«Ні від кого в Євросоюзі ви не почуєте гострих слів або вироків з приводу підписаних (у Харкові) документів. Врешті-решт, це внутрішня справа України та Росії. Навіть якщо Україна дозволить РФ розмістити російську військову базу в Києві, ніхто нічого не скаже. Україна – незалежна держава і сама вирішує, що їй робити», – це пояснення посла Чеської Республіки зі спеціальних доручень із питань енергетичної безпеки при Євросоюзі Вацлава Бартушки газеті «Коммерсантъ» вичерпно характеризує публічне ставлення країн Європи до останніх самогубних дій української влади.
Політика невтручання, якої воліють дотримуватися західні держави у ситуаціях, коли небезпека начебто не загрожує їм безпосередньо, вже не раз призводила до геополітичних катастроф. Варто лише пригадати геноцид у Руанді 1994 року, який Європа банально «проспала». Сьогодні складається ситуація, коли Захід може так само «проспати» демонтаж української державності.
Брюссель занепокоєний
Своєрідною ілюстрацією слів Вацлава Бартушки є й реакція представниці Єврокомісії Марлін Холцнер на пропозицію російського прем’єр-міністра Владіміра Путіна об’єднати Газпром і Нафтогаз України. «Насамперед це внутрішнє рішення цих урядів», – заявила вона, адже для ЄС важливо, щоб Україна продовжила реформу з модернізації внутрішнього ринку газу, щоб зробити його прозорішим, що також полегшить залучення індустрії ЄС. Того, що Газпром та прозорість – поняття несумісні, єврочиновниця, певна річ, не уточнювала.
Однак навіть фірмова дипломатична політкоректність європейських чиновників не здатна замаскувати те занепокоєння, яке викликали в Брюсселі та деяких інших столицях домовленості українського та російського президентів. Ще два місяці тому західні урядовці та засоби масової інформації раділи демократичній зміні влади в Україні. Сьогодні вони все ще намагаються зберегти обличчя, говорячи про суто внутрішні справи України, однак їхній настрій насправді докорінно змінився. Причому європейців значно більше стурбувала газова, а не севастопольська, частина харківської оборудки Віктора Януковича та Дмітрія Мєдвєдєва. Це й не дивно, адже подальше посилення позицій Газпрому зовсім не відповідає довготерміновим інтересам ЄС, який давно прагне диверсифікувати свій енергетичний мікс.
Єврокомісар із питань розширення та Європейської політики суспільства Штефан Фюле дав харківським домовленостям негативну оцінку: «Угода буде оцінена ЄС як така, що спрямована проти безпеки постачання, проти принципів передбачуваності та прозорості, а також проти потреб забезпечення відновлення та модернізації газотранспортної системи». Його колега, представниця Єврокомісії Анжела Фелоте підтвердила цю позицію, заявивши, що такі оборудки створюють враження, що країни регіону мають вибирати між Брюсселем та Москвою.
Європа просто ментально не сприймає поширених на пострадянському просторі правил гри. Той самий Бартушка пояснює у своєму інтерв’ю, що «для більшості європейців, зокрема чиновників Євросоюзу, є незрозумілим, як можна змішувати знижку на газ із перебуванням військової бази на території країни». У країнах – членах ЄС питання ціни на газ перебуває в компетенції комерційних компаній, а не урядів, тож Gaz de France не може поміняти знижку на перебування російської бази на території Франції. Саме тому цього договору в Євросоюзі ніхто не зрозумів, пояснює чеський посол. А ось у колишньому СРСР усе розуміють.
До ПАРЄ в парі
З візитом Віктора Януковича до Страсбурга теж не все так однозначно, попри те що чимало експертів і провладних медіа назвали його успішним. У той самий день, коли Віктор Янукович у Мінську пообіцяв Аляксандрові Лукашенку посприяти вступу Білорусі до Парламентської асамблеї Ради Європи, у Страсбурзі ця організація розглядала «білоруське питання». Коли український президент стверджував, що білоруські можновладці зробили чимало, щоб «наблизити своє законодавство до європейських стандартів» та утвердити, зрештою, демократію, члени ПАРЄ – хтось байдуже, хтось шоковано – розглядали випадки затримання у Білорусі в лютому 2010 року 40 поляків, представників національної меншини, рейд по редакціях білоруських видань і помешканнях журналістів у березні 2010 року, страту двох засуджених білорусів. До цього можна додати доведення до самогубства правозахисниці Яни Полякової з міста Солігорська у зв’язку з її професійною діяльністю, виключення з вишів студентів за громадську активність тощо.
Утім, Віктор Янукович гнув свою лінію, точніше політики партії: Україна може допомогти Білорусі проникнути в стіни недоступної ПАРЄ в 2011 році, коли головуватиме там; якщо не повноцінне членство, то принаймні статус спеціально запрошеного їй буде гарантовано. Ця готовність українського керманича гіперактивними темпами «європеїзовувати» сусідню країну навряд чи знайде відгук у ПАРЄ, яка 29 квітня все ж призупинила контакти з владою Білорусі та висловила жаль щодо її недостатнього прогресу на шляху досягнення стандартів Ради Європи.
Натомість із Віктором Януковичем у ПАРЄ вже є свій чіткий план дій: головний лейтмотив страсбурзької зустрічі – реформи в обмін на кредит довіри, наданий йому, зокрема й членами ПАРЄ. На цьому наголошували всі європейські політики й коментатори. Навіть питання політико-правового статусу Голодомору відходить на цьому тлі на другий план. До речі, резолюція, яку прийняла ПАРЄ в підсумку щодо Голодомору, зовсім не є програшем для україноцентричних сил, як це подали деякі українські мас-медіа, хоча Віктор Янукович і просував суто російський погляд на цю трагедію. Зокрема, в згаданому документі йдеться, що «Голодомор – це політично вмотивований голод», а також нагадується, що «за українським законом він визнається геноцидом проти народу України».
Під реформою мається на увазі насамперед докорінна чи принаймні суттєва зміна, оновлення, удосконалення правил гри в певній галузі, що має на меті зміцнення державності (якщо йдеться про державні масштаби) в заданих суспільно-політичних координатах (у демократичних, якщо йдеться про утвердження демократії). Об’єднання українських підприємств із російськими, отримання знижки на газ в обмін на тривалу пролонгацію перебування Чорноморського флоту в Криму під це визначення, вочевидь, не потрапляють.
Реформістські перетворення Віктор Янукович у Страсбурзі пообіцяв здійснити вже в два найближчі роки. Натомість якихось реформаторських ідей, не кажучи вже про рішення, від Києва Європа наразі не чує і не бачить. Лише голі заяви та обіцянки. Поки ж візити Януковича до Європи асоціюватимуться з диким для західноєвропейського етикету конфузом, коли охорона українського президента не пустила до туалету громадського користування генсека ПАРЄ Ягланда Торбйорна.