За останні п’ять років (див. Тиждень № 40/2016) галузь відновлюваної енергетики України докорінно змінилася. 2016-й рік став переломним у настроях на ринку. Протягом цього та наступних років бізнес-туристи перетворилися на інвесторів та реальних гравців ринку, а ряд великих виробників сонячних панелей і супутнього обладнання нарешті відкрили українські представництва.
У 2016–2019 було сприятливе законодавче поле, гарантований зелений тариф, програми фінансування як Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), так і українських фінансових установ, а також посилена увага до ринку власників великого та середнього бізнесу. Зіграла свою роль і відсутність обмежень на розміри сонячних станцій. Усе це сприяло стрімкому нарощуванню потужностей сонячної енергетики.
Україна відчинила свої двері перед усіма, хто називав себе інвесторами, не надто переймаючись дотриманням паритету інтересів та заплющуючи очі на те, що в окремих випадках її щиросердністю та наївністю відверто користувались. Окрім того, технологію сонячної енергетики не раз використовували для будівництва бізнес-моделей у стилі дев’яностих.
Читайте також: Розвиток сонячної енергетики в Україні: питання національної безпеки
У 2020–2021 роках ринок сонячної енергетики України (та й інших країн Центральної та Східної Європи) розвивався та розвивається, незважаючи на турбулентність цього часу — пандемію і локдауни з одного боку, розбалансовану державну політику в Україні (де-факто спрямовану на гальмування розвитку галузі відновлюваної енергетики) з другого. Варто згадати й про розбалансовану енергосистему, яка емпіричним шляхом прийшла до того, що неконтрольоване за розмірами будівництво великих сонячних станцій без урахування інтересів держави та за відсутності зобов’язань таких інвесторів передбачати в своїх проєктах паралельно варіанти балансування потужностей — це неправильний шлях. Додайте до цього кампанії проти відновлюваної енергетики з боку фінансово-промислових груп — власників великих підприємств, атомного лобі, імпортерів електроенергії, а також, хоч як дивно, окремих представників галузі відновлюваної енергетики, що встигли побудувати значні потужності й тепер спрямовують зусилля на те, щоб не дати зробити це іншим, — і отримаєте контекст, у якому відбувається розвиток «зелених» технологій в Україні.
Особливе роздратування у більшості сторін викликає розвиток приватних сонячних станцій — і домашніх, і невеликих комерційних. Останніми роками домашні сонячні електростанції (СЕС) ставали живим щитом для захисту інтересів великих інвесторів. Сьогодні, коли люди набудували на дахах своїх будинків сонячних станцій, еквівалентних за потужністю новим атомним реакторам (див. «Потужність СЕС домогосподарств у регіонах»), вже є сигнали того, що власники енергетичних олігополій готуються до затятої боротьби проти такого «неподобства», як вільний, сильний, не залежний від ярма газових платежів середній клас, якому неможливо буде відімкнути світло.
Є і світовий контекст, ігнорувати його теж неможливо. Сонячна енергетика стає дедалі доступнішою (а в перспективі й узагалі безкоштовною) і пропонує інструменти збільшення прибутковості виробничих підприємств та нові можливості у вигляді аукціонної системи, не залежної від «зеленого» тарифу (яку анонсували в 2019 році та досі не запустили). Для українських виробників використання сонячної енергії в циклі створення продуктів відкриває можливості для експорту на ринки ЄС (тоді як продукти, створені на виробництвах, що використовують викопні джерела енергії, такі ринки збуту втратять).
Напрями розвитку галузі сонячної енергетики в 2021-му — розвиток приватних сонячних станцій для домогосподарств і підприємств. Сонячні станції стають частиною оновлених бізнес-моделей широкого спектру бізнесів. Наприклад, сонячні станції в аграрному секторі посприяють збільшенню врожаю чи не вдвічі, а також заощадженню на споживанні енергії.
