Одним із очікуваних сюрпризів від міністра освіти та науки Дмитра Табачника і його російського колеги стала домовленість про створення спільного посібника для вчителів історії. Очікуваним, бо в Росії давно апробована тактика державного тиску не безпосередньо через підручники (цей хід досить дорогий), а через «поради» вчителям. Себто в підручнику 1999 року видання може бути написано що завгодно про толерантне співжиття різних народів однієї російської батьківщини, натомість скерований кремлівською групою істориків на чолі з Алєксандром Філіповим і Алєксандром Даніловим учитель знатиме, що поділ Радянської Росії на якісь там союзні й автономні республіки був хибним кроком. Або що «секретом політичного успіху» Лєоніда Брєжнєва була стабільність, а жертви сталінського періоду (а що таке Голодомор?!) були виправданими для ефективного управління країною.
Те, що автори цитованого посібника «Новітня історія Росії. 1945–2006» будуть залучені до ідеї Табачника – Фурсєнка, можна не сумніватися: минулого року вони ґрунтовно проаналізували подачу російської тематики («общей истории») в усіх пострадянських державах, включно із країнами Балтії з детальними поясненнями, що «менші брати» дозволили собі «не так» прописати. Виданий був цей аналіз Національною лабораторією зовнішньої політики та Фондом підготовки кадрового резерву «Державний клуб».
Чи цікавився хоч хтось у владних колах, як подавалася і подається історія України тією ж Росією чи Білоруссю? Навряд чи. Натомість росіян цікавить не лише це: українськими істориками, на їхню думку, «вводяться штучні терміни на означення Війська Запорізького: «Українська Козацька Держава», «Гетьманщина» і «Гетьманська Україна», які не виступали у реальній історичній дійсності, так само як і попередній штучний термін «Україна-Русь». Тобто «нє било, нєт і бить нє может».
Українсько-російська комісія домовилася, що першим модулем до обговорення у цьому посібнику стане «Повсякденне життя Росії та України у ХХ столітті». Не дивно: адже ще живе ціле покоління людей, яке переконуватиме своїх онуків шкільного віку, що «не так все було й погано», ковбаса була, а стабільність… А далі й із різними дисидентами та «відщепенцями» буде легше розібратися.