Суспільство

  ▪   Іван Вербицький

Велич на тлі руїн

Фото: УНІАН
Як змінилася державна політика підтримки спорту за п’ять постреволюційних років?
Матеріал друкованого видання
№ 20 (600)
від 16 травня

«Це перемога! Мова на часі!» — оперативно відреагував на своїй сторінці у Facebook на підписаний спікером Андрієм Парубієм закон про мову міністр молоді та спорту Ігор Жданов. Це, звісно, правда, але зараз, після п’яти років його перебування на посаді керівника українського спорту, напрошується інше питання: чи на часі був власне спорт? Так уже повелося в нашій країні, що посада спортивного міністра зазвичай лишається другорядною і призначають на неї людей, яких не хочуть обділити. Винятки були, але вкрай мало. І пан Жданов до них не належить.


Призначення навесні 2014-го ще Арсенієм Яценюком на посаду міністра молоді та спорту Ігоря Жданова у спортивному середовищі сприйняли навіть не насторожено, а з цілковитим нерозумінням. Ще б пак, адже на керівній посаді опинилася людина, яка досі до спорту не була дотична взагалі і спершу не могла розрізнити навіть окремих його видів. Утім, уже через три-чотири роки скепсис стосовно міністра Жданова вщух, чимало поважних у спортивному середовищі людей почало відгукуватися про його діяльність доволі схвально. Питання тільки в тому, чим саме заслужив на таку честь Ігор Олександрович: якісною роботою чи адаптацією до системи. У цьому й спробуємо розібратися.    

 

Золоті часи топ-спортсменів


Найперше кроками міністерства задоволені представники національних збірних, професійні спортсмени. І це не дивно, адже умови для підготовки провідних атлетів створені, можливо, навіть ліпші, ніж у золоті для українських олімпійців часи прем’єра Януковича. Донецький завгар напередодні президентської кампанії-2004 перейняв найгірший російський приклад і забезпечував спортсменів усім необхідним із чіткою метою — зробити їх своїми агітаторами на виборах. Звичайно, йому це вдалося. Повноцінне фінансування підготовки вилилося в успішний виступ української збірної на літній Олімпіаді в Афінах. Однак на тривалу перспективу розвитку спорту така щедрість не давала взагалі нічого.

 

Читайте також: Дмитро Підручний. Шлях чемпіона


Зі Ждановим ситуація інша. Деякі його кроки гарантують матеріальну стабільність спортсменам і видам спорту на довгі роки. І, до честі самого міністра, а також попереднього президента Петра Порошенка, задля власної агітації вони не використовували атлетів жодного разу. Хоча за бажання могли б. А ті, безперечно, погодилися б. Тим більше дякувати начебто й є за що. 


Ефективність влади наш спортивний істеблішмент звик оцінювати в бюджетних асигнуваннях. Так ось, з ініціативи міністра Жданова вдвічі підвищено призові за перемогу на міжнародних змаганнях. Скажімо, за перемогу на чемпіонаті світу раніше виплачували 50 тис. грн, тепер — 100 тис. грн. Утричі збільшено призові для спортсменів з інвалідністю. Вперше в історії українського спорту призові виплати для паралімпійців зрівнялися з олімпійськими: $125 тис. за золото, $80 тис. за срібло, $55 тис. за бронзу. Вперше рівні призові паралімпійці отримали 2018 року за участь у зимових Іграх у Кореї.

нинішнє спортивне керівництво держави зробило чимало непомітних кроків, які зміцнюють український спорт у подальшій перспективі. Інша річ, що поряд зі збільшенням окладів треба дбати й про розвиток інфраструктури


Революційною можна назвати ще одну ініціативу спортивного міністра — підвищення зарплати для головних і старших тренерів збірних команд з усіх видів спорту та особистих тренерів, які готують найталановитіших спортсменів, до 35–50 тис. грн на місяць. Таким чином, якщо раніше в деяких видах спорту охочих очолити збірну знайти було важко, то тепер за посаду подекуди (скажімо, у вільній та греко-римській боротьбі) розгорається справжня війна.  