Історія має значення
Розбудова галузі відновлюваної енергетики відбувалася не просто на порожньому місці, а на бізнес-платформі, яку ми започаткували півтора десятиліття тому і з якої десять років тому виріс, зокрема, CISOLAR (що протягом останніх п’яти років утримує статус найбільшої виставки сонячної енергетики в Європі після німецької Intersolar). Тож, аналізуючи історії учасників платформи (а це більшість гравців ринку), робимо висновок, що сонячна енергетика починалась у 2009—2012 роках зі зростання оптимізму на тлі законодавчо гарантованого «зеленого» тарифу, закріпленого державою до 2030 року. Ринок почали досліджувати міжнародні гравці, в цей період втілилися поодинокі «незалежні» проєкти сонячних станцій мегаватного класу, фінансовані, зокрема, ЄБРР.
У 2013 році ми відмітили різке згасання оптимізму через введення законодавчої вимоги про «місцеву складову» для проєктів сонячної енергетики. У 2014—2015 роках міжнародні компанії змістили фокус уваги на дослідження інших ринків Європи, що демонстрували ознаки розвитку, а українські EPC-контрактори перебивались із контракту на контракт.
У 2016 році великі гравці світового ринку обладнання та послуг для сонячних електростанцій нарешті знову всерйоз зацікавились Україною. Зміни в законодавстві дозволяли будувати станції без місцевої складової, хоча і пропонували вищий зелений тариф для тих, хто використовує сонячні панелі та обладнання українського виробництва. На той час виробниками українських фотомодулів можна було вважати Kvazar та Prolog Semicor.
У 2016—2017 роках на платформі CISOLAR формувалась інфраструктура для подальшого стрімкого розвитку галузі сонячної енергетики. В цей час усі основні гравці світового ринку вирішували тут питання підбору локальних партнерів або ж відкривали представництва. А ті, своєю чергою, будували дилерські мережі. Десятки тисяч монтажників, електриків та представників широкого кола професій перекваліфіковувались на тренінгах та конференціях платформи, щоб пов’язати свої кар’єри з сонячною енергетикою.
З чого починається енергетична рівність
Паралельно, як ми прогнозували в огляді для Тижня у 2016 році (див. Тиждень № 40/2016), розпочався стрімкий розвиток сегменту домашніх сонячних станцій. Прикметно, що протягом перших років після ухвалення закону, що фактично дозволяв приватним особам продавати вироблені власною сонячною станцією надлишки електрики в мережу, великі гравці не закладали цей напрям у свої плани розвитку (продажу обладнання). Втім, у 2016—2019 роках цей напрям розвивався вже в геометричній прогресії. Темпи трішки пригальмували в 2020-му — першому кварталі 2021 року. І станом на квітень поточного року в Україні налічується вже понад 32 тис. приватних домогосподарств — власників сонячних станцій, що продають надлишки виробленої електроенергії на енергоринок (див. «Динаміка встановлення сонячних електроустановок домогосподарств (СЕСд)»).
На кінець 2021-го ця цифра має сягнути 40 тис. домогосподарств. Багато це чи мало? У далекому 2011-му на приватний будинок моєї сім’ї встановили невеличку сонячну станцію. На той час в Україні таких сміливців, як ми, хто повірив у цю технологію, можна було перелічити на пальцях рук. Коли ми вирішили дослідити, чи можливо при цьому отримати «зелений» тариф, деякі члени Національної комісії з регулювання ринку електроенергії (так називалась тоді НКРЕКУ) над нами відверто сміялися та заявляли, мовляв, в Україні ніколи такого не буде, щоб звичайні люди продавали надлишки виробленої енергії на енергоринок. Ми ж бачили величезний сенс у тому, щоб зробити сонячну енергетику доступною для всіх. Починаючи з 2010 року, перша асоціація відновлюваної енергетики під назвою Асоціація учасників ринку альтернативних видів палива та енергії України (АПЕУ), до ради якої я належала, почала послідовно лобіювати зелений тариф для фізичних осіб. Що нас спонукало? Хай як наївно це звучить, ми побачили в цьому спосіб виростити в Україні середній клас, а заразом і потужний інструмент для побудови справжньої незалежності.
Читайте також: Відновлювана енергетика. Точки зростання
В умовах, коли енергосистема України, по суті, розділена між кількома «сім’ями», створений законодавчо один із найвищих «зелених» тарифів у світі використовувався, щоб будувати сонячні поля розмірами по 100—200+ мегават. Це не дає змоги говорити про sustainability (стійкість). Безумовно, великі сонячні станції — це краще, ніж нові ТЕС чи блоки АЕС. Утім, такий формат бізнесу залишає українців у ролі споживачів, суттєво залежних від кількох корпорацій, що і в 2021 році доводять свою здатність неабияк впливати на рішення міністерств та відомств. І ці рішення, як свідчить новітня історія, рідко йдуть на користь суспільству та країні.
