Білоруський диктатор теж провів свої Ігри. Нехай і не Олімпійські, але до них він не дотягує за статусом. Обмежився Європейськими. Чистий збиток на підготовку до змагань становив $150 млн. Але Аляксандра Лукашенку це мало турбує. Він самоствердився і на церемонії закриття закликав європейців повертатися: «Захочете тиші — приїжджайте до Білорусі». Дарма що вболівальників- неспортсменів з інших країн було близько 20 тис., або 12% загальної кількості. Та й загалом квитків на змагання розкупили значно менше, ніж планувалося — 160 тис. замість 250 тис. Утім, у цьому випадку важливий не так економічний, як зовнішній ефект. Свято відбулося, і для «бацьки» то головне.
У Кракова пріоритети трохи інші, і логічно, що поляки на тлі білоруського прикладу вже роздумують, чи не відмовитися їм від права проводити Євроігри-2023, віддати їх іншому диктаторові. Бо наразі тільки так і виходить: у 2015-му прем’єрні Європейські ігри провів у Баку Ільхам Алієв, через чотири роки підстави відчути себе причетним до чогось значущого дістав Лукашенко. Західні європейці керуються економічними показниками й приймати нові змагання в себе не поспішають. Як і їздити на них.
Читайте також: Спортивний огляд: каяття Беленюка, грузинський приклад та різна якість медалей Євроігор
Однак Україну поки що доля наступних Євроігор турбує найменше. Наші спортивні чиновники переводять подих і підводять підсумки. Іноді зі страшенними скандалами.
Великий успіх
Із суто спортивного погляду, виступ українців у Мінську став навіть успішнішим, ніж очікувалося. Наші співвітчизники здобули відразу 51 нагороду: 16 золотих, 17 срібних і 18 бронзових. У медальному заліку українці стали третіми, поступившись тільки збірній РФ і білорусам. І то це ще не змогли розкрити потенціалу стрільці-кульовики та з порожніми руками повертаються майстри стрільби з лука. Втім, суттєвою компенсацією став фантастичний, майже ідеальний виступ легкоатлетів та гімнастів. Перші здобули шість медалей, і три з них золоті. Гімнасти взяли нагороди в 9 з 12 видів. При чому золото у вільних вправах здобула 15-річна тернополянка Анастасія Бачинська, наймолодша в складі нашої команди медалістка.
Таким чином, Україна помітно перевершила саму себе на перших Європейських іграх, що відбулися в Баку 2015-го. Тоді наша країна здобула 46 медалей: 8 золотих, 14 срібних і 24 бронзові. І за умов, коли і комплектів нагород тоді розігрувалося більше (239 проти 200), і українське представництво було ширшим (250 проти 198). Звісно, із країною, яка має постійні проблеми з допінгом, нам сперечатися важко. Як і непросто перемогти білорусів на їхній території. Водночас треба зважати, що топові спортивні країни на кшталт Німеччини чи Франції виступали в Мінську не найсильнішими складами. Відповідно в оптимальних умовах частина нагород відійшла б їм.
Читайте також: Спортивний огляд: фантомний Павелко, успіх юнаків і сумні реалії Парижа
Без комплексу «братерства»
Інше мінське диво стосується поведінки українських спортсменів. Упродовж десяти змагальних днів жоден зі 198 представників нашої команди не «зашкварився» на братанні з представниками Росії. Не піддалися українці на провокації пропагандистських ЗМІ. Принаймні жодного інтерв’ю російським телеканалам в ефір не потрапило.
Можемо, якщо захочемо. І не лише борець-чемпіон Жан Беленюк, якого окрім свіжороздмуханих спогадів про спільне фото з пропагандисткою Скабєєвою під час Олімпіади-2016 стримувала близькість парламентських виборів, на яких він, як відомо, балотується за списком «Слуги народу». Обпектися на чомусь, що єднає з Росією, нині не бажано навіть головним адептам «спорту поза політикою».
Ба більше, дехто з українців протистояв суперникам із Росії з особливим завзяттям. Особливо це стосується найкращого боксера світу Олександра Хижняка, який у чвертьфіналі зустрічався з нинішнім представником РФ Ґлєбом Бакши. Росіянином той став після того, як його рідний Кримський півострів був окупований «зеленими чоловічками». Власне, Хижняк потовк свого екс-земляка так агресивно, що в того ще не скоро з’явиться бажання думати про реванш. Полтавець Хижняк, який вирізняється патріотичною позицією, нічого не коментував, але з його дій на рингу було видно: цей бій особливий.