Представники майже всіх видів спорту, у яких є бодай натяк на олімпійську перспективу, стверджують, що держава їм забезпечує повноцінні умови для підготовки на добротному європейському рівні. Це стосується як провідних спортсменів, так і кандидатів у національні команди, які мають змогу тренуватися в нормальних умовах вдома чи (що особливо важливо для представників зимових видів) за кордоном.

 

Інфраструктурний колапс


Утім, спорт найвищих досягнень — це одне, а масовий і дитячо-юнацький спорт, який є фундаментом великих спортивних досягнень, — зовсім інше. Ось до його розвитку виникає найбільше питань. Бо рахувати нагороди на офіційних міжнародних змаганнях, а їх, за даними Мінмолодьспорту, впродовж 2015–2018 років у всіх олімпійських і неолімпійських видах назбиралося понад 10 600), — це добре й радісно. Але ж міністерство відповідає не лише за спорт, а й за молодь загалом. Тому не треба забувати, що розвиток велоспорту починається з появи велодоріжок, їх розгалуженої сітки, а не уривків на окремих ділянках дороги. Те саме стосується й людей з інвалідністю. Держава тільки тоді може похизуватися їх підтримкою, коли люди на візках матимуть рівні з рештою українців умови пересування: скрізь пандуси, спеціально обладнані тротуари, а не лише будуть створені ідеальні умови для представників паралімпійських видів.

 

Читайте також: Зимовий спорт: крига скресла


Або візьмімо плавання. Звісно, чудово, що через понад десятиліття від епохи Яни Клочкової, Дениса Силантьєва, Андрія Сердінова, Олега Лісогора Україна знову має плавців світового рівня, таких як Михайло Романчук та Андрій Говоров. Але не треба забувати й про банальне зобов’язання держави перед своїм народом — навчити людей плавати. Кількість загиблих на воді в Україні щороку зростає і в 2018-му сягнула понад 800 осіб (станом на серпень). Ми пожинаємо плоди відсутності басейнів через перепрофілювання старих об’єктів у щось матеріально рентабельніше та недостатню кількість нових. Басейни в приватних спортклубах, на жаль, доступні не всім. Щоб поплавати, потрібно спершу придбати річний абонемент за кілька тисяч гривень. Окремо для басейнів перепусток немає. Проте держава цю проблему вперто ігнорує. Плавання посідає 16-те місце за обсягами фінансування серед літніх видів. І то за умови, що сам вид спорту технологічно затратний і потребує серйозних вкладень, навіть якщо мова виключно про національні збірні.


Жодного басейну за останні п’ять років в Україні державним коштом не збудовано. Не ліпша ситуація і з розбудовою спортивної інфраструктури загалом, якщо не враховувати появи в усіх куточках України футбольних полів зі штучним покриттям. Як не як, а голова бюджетного комітету Андрій Павелко очільника Федерації футболу України Андрія Павелка не обділить і забезпечить необхідне фінансування для закупівель із державної скарбниці в збудованого для ФФУ коштом УЄФА заводу з виробництва штучних газонів. У решті інфраструктурних питань Мінмолодьспорт Жданова наслідує попередників. 


По суті, в Україні є лише три більш-менш сучасні ігрові зали: «Юність» у Запоріжжі, «Олімп» у Південному на Одещині та «Локомотив» у Харкові. Два перші збудовані чи відремонтовані переважно коштом приватних інвесторів. І лише харківський палац ще в часи Георгія Кірпи зводився коштом Укрзалізниці. З натяжкою в цей ряд можна поставити ще відверто совковий столичний Палац спорту, декорації в якому не змінюються вже років 50.


На жаль, далека від реалізації програма Мінмолодьспорту з будівництва в шести містах багатофункціональних арен місткістю 3 тис. глядачів. У більшості міст проекти, які мали фінансуватися частково з місцевого й частково з державного бюджетів, сприйняли як надто витратні й вирішили відмовитися від них. Наразі за результатами проведеного міністерством конкурсу нові палаци спорту мають з’явитися в Рівному та Хмельницькому. Будівельні роботи там уже ведуться.

