За словами Бекешкіної, зараз в Україні досить високий протестний потенціал, проте це не означає, що люди готові вийти на вулицю.
«Прямої залежності між рівнем протестних настроїв і готовністю вийти на вулицю немає. Протестні настрої в Україні стабільно високі 20 років, і це стало звичкою. Якби українці через свої високі протестні настрої виходили на вулиці, то вони б там були постійно, не відпочиваючи», – коментує соціолог.
Як стверджує Бекешкіна, найвищими протестні настрої були у 1998 і 1999 роках, коли не виплачувались людям зарплати, але потужних виступів тоді не було.
«2004 року настрої були не найвищими, тому що економіка була на підйомі. 2005 року був знову пік високих протестних настроїв, тому що люди побачили, що можна вийти на вулицю і чогось досягти», – підкреслила вона.
За словами соціолога, для того, щоб протест відбувся, потрібні три чинники.
«По-перше, безпосередній привід, що штовхне людей на вулицю. 2004 року таким приводом стала фальсифікація виборів. Також багатьох людей вивів на вулиці новий податковий кодекс. Якщо населення просто попросити вийти на вулицю, то успіху це не матиме», – зазначила Бекешкіна.
Другим чинником повинні стати лідери, яким довіряє населення.
«Чи є в нас такі лідери зараз? За Тимошенко голосувало більше третини населення України, але коли її посадили, чи багато вийшло на підтримку?» – підкреслила соціолог.
Третій чинник, за словами Бекешкіної, у помітних результах, які мітингувальники можуть досягти за допомогою акції протесту.
За даними результатів дослідження, проводеного в Україні Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), 2012 року Україна досягла найвищого рівня протестних настроїв за роки Незалежності.
Як повідомляла Ірина Бекешкіна раніше, на народних вічах, про початок яких 9 березня заявили лідери опозиції, можна реалізувати популістські заклики, але не вирішити проблеми.