Читайте також: Спортивний огляд: людяність, провінційні амбіції та наш чемпіон в Англії
Чого не скажеш про представників пляжного футболу. Українці, вигравши два стартові матчі від фіналістів чемпіонату Європи італійців та іспанців, вирішили долю виходу у півфінал достроково. З огляду на це засуджувати тренера Євгена Вареницю, що на заключний матч групи він виставив другий склад, начебто й не можна. Але то якби суперником не була збірна РФ. Утім, для нашого тренера та гравців такий суперник, мабуть, не є достатнім подразником. Як наслідок — українці зазнали безвольної, ганебної поразки 1:5, у півфіналі поступилися португальцям, а в матчі за третє місце програли швейцарцям. Команда, яка не має гідності, вочевидь, медалей не заслужила.
Принижена чемпіонка
А ось чемпіонку Європейських ігор у перегонах на бали на велотреку Ганну Соловей неприємний сюрприз очікував уже після приїзду додому. На спортсменку з якогось лиха накинувся президент Федерації велоспорту України Олександр Башенко. Почалося все з безневинного вітання у Facebook: національна федерація привітала київську міську з медаллю Соловей. Ганна помітила, що не тренується в того тренера, який був указаний у привітанні. І ця поправка викликала сплеск невиправданої агресії в пана Башенка, який фамільярно назвав Ганну «принцесою» і пригрозив, що якщо вона буде «смердіти», то вилетить із команди. Очільник Федерації згадав спортсменці куплені власним коштом шолом і велосипед, виділені гроші. Соловей відповіла, що не все так гладко, чим нарвалася на нову порцію грубощів, у пориві якої пан Башенко назвав перемогу Ганни на Євроіграх випадковою і знову підкреслив, що здатен викинути спортсменку зі збірної.
Така поведінка чиновника збурила українську Facebook-спільноту. На захист Ганни стали навіть ті люди, які спортом не цікавляться взагалі. Не залишився осторонь і спортивний міністр Ігор Жданов, він повідомив, що в цьому конфлікті повністю на боці спортсменки й вважає поведінку пана Башенка неприпустимою. Щоправда, на вимогу громадськості відправити керівника, який наступного дня дав, будучи напідпитку, кумедне інтерв’ю телевізійникам, Жданов відповів, що таких повноважень не має. Скромно проігнорувавши одну деталь: Мінмолодьспорт може розірвати з Федерацією контракт і таким чином позбавити її державного фінансування, а гроші виділяти напряму національній команді.
Чергова жертва Коломойського
Окрім Євроігор достойна уваги подія трапилася й в українському футболі. Заснований у далекому 1928 році легендарний футбольний клуб «Дніпро», який двічі вигравав чемпіонат СРСР, припинив існування. Початок кінця видатного колективу збігся з початком активної політичної діяльності його тодішнього власника Ігоря Коломойського, тобто навесні 2014-го. Захопившись роботою на посаді голови Дніпровської облдержадміністрації, а потім протистоянням із президентом України Петром Порошенком Ігор Валерійович залишив клуб напризволяще. Він не бажав повертати старі борги й не платив команді під час сезону-2014/2015. А та на диво грала так добре, що дійшла до фіналу Ліги Європи й лише там поступилася іспанській «Севільї».
Читайте також: Спортивний огляд: фантомний Павелко, успіх юнаків і сумні реалії Парижа
Утім, такі успіхи на Коломойського не вплинули. Він примудрився не просто розпустити команду, а майже нічого за цілу групу талановитих футболістів не заробити. У підсумку клуб через систематичну заборгованість перед гравцями й тренерами потрапив під санкції УЄФА. У жовтні 2016-го з дніпрян було знято шість турнірних очок. Після вильоту клубу навесні 2017-го в Першу лігу Коломойський зробив хід конем: руками нардепа від «Народного фронту» Юрія Берези створив новий СК «Дніпро-1», який усупереч всім регламентним нормам відразу отримав професійний статус. І грав у Другій лізі паралельно з «канонічним» «Дніпром», який понизили туди через борги.
Логіка Коломойського була проста: ліквідувавши старий клуб, він таким чином «прощав» усі борги та розпочинав футбольну діяльність із чистого аркуша. Усі це розуміли, але ніхто не протидіяв. У підсумку «Дніпро» в сезоні-2018/2019 намагався зберегтися через аматорський статус, а штучний СК «Дніпро-1» за два роки підвищився спочатку до Першої ліги, а тепер уже й до Прем’єр-ліги.
І ось «Дніпра» не буде вже й серед аматорів. Клуб не заявився в любительський чемпіонат України, замість нього там виступатиме СК «Дніпро-1-Борисфен», у якому гратимуть футболісти, що вже переросли дитячо-юнацьку футбольну лігу.