Спортивний огляд: юний чемпіон, патріотичний кримчанин і динамівські «кола пекла»

Суспільство
17 Серпня 2019, 18:41

 Український школяр, який переміг усіх в Європі, опинився в затінку чергових інтриг навколо команди, яка вже й забула, коли в останнє вигравала щось суттєве. Нічого не поробиш – такі реалії спортивного життя в нашій державі.

Герой тижня

13-річний уродженець Миколаєва Олексій Середа став наймолодшим в історії стрибків у воду чемпіоном Європи. Школяр, який займається стрибками з чотирьох років, а з дев’яти займається у Києві, після срібла в синхронних стрибках у парі з Олегом Сербіним виграв на домашньому Євро золото в особистій першості стрибунів з десятиметрової вишки. То – справжня сенсація світового масштабу навіть за умови, що на недавньому чемпіонаті світу в корейському Кванджу Середа як у синхроні, так і в соло став четвертим, здобув олімпійську ліцензію для участі в Іграх-2020 у Токіо і начебто заявив про себе на повен голос.

Тим не менш, нижчий на дві голови чемпіон в оточенні срібного і бронзового призерів у Києві дивився доволі незвично. Цей хлопець вражає зосередженістю і серйозними поглядами на життя. Він украй рідко посміхається, навіть після здобуття чемпіонського титулу проявляв емоції дуже стримано.   Він каже, що стрибки – то й є його дитинство, отримує від них насолоду, але розуміє, що для того, щоб суперничати на світовому рівні з китайцями, треба мати значно вищу базу складності. На цьому наголошувала й його особистий  тренер Тетяна Погрібна. Вона стверджує, що вже з вересня Олексій розпочинає підготовку до наступного сезону і буде відпрацьовувати стрибки зі значно вищим коефіцієнтом складності, ніж той, який дозволив 13-річному хлопчині стати найсильнішим на континенті. То й не дивно, адже Середа ставить перед собою завдання – бути олімпійським чемпіоном. 

 

Читайте також: Велич на тлі руїн

 

Подія тижня

Білоруський спеціаліст Олександр Хацкевич не мав вибору. Після домашньої поразки від «Шахтаря» в Класичному дербі у рамках чемпіонату України виправдань можливій невдачі в матчі третього кваліфікаційного раунду Ліги чемпіонів проти бельгійського «Брюґґе» бути вже не могло. Пан або пропав. Власне, Хацкевич то добре розумів ще на старті сезону, коли під тиском обставин поступово почав відходити від обраного курсу на омолодження і ставки на доморощених вихованців. Тренер поклався на досвід агента Вадима Шаблія, з допомогою якого динамо підсилилося відразу трьома футболістами – Олександром Караваєвим із луганської «Зорі», ґанцем Мохаммедом Кадірі і португальцем з люксембурзьким паспортом Жерсоном Родріґесом. Разом з тим, по орендах були розпущені талановиті українці – Назарій Русин, новоспечені чемпіони світу серед молоді Сергій Булеца і Владислав Супряга. Та ж доля начебто очікувала й на колись введеного, а згодом виведеного зі складу пів оборонця Миколу Шапаренка.

Та радикальна зміна курсу не допомогла. Звісно, в домашньому двобої з «Брюґґе» «Динамо» виглядало ліпше, ніж на виїзді чи у грі з «Шахтарем». Фрагментами, особливо якщо говорити про дії в атаці, гра киян виглядала навіть доволі привабливо. Однак грубі промахи в обороні шансів не залишили. Нічия 3:3 вдома після поразки 0:1 на виїзді означала достроковий виліт з чемпіонського турніру. Після матчу Хацкевич ще вагався, чи варто іти, але наступного дня після зустрічі з власником клубу Ігорем Суркісом вибору вже не мав – відставка.

Такий крок клубного керівництва є закономірним, хоча, можливо, запізнілим. Більше здивувало те, ким пан Суркіс замінив Хацкевича. Новим тренером став 56-річний Олексій Михайличенко, котрий останніх шість років обіймав посаду спортивного директора клубу, а в останнє очолював команду самостійно ще десять років тому. Михайличенко тренував збірну України, з якою мав шанси пробитися на чемпіонат світу-2010, але програв у матчах плей-оф грекам.