У 2021 році в українській енергосистемі вже є понад 7,33 гігават потужностей сонячних станцій. Причому понад 85% — це станції мегаватного класу. Домашні сонячні станції становлять усього 11% від загального обсягу встановлених потужностей СЕС. Утім, знищення цього напряму має ряд прихильників, і цього року Міненерго вже виступило з наміром рішуче покінчити з сегментом розвитку домашньої сонячної енергетики. Цей сегмент розвивається в усьому світі. А Німеччина, приміром, нещодавно навіть розширила свою програму «Мільйон сонячних дахів».
Шлях до «розумних» будинків
Водночас технології сонячної енергетики мають суттєві переваги перед усіма іншими способами виробництва енергії, включно з воднем, завдяки кільком принциповим речам.
По-перше, на основі сонячної енергетики можна легко будувати розподілені системи майбутнього — від’єднані від центральної мережі, незалежні кластери в межах громад. Саме в цьому напрямку рухається розвиток енергетики. Питання, чи продовжать дію «зеленого тарифу» після 2030 року, вже не актуальне. Сьогодні, за чинного тарифу, домашні сонячні станції окуповуються за 4—5 років. Через 9—10 років вони мають окуповуватись за рахунок системи net-metering, яку Україна має впровадити і яка включає вільний продаж надлишків на ринок із можливістю «взяти» з цього ринку енергію пізніше.
Сьогодні можна натрапити на чимало непрофесійних заяв про те, що домашні сонячні електростанції, визнані в Німеччині та інших цивілізованих країнах способом стабілізації електромережі, в Україні цю мережу «розбалансовують». За винятком окремих справді кричущих випадків встановлення домашніх СЕС усупереч законодавству, що мають бути врегульовані, такі заяви є не чим іншим, як спробою енергетичних корпорацій та бюрократів повстати проти українських родин, які наважилися стати проз’юмерами — виробниками енергії для власних потреб та потреб інших.
Читайте також: Бастіон енергонезалежності
По-друге, сонячні електростанції прості в будівництві та масштабуванні. А найголовніше, вироблена електроенергія легко і прозоро обліковується і є частиною майбутньої екосистеми «діджитальної енергії» — тут практично немає місця для маневрів, притаманних, приміром, обліку та розрахункам за газ. Водночас вбудована діджитальність сонячних станцій незалежно від їх розміру є передумовою для впровадження прогресивнішого ринку електроенергії, а також паралельного використання технологій накопичення енергії. Сонячна енергія в комплекті з домашньою системою накопичення енергії — це основа «розумного» будинку. На сьогодні в багатьох країнах ЄС такі будинки — база для новітньої екосистеми міст і тренд, що набирає обертів. Ці рішення, помножені на технологію штучного інтелекту, дають змогу будувати енергетично незалежні від’єднані від центральної енергосистеми самодостатні громади, де вартість електроенергії де-факто дорівнюватиме нулю, а місця для корупційних маневрів не залишиться.
По-третє, стратегічно сонячна енергетика для домогосподарств та об’єктів соціальної сфери — це найкраще, що сьогодні може запропонувати держава своїм громадянам. Вартість обладнання для СЕС до 2020 року протягом останніх кількох десятиліть стрімко падала, а їхній ККД зростав. І ось уже є офіційні дані про те, що сонячна енергія в низці країн стала дешевшою за вугілля (так, у 2020 році внаслідок пандемії ланцюги постачань було пошкоджено, а ціна на сировину зросла, в результаті 2021-го маємо здорожчання обладнання для СЕС. Втім, ми віримо, що в середньостроковій перспективі ККД сонячних панелей і далі зростатиме, а ціни на них якщо не відкотяться, то точно стабілізуються). Паралельно зростатиме й вартість електроенергії з традиційних джерел. А це означає додатковий драйвер розвитку галузі. Точку неповернення вже пройдено. Сонячна енергетика стане домінантною вже найближчими роками.