом опрацювання 100% протоколів здобув висуванець «Батьківщини» Іван Мельничук, а вже вдень – самовисуванець Віктор Жеребнюк.
Ті провладні самовисуванці, які не змогли домогтися перегляду результатів виборів на свою користь в ОВК, вирішили зробити ставку на «незалежний» суд. Цим шляхом, зокрема, пішла Тетяна Засуха, дружина одіозного екс-очільника Київщини часів Кучми, яка подала позов щодо визнання недійсним голосування на дільницях, де переміг кандидат від «Батьківщини» Віктор Романюк.
Самі себе звоювали
Сенсацією цих виборів став не лише неочікувано високий результат «Свободи» (котру значна частина громадян розглядали як таку, що напевне не співпрацюватиме з владою), а й сигнал суспільства політикуму, аби той припинив його недооцінювати. Масштабні маніпуляції, зокрема й публікація явно замовних соціологічних опитувань авторитетними соціологічними службами, тиск адмінресурсу викликали в значної частини політиків та експертів сумніви у здатності протидіяти такому тиску. Опозицією було «списано» округи в Центральній та Південній Україні. На них висунуто багато кандидатів, що не мали можливості й бажання перемагати. Проте результати голосування засвідчили відому істину, що шлях здолає той, хто йде. Це виявилося актуальним не лише для ВО «Свобода», що здобула у нових для неї регіонах голосів майже на порядок більше, аніж на попередніх виборах, а й для низки опозиційних висуванців в округах, на які було вже «махнули рукою» (округи, де балотувалися Олесь Довгий, Галина Гарега та Віктор Пилипишин у Києві, мажоритарні округи на Вінниччині, Черкащині, Полтавщині, Сумщині, Кіровоградщині, Миколаївщині та Херсонщині). Досить високі результати голосування й за партійні списки опозиційних сил на Південному Сході (Дніпропетровщині, Херсонщині, Миколаївщині й навіть Харківщині та Одещині), де вони сукупно отримали не набагато менше від ПР.
Водночас через помилки під час визначення висуванців, а також унаслідок пасивності останніх, відсутності системної роботи з виборцями опозиція втратила значну частину місць у парламенті, що дало підстави у деяких випадках говорити про брак бажання перемагати. Про це свідчить той факт, що в кандидатів від об’єднаних, «Свободи» та політсили Кличка рейтинг у низці округів у Центрі та на Півдні виявився значно нижчим від партійного. Особливо показовими тут стали «фаворити» УДАРу, на користь яких останній пропонував «Батьківщині» зняти своїх висуванців у Києві та області, а також на Черкащині. А в підсумку саме ударівці зазнали поразки.
Негативні наслідки мала й відсутність домовленостей про зняття менш рейтингових кандидатів від основних опозиційних сил на користь одне одного в тих округах, де була реальна загроза перемоги провладного висуванця. Якби «Батьківщина», УДАР і «Свобода» домовилися, то шанси на здобуття кількох десятків додаткових округів у них суттєво зросли б. Зокрема, так можна було вчинити в усіх південно-східних регіонах. Аналіз оприлюднених попередніх даних ЦВК свідчить, що впевнено перемогти опозиційні висуванці в такому разі могли б принаймні у 182-му та 184-му округах Херсонщини, 132-му Миколаївщини, 82-му Запорізької області. У Центрі України вчасне зняття менш рейтингового мажоритарника могло б забезпечити перемогу в 66-му окрузі Житомирщини, 96-му Київщини, 100-му й 102-му Кіровоградщини та 199-му Черкащини.
Саме через відсутність погодженого кандидата опозиційні сили практично цілковито втратили Хмельниччину, хоча за його наявності здобули б перемогу фактично в усіх округах, де пройшли самовисуванці (у 188, 190 та 191-му). Так само єдиний мажоритарник від усіх трьох основних опозиційних сил виборов би першість у 20-му та 21-му округах на Волині, 155-му на Рівненщині та 87-му на Івано-Франківщині.
Загалом ідеться про щонайменше 16 округів, де разом кандидати від трьох прохідних опозиційних сил, що пройшли до парламенту, сукупно набрали значно більше голосів, аніж провладні, які, за попередніми даними ЦВК, перемогли у відповідних округах.
Тим часом складається враження, що після парламентських виборів опозиційні партії дедалі активніше втягуються в протистояння між собою, яке окреслилося після зриву домовленостей про взаємне узгодження кандидатів у мажоритарних округах. Цього разу яблуком розбрату став ірпінський округ № 95, де після оприлюднення екзит-полу, як стало зрозуміло, що провладний самовисуванець Петро Мельник не здобуде перемоги, розпочалася боротьба між кандидатами від «Батьківщини» та УДАРу, які, за даними екзит-полів, отримали перше-друге місця. «Батьківщина» звинуватила УДАР у підігріванні Мельникові, а той, своєю чергою, відповів, що такої загрози більше немає, а відтак потрібно встановити, хто з двох опозиціонерів насправді переміг. Зважаючи на останні повідомлення, провладні висуванці вирішили використати ірпінський прецедент у власних інтересах, паралельно підігрівши протистояння між опозиційними силами. Так, в УДАРі повідомили про виявлену провокацію у 223-му окрузі, де змагаються самовисуванець Віктор Пилипишин і кандидат від «Свободи» Юрій Левченко. 31 жовтня двоє молодиків із посвідченнями нібито партійної газети УДАРу прийшли до окружної виборчої комісії і почали провокувати представників «Свободи» на конфлікт. Коли в них стали вимагати документи і телефонувати керівництву політсили Кличка, вони швидко зникли.
Читайте також: Більшість «нового» парламенту складуть нинішні та колишні
Умовна перемога/поразка
Попри все, ПР не змогла здобути більше мандатів, аніж має у нинішньому парламенті, навіть незважаючи на застосування мажоритарної системи, і матиме 186–187 мандатів. Компенсуватимуть недобір, вочевидь, за рахунок псевдонезалежних самовисуванців і тушок з опозиційних сил, однак є принципова відмінність від 2010 року – це усвідомлення того факту, що режим Януковича агонізує. Тому результати поточних виборів будуть трикольоровими і парламент складатиметься з провладних депутатів, опозиційних і представників «болота». Останні керуватимуться особистими та бізнесовими інтересами й інстинктом самозбереження, який і визначатиме їхню орієнтацію. Серед самовисуванців, які пройшли до парламенту, є прошарок тих, які можуть спробувати в нинішніх умовах грати власну гру й виявляти непоступливість під тиском партії влади. За певних обставин вони можуть дистанціюватися від провладної більшості. Традиційно такий сценарій вважають найімовірнішим – ближче до президентських виборів 2015 року, як це вже було 2004-го. Проте насправді цей процес буде пов’язаний не з датою, а із ситуацією, коли маятник хитнеться в протилежний бік від нинішнього центру ухвалення рішень у країні.
Тому, попри очевидне спотворення волевиявлення більшості українців, шанси опозиції залежатимуть від здатності об’єднати зусилля у захисті результатів виборів та в майбутньому парламенті, уникнути війни на взаємознищення подібно до тієї, що була між Тимошенко, Ющенком та Яценюком під час попередньої президентської кампанії. Адже очевидно, що президентські перегони фактично вже стартували.