Київське «Динамо» Михайличенко очолював у 2002-2004 роках, відразу після смерті Валерія Лобановського. З цим тренером на чолі кияни двічі ставали чемпіонами України і двічі грали в групових турнірах Ліги чемпіонів. Навіть доволі непогано, як для нинішнього часу. Втім, що може дати команді тренер, який не має практики майже десять років? Чи є відповідь на це питання бодай у Ігоря Суркіса? За нескладними підрахунками, три поспіль не потрапляння в Лігу чемпіонів обійшлися «Динамо» збитками в 44,6 мільйона доларів. Разом із тим, пан Суркіс любить повторювати, що на західного спеціаліста з іменем йому бракує грошей.

 

Читайте також: М'яч на полі глобалізації

 

Закономірність тижня

Між тим, євро кубковий шлях київське «Динамо» продовжить у Лізі Європи. Також у груповому раунді цього турніру виступить бронзовий призер чемпіонату України-2018/2019 «Олександрія». А з двох учасників, які грають у кваліфікації турніру, залишився лише один. Фактичний фарм-клуб донецького «Шахтаря» «Маріуполь» не зміг створити дива і безнадійно програв у протистоянні з нідерландським АЗ з Алкмара. Нічию в першому матчі команді Олександра Бабича дарувала виключно дивовижна гра воротаря Рустама Худжамова. В Гаазі, де АЗ після падіння даху на власному стадіоні проводив матч-відповідь, безсилим виявився уже й Рустам. Як наслідок – 0:4 і закономірний виліт з турніру. Прірва між четвертими командами чемпіонатів Нідерландів і України – страшенна.

А ось луганська «Зоря» болгарський ЦСКА з Софії подолала. Після нічиєї 1:1 на виїзді луганці з мінімальною перевагою 1:0 виграли в Запоріжжі, де вимушено приймають суперників під час домашніх матчів. Правда, навіть наставник українського клубу Віктор Скрипник визнав: ключовим у протистоянні став епізод, який трапився в середині першого тайму повторного поєдинку, коли рефері спершу не помітив гри рукою оборонця луганців Богдана Михайличенка у власному карному майданчику, а щойно господарі вибігли в контратаку, покарав другим попередженням оборонця суперників Івана Туріцова і залишив ЦСКА у меншості. Фактично, замість 0:1 і гри в рівних складах «Зоря» отримала 0:0 і чисельну перевагу. Якою вміло скористалася.

Відвертість, із якою Скрипник визнав суддівський промах у бік своєї команди – для нашого футболу вкрай незвична. Зрештою, тренера Скрипника, який як спеціаліст сформувався у Німеччині, назвати повноцінно українським тренером й складно. Ця відмінність спершу проявилася у у прищеплюваному футболістам «Зорі» атакувальному стилі гри, а тепер уже – й у порядності поза межами футбольного поля.

 

Читайте також: Цивілізаційний прорив в українському спорті

 

Перспектива тижня

33-річний український боксер середньої ваги Сергій Дерев’янченко 15 жовтня проведе головний бій свого життя. На рингу знаменитого «Медісон Сквер Ґардену» в Нью-Йорку наш боєць посперечається за вакантний титул чемпіона світу за версією IBF з однією з легенд сучасного боксу – казахстанцем Геннадієм Головкіним. За цей бій українець отримає 5,5 мільйона доларів, суму, якій можуть позаздрити навіть найвидатніші наші чемпіони Василь Ломаченко і Олександр Усик.

Дерев’янченко може стати п’ятим українським чинним чемпіоном світу з боксу. При цьому Сергій не є вдома постаттю аж надто розкрученою. Взагалі, народжений у Феодосії боєць начебто має підстави на свою Батьківщину ображатися. Бодай тому, що здобув право виступати на Олімпіаді-2012, але вольовим тренерським рішенням до участі в Іграх допущений не був. Але при цьому, отримавши не одну пропозицію змінити громадянство, залишався вірним Україні і виступає під синьо-жовтим стягом понині. Та ще й примудряється при цьому, на відміну від більшості колег за ремеслом, не патякати про «спорт поза політикою».