Втім, нічого ліпшого і популярнішого в нашому спорті, на жаль, наразі немає і найближчим часом не передбачається. А отже мусимо відштовхуватися від наявних реалій. Футбол став основною темою, хоча спортивна спільнота загалом зараз більше заклопотана долею Міністерства молоді і спорту, яке обіцяють пере форматувати новітні Зе-реформатори.
Читайте також: Велич на тлі руїн
Свіжий струмінь від Скрипника
Футбольний-2019/2020 для України відкрила матчем другого кваліфікаційного раунду Ліги Європи проти чорногорської «Будучності» луганська «Зоря». Відкрила успішно, з перемоги 3:1 на виїзді і 1:0 у Запоріжжі. Тепер луганці в третій кваліфікації зустрінуться з болгарським ЦСКА із Софії. Наразі успіхи «чорно-білих» можна було б вважати буденними. Якби не одне «але» – у міжсезоння «Зорю» очолив екс-гравець збірної України Віктор Скрипник, фахівець начебто й наш, український, проте з іншим менталітетом. Піч у тім, що Скрипник з 1996 по 2004 роки небезуспішно виступав у німецькій Бундеслізі в складі бременського «Вердера». Після завершення кар’єри гравця Віктор працював у структурі клубу. На різних посадах – від скаута, до тренера молодіжних команд і врешті став першим і наразі єдиним наставником клубу із топ-п’ятірки європейських футбольних чемпіонатів. «Вердер» Скрипник очолював у 2014-2016 роках.
У своєму першому після повернення в Україну розгорненому інтерв’ю уродженець Новомосковська Скрипник приємно здивував. Він підтвердив інформацію, що мав значно вигіднішу з матеріальної точки зору пропозицію від московського «Локомотива», проте свідомо від неї відмовився: «Мені з цим жити. Ось і все. І я цього не хочу. П'ять років кажу з гордістю, що я – українець. Я зробив свій вибір. Живу заради своєї сім'ї. Хочу, щоб про мене теж добре говорили. Я прийняв рішення, про яке в жодному разі не шкодую».
На старті нового сезону «Зоря» під керівництвом Скрипника виграла три матчі з трьох. Окрім «Будучності», луганці перемогли в стартовому турі української Прем’єр-ліги полтавську «Ворсклу». Видно, що новий тренер прищеплює команді новий, притаманний своєму «Вердерові» стиль, який стосується найперше дій в атаці. Його характерною рисою є активна участь в атакувальних акціях крайніх оборонців, використання при побудові наступальних операцій усієї ширини поля. «Зоря» намагається грати в інтелектуальний футбол і наразі ці спроби фрагментами виглядають дуже симпатично. Хоча, зрозуміло, що Скрипник і його нова команда тільки на початку шляху і ще не відомо, чи той шлях буде успішним.
Читайте також: М’яч на полі глобалізації
Переможний заспів «Динамо»
Однак головною подією тижня все ж був не євродебют «Зорі», а класичне протистояння за Суперкубок України між донецьким «Шахтарем» та київським «Динамо». Додаткової інтриги дербі додавав той факт, що донеччани в міжсезоння теж змінили тренера. Замість Паулу Фонсеки, який очолив італійську «Рому», Рінат Ахметов взяв на роботу іншого португальця Луїша Каштру. Й відповідно матч проти «Динамо» був для нового тренера першим офіційним.
«Шахтар» начебто й виглядав краще, домінував упродовж усього першого тайму і відкрив рахунок перед самим свистком на перерву. Проте з поновленням гри «Динамо», в складі якого не було травмованого лідера Віктора Циганкова, діяло агресивніше і врешті наприкінці матчу з інтервалом у три хвилини забило два м’ячі, які виявилися переможними. Символічно, що переможний гол провів Денис Гармаш, футболіст, котрий роздраконив вболівальників «Шахтаря» характерним жестом з зігнутою рукою на «Донбас-Арені» ще шість років тому. Київ тріумфував, проте так само було й торік. А підсумок сезону-2018/2019, який кияни розпочали перемогою в Суперкубку, виявився для «Динамо» сумним: «Шахтар» виграв і національний чемпіонат, і Кубок.
Срібна стабільність Романчука
У не футбольному середовищі головною подією залишався чемпіонат світу з водних видів і найперше його окраса – змагання з плавання. Вони вразили каскадом світових рекордів. Україна ж не залишилася в корейському Кванджу з порожніми руками завдяки 22-річному рів ненцю Михайлові Романчуку, котрий здобув срібло на дистанції 1500 метрів вільним стилем. Михайло з результатом 14.37,63 програв лише на рік молодшому від себе німцеві Флоріанові Вельброку. Так само було й торік, на чемпіонаті Європи в Ґлазґо, коли Романчук взяв срібло з національним рекордом – 14.36,88.
Цікаво, що на чемпіонаті світу-2017 у Будапешті Михайло на дистанції 1500 метрів теж був другим. Тоді він програв нинішньому бронзовому призерові Ґреґоріо Пальтрінієрі з Італії. Цілком зрозуміло, що для того, щоб розраховувати через рік на олімпійське золото, Романчуку треба націлюватися на результат, швидший за 14 хвилин і 36 секунд. Виглядає, що йому це під силу. Але під силу й обом основним опонентам.
Читайте також: Зелена брєжнєвщина
Беленюк «проти»
Тим часом, в Україні тривають балачки навколо можливої ліквідації профільного Міністерства молоді і спорту. Про можливість включення спортивного напряму в єдине гуманітарне міністерство, назви яккого поки не оголошують, уже обмовився президент Зеленський. Після того представники чинного Мінмолодьспорту на чолі з Ігорем Ждановим розпочали у соцмережах та в блоґах акцію з проханням зберегти автономію спорту при Кабінеті міністрів. Головна аргументація – проблеми спорту надто специфічні, щоб об’єдувати їх з іншими гуманітарними галузями. При цьому на захист Мінмолодьспорту виступили у своїх відозверненнях збірниці України з футболу і волейболу, про публічну підтримку заявила також Федерація скелетону України.
Проте головне, що від «генеральної лінії відмежувався титулований борець Жан Беленюк, який цими днями закінчив курси парламентаризму в трускавецькому «Ріксосі». «В України вже був негативний досвід, коли Міністерство спорту об’єднали із іншим відомством – нічого хорошого із цього не вийшло, – згадав Беленюк часи Януковича, коли спорт долучили до єдиного Міністерства, очолюваного одіозним Табачником. – Коли у галузі є свій профільний міністр, він може лобіювати її інтереси у Кабміні та інших структурах, натомість, якщо існуватиме лише один міністр, який відповідатиме за всю гуманітарну політику, акценти розпорошаться. Я проти ідеї об’єднання Міністерства молоді та спорту з іншими відомствами. Зараз у нас є профільний міністр, який лобіює інтереси спорту і в Кабміні, і в різних структурах, які можуть посприяти швидкому розвитку нашої галузі».