Ось тільки увага до тих подій відрізнялася кардинально. З нашої ж вини. На жаль, вкорте варто вести мову про відсутність у нашій державі спортивної культури і про брак бажання ту культуру прищеплювати.
Розкута Еліна
Еліна Світоліна вкотре переписала історію українського тенісу. На цей раз вона стала першою українкою, яка пробилася у півфінал турніру із серії Grand Slam в одиночному розряді. Найцікавіше, що перед стартом змагань одеситка ні на що суттєве не розраховували. На п’яти турнірах, що передували Вімблдонському, Еліна виграла всього один матч, а четверо змагань завершила після поразки в стартовому матчі. До того ж Світоліна ніколи не вважала зручним для себе трав’яне покриття. Хоча й грала у фіналі юнацького Wimbledon у 2012-му.
Власне, на цей раз у Лондоні все теж починалося не дуже гладко. Другу свою суперницю, росіянку Маргариту Ґарспарян, Еліна пройшла долею випадку. Суперниця домінувала на корті, але не змогла продовжити поєдинку через травму. Втім, цей успіх вочевидь додав Світоліній натхнення і з кожним наступним матчем (проти гречанки Марії Саккарі, хорватки Петри Мартіч, чешки Кароліни Мухової) українка грала все впевненіше. І лише у півфінальному протистоянні проти румунки Сімони Халеп шансів наша тенісистка не мала. Сімона зараз готова ліпше і свою перевагу довела без зайвих труднощів.
Так чи інакше, головний висновок за підсумками такий: Світоліна здатна боротися за перемоги на тривалих турнірах. Важливу роль відіграв психологічний фактор. На цей раз Еліна не накручувала себе високими сподіваннями, а грала розкуто, від матчу до матчу. Це дало змоги уникнути надмірної обережності, часто притаманної грі Еліни на турнірах Grand Slam.
Читайте також: Тренування ностальгії
Чемпіонат власних амбіцій
Україна вперше в історії приймала великі міжнародні змагання з легкої атлетики — командний чемпіонат Європи з легкоатлетичних багатоборств, який відбувся у Луцьку. З завданням наша держава начебто й впоралася: учасники жили, тренувалися і виступали в комфортних умовах, їм забезпечили гарне харчування і транспортне сполучення. Прямі інтернет-трансляції в Європі переглянуло кілька мільйонів глядачів.
Втім, майже не було відвідувачів на луцькому стадіоні “Авангард”. Чи то у нас люди настільки збайдужіли до спорту, що навіть у провінційному і не розбещеному спортивними заходами місті турнір за участю найкращих європейських багатоборців не є чимось привабливим? Насправді ситуація банальніша: організатори не подбали про те, щоб глядач на трибуни прийшов. Чемпіонат не був у достатній мірі проанонсований ні в пресі, ні на телебаченні, ні на вулицях Луцька. Складається враження, що організатори проводили його для себе, для задоволення власних амбіцій.
А ще для того, щоб поспівати один кандидатові по 22-му мажоритарному виборчому окрузі Ігореві Палиці. У цім прагненні міністр спорту Ігор Жданов, президент Федерації легкої атлетики України Ігор Гоцул і так званий радник міського голови Луцька Ігор Поліщук, який керував оргкомітетом змагань, влаштували справжні перегони. На урочистій церемонії відкриття, яка відбувалася на запльованому окурками театральному майдані в центрі Луцька достойники не зважали на міжнародний статус змагань, відсутність перекладу і впродовж 15 хвилин захоплювалися собою і паном Палицею.
Сам же чемпіонат Європи виграла збірна Естонії, яка випередила білорусів. Українці, які два роки тому виграли схожі змагання в Таллінні, цього разу стали четвертими. Фатальною для нашої команди стала травма найсильнішого українського багатоборця Олексія Касьянова, який випав після третього з десяти видів. Фактично, в когорті лідерів господарі трималися за рахунок жінок, найкраща з яких Дарина Слобода навіть виграла особисту першість серед семиборок. Однак зусиль представниць прекрасної статі вимявилося недостатньо.
Читайте також: Цивілізаційний прорив в українському спорті
Підтримка одіозного регіонала
Під час так званого телемоста “Надо поговаорить” на пропагандистському російському телеканалі її автори приділили увагу зокрема й “спорту внє палітікі”. Гріх не приділити, якщо українські спортсмени стільки разів на цей гачок попадаються. Цього разу свій сюжет пропагандисти побудували навколо “обнімашок” фристайліста Олександра Абраменка з росіянином Іллею Дубовим під українським стягом на олімпійському п’єдесталі Пхьончхана-2018. При цьому Дубов дав коментар, у якому повторив відомі мантри про “ми же братья”, “Нас рассорілі палітікі”, а “Атнашенія мєжду людьмі астаются такімі же тьоплимі”.
В попередньому огляді ми вже підкреслювали, що судячи з поведінки українських спортсменів на недавніх Європейських іграх у Мінську, якісь висновки вони зробили. Публічних братань не було точно. Втім, вартує нашим хлопцям чи дівчатам опинитися поодинці, перед телекамерою чи диктофоном, як вірус «братерства» вилазить з нахабною впертістю. На цей раз “прославився” футболіст Данило Безкоровайний, котрий нещодавно став у складі збірної України чемпіоном світу серед молоді. Він бідкався, що футболістів, які їдуть виступати у Росію, цькують, а йому особисто всілякі заборони не дають змоги відвідати “за порєбріком” бабусю.
Проте очолив когорту “спортсменів поза політикою” на тижні найкращий боксер світу Олександр Хижняк. Тим, що публічно підтримав напередодні парламентських виборів одіозного регіонала Дмитра Шенцева, котрий має славу популяризатори російської мови і отримував за це з рук Путіна Медаль Пушкіна в 2013-му. Також Шенцев голосував за диктаторські закони 16 січня. Проте україномовного в житті боксера Хижняка це не бентежить. Йому важливо, що Шенцев підтримує бокс. А поза боксом — хоч потоп.
Читайте також: Велич на тлі руїн
Білоруський “правий назустріч”
Між тим, у Росії від нахабних спроб влізти у сусідні країни через спорт не відмовляються. Російський футбольний союз знову оголосив про намір, щоб у першості Росії з футболу виступали клуби з Білорусі, Казахстану та Вірменії. Про Україну наразі не згадують, але не далі як у 2013 році українські “Динамо” і “Шахтар” грали в так званому Об’єднаному турнірі за участю чотирьох клубів. Фінансував ці змагання “Ґазпром” і їх називали передвісником об’єднаного чемпіонату. Але на заваді спільним планам Алєксєя Міллера, іншого олігарха Євгєнія Ґінера, Суркіса та Ахметова стала російсько-українська війна.
Нині у Білорусі в зв’язку з загарбницькими апетитами сусідів почалися протести серед ультрас, які закликають керівництво власних клубів не робити дурниць. Власники в основному мовчать. Заговорив лише один із них — президент брестського “Динамо” Олександр Зайцев. Причому відповідь була вражаючою: “За своєю суттю пропозиція від президента московського ЦСКА Євгенія Ґінера диверсійна та шкідлива. Наші східні сусіди, як це часто за ними водиться, переслідують не лише спортивні цілі. Не секрет, що сучасне російське суспільство останнім часом активно підживлюється ідеями так званого «русского міра». Витівка з залученням клубів з колишніх радянських республік до складу чемпіонату РПЛ з того ж ряду. Їм це важливо, нам – шкідливо».