 

Хокей без льоду, фристайл без трамплінів


Підвисло в повітрі й ще кілька гучно анонсованих проектів. Один із них — будівництво багатофункціонального спортивного комплексу «Авангард» у Києві. Появу нової льодової арени, яка вирішила б питання хокейних майданчиків у столиці, Жданов анонсував ще у 2017-му. В експлуатацію об’єкт на вулиці Іллєнка мав бути зданий ще восени 2018-го, однак будівельні роботи не почалися й досі. Нові обіцянки пролунали вже від першого віце-прем’єра Степана Кубіва, який на одному з останніх брифінгів повідомив, що в Києві планують звести льодову арену вартістю 1,68 млрд грн. Державний інвестиційний проект планують представити на конференції з підтримки реформ у Канаді в липні 2019-го. Комісія підтримала ініціативу Кубіва виділити перше бюджетне фінансування проекту відразу, а не в липні. Так можна буде почати розробку проектної документації й устигнути підготувати презентацію до конференції в Торонто.

 

Читайте також: Цивілізаційний прорив в українському спорті


Реконструювати водноспортивний комплекс «Спартак» у Миколаєві міністр Жданов обіцяв ще в лютому 2018-го, відразу після здобуття олімпійського золота вихованцем цієї школи, фристайлістом Олександром Абраменком. Утім, далі обіцянок справа не пішла. Виправдання просте: канал надто забруднений стічними водами, займатися там дітям небезпечно. Пошуки альтернативного варіанта будівництва тривають досі.


Зрив проекту будівництва бази зимових видів спорту «Буковель» має інші причини. Офіційно припинення робіт пов’язують із тим, що Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА скасував тендер на спорудження сучасного спортивного комплексу в Буковелі. Відповідне рішення було ухвалено на основі листа Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області, яка виявила порушення в проведенні процедури закупівель. Тоді як сам характер порушень не вказується. Неофіційна причина — наслідки політичного протистояння між владою та олігархом Ігорем Коломойським. 

 

Надія на перспективу


Зрештою, попри невтішну ситуацію з будівництвом та відновленням спортивних об’єктів, треба віддати належне нинішньому керівництву за окремі кроки. З ініціативи міністра Ігоря Жданова ухвалено зміни до Бюджетного кодексу, які закріпили в Державному фонді регіонального розвитку (ДФРР) 10-відсоткову квоту на будівництво, ремонт і реконструкцію об’єктів спортивної інфраструктури на місцях. Це дитячо-юнацькі спортивні школи, тренувальні майданчики, басейни, спорткомплекси, стадіони тощо. Загалом у 2016–2018 роках через ДФРР було виділено понад 1 млрд грн на будівництво та реконструкцію спортивних об’єктів у регіонах. 600 млн грн на палаци спорту, басейни та спортивні майданчики передбачено в бюджеті-2019. Усі проекти реалізуються через співфінансування з міських та обласних скарбниць. Звісно ж, однією зі складових фінансування є кошти, що виділяються на закупівлю та будівництво так званих полів Павелка.

 

Читайте також: Тренування ностальгії


Загалом можна сказати, що поряд із популістською ширмою на кшталт підрахунку здобутих медалей на змаганнях усіх рівнів нинішнє спортивне керівництво держави зробило чимало непомітних кроків, які зміцнюють український спорт у подальшій перспективі. До таких, зокрема, можна зарахувати постанову Кабміну, згідно з якою з 2017 року на два тарифні розряди збільшено оплату праці для 15 тис. тренерів ДЮСШ та ШВСМ. Також за поданням Мінмолодьспорту уряд ухвалив постанову, якою з 1 січня 2019-го підвищується плата особам з інвалідністю — працівникам системи фізичної культури та спорту в Україні. Інша річ, що поряд зі збільшенням окладів треба дбати й про розвиток інфраструктури. Можна скільки завгодно захоплюватися нашими тренерами, які примудряються готувати спортсменів світового рівня навіть за відсутності належних умов, однак у час, коли технології стрімко рухаються вгору, усі дива мають межу. Особливо коли йдеться про матеріально-технічну базу, яка здебільшого була створена ще за радянських часів. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.