Нещодавно Центр стратегічних комунікацій НАТО оприлюднив дослідження Stratcom laughs. In seach of analytical framework, в якому було проаналізовано новітні прийоми та механізми російської пропаганди. Дослідження проведено на замовлення Міністерства оборони Латвії колективом вчених, серед яких зокрема професори Жанета Озоліна, Іварс Аустерс та доктор Юргіс Скільтерс.
Гібридна війна РФ проти України показала, що одним з головних завдань є боротьба за розум громадян. Для цього використовуються різні інструменти від поширення максимально емоційної дезінформації до більш тонкої роботи за допомогою підготовлених експертів та маніпуляції зі статистичними даними. Втім існує і ще один тип інформації, який поки що залишався без певної уваги, але також є інструментом стратегічних комунікацій. Це гумор та політична сатира. На думку професора Озоліна, замість виключно розважальної ролі, гумор стає більш потужним, складним та багатовекторним джерелом психологічного впливу. З початком активних дій РФ в Криму, інформаційний простір був наповнений відео, мультфільмами, малюнками та статтями, які висміювали західних політичних лідерів, історії були спрямовані проти цінностей та принципів, на яких ґрунтується система прийняття рішень в демократичному світі, одночасно підтримувалися дії Кремля. Разом з тим, на думку автора, гумор служить певним антистресовим інструментом для внутрішньої російської аудиторії, переконуючи її в тому, що криза за межами Росії обійде їх стороною.
Читайте також: Райнелл Андрійчук: «Українська влада почала працювати наполегливіше в реалізації кроків, які зможуть привести країну до НАТО»
За даними дослідження завдяки менш серйозній формі з допомогою жартів можна ефективно передавати важливу, часто суперечливу і навіть образливу інформацію. Часто саме з використанням елементів гумору певна інформація набуває властивості «вірусної» і розповсюджується значно швидше. Разом з тим, додавання жартів створює багатозначні конструкції, які залишають місце для маневру підчас дискусії, особливо коли звичайна мова та серйозні аргументи не працюють. Крім того, розуміння та сприйняття жартів створює умови для формування певних соціальних спільнот. А гумор в цьому сенсі грає роль своєрідного маркера належності до цих угрупувань, системи розпізнавання «свій-чужий». Автори звертають увагу на те, що така форма передачі інформації значною мірою залежить від наявного інформаційного середовища, спираючись на традиції, освіту, виховання та культуру, більше ніж звичайні новини, наприклад.
Для підтвердження цього, дослідниками були вивчені основні програми провідних телевізійних каналів Росії. Було встановлено, що гумористичний контент є переважним серед загального ефіру, в різних формах є наявним практично у всіх програмах. За даними Аналітичного центру VІ, в загальному ефірі російського телебачення серіали та розважальні програми складають майже половину трансляції (21% та 22% відповідно у 2015 році). Використовуються різні жанри: стендап-коміки, вечірні шоу, сіткоми, скетч-шоу та вікторини, проте більшість з них не є оригінальними. Так, шоу «Вечерний Ургант» є копією американського Tonight Show with Jimmy Fallon чи Saturday Night Live і, до речі, має спеціалістів з США в складі своєї команди, а «Прожекторперисхилтон» дуже нагадує німецьку програму 7 Tage, 7 Köpfe. Цікавою рисою російських гумористичних програм є створення довкола них певної розгалуженої системи, яка включає в себе інтернет-сайти, активність у соціальних мережах, офлайн-виступи та гастролі та навіть сувенірну атрибутику. Часто такі шоу мають складну структуру контенту і різноманітні тематики, втім, більшість має політичний гумор як складову, включаючи жарти щодо інших країн та іноземних політичних лідерів. Водночас, на більшості телевізійних каналів, наприклад «Первом», існує цензура, а тематика жартів чітко регламентована. За словами авторів дослідження, майже всі програми вдаються до маніпуляцій з інформацією, розмиваючи межу між фактами та вигадками.
Читайте також: Лоран Шамонтен: “Присутність російської пропаганди у Франції — доконаний факт”
Крім того, під час висвітлення подій, особливо в шоу на «Первом» каналі, часто використовують узагальнення типу «ми», «всі», «вся країна» тощо. В якості приклада дослідники наводять факт використання успіхів російських спортсменів, як загальнонаціональної перемоги. В своїх жартах творці шоу позиціонують Росію як фортецю, оточену агресивними ворогами, яким потрібно дати рішучу відсіч. Одночасно культивуються міфи щодо «особливої російської душі» та високої культури РФ. До інших прийомів інформаційного впливу належать: збереження радянських традицій (як певної противаги всьому «західному» та єдиної гарантії виживання держави), протиставлення «ми» (позитивні, правильні) та «вони» (негативні, агресивні, в першу чергу стосується країн Заходу), використання штампів та стереотипів (наприклад, тема расизму при обговоренні новин щодо Барака Обами). «Перемивання кісток» західним політичним лідерам є однією з домінуючих тем серед політичного гумору російських програм. Замість логіки та аналізу, коміки звертають увагу здебільшого на фізичні особливості та припущення або вигадки на заміну реальним фактам. Так Барак Обама – «чорний голуб миру» та репер, Франсуа Олланд – невпевнений у собі невдаха, Ангела Меркель – неприваблива та дурна, Сільвіо Берлусконі – сексуальний збоченець.
Іншим джерелом російської гумористичної пропаганди є програма КВК. Шоу є потужним інструментом стратегічних політичних комунікацій через доступ до різних каналів розповсюдження. Програму транслюють в прайм-тайм найбільшого федерального та міжнародного російського телеканалу, поширюють в соцмережах, на сайті, передруковують жарти в пресі та транслюють на радіо. В 2014 році музичний фестиваль КВК посів 5 місце за кількістю переглядів серед всіх російських розважальних шоу, з аудиторією близько 10 мільйонів глядачів. Крім того, КВК є своєрідною фабрикою з виробництва телезірок, адже переважна більшість гумористичних шоу на російських екранах так чи інакше створюється колишніми гравцями Клубу.
Читайте також: Конгресмени США про російську пропаганду: пора розплющити очі
За даними дослідників, є певна кількість фактів, які вказують на близькі зв’язки між Масляковим та Кремлем. Про це свідчать зокрема фінансування державою будівництва концерт холу «Планета КВН» в Москві, підтримка КВК-змагань за кордоном, участь політиків топ-рівня (в тому числі Путіна та Меведєва) у зйомках програм. Крім того, з 1 червня 2016 «Газпроммедіа» (власник шоу) запустив окремий телевізійний канал КВК з майже цілодобовою трансляцією цього шоу. А засновник Александр Масляков отримав державну нагороду «За заслуги перед Вітчизною» третього ступеня.
Звичайно, автори КВК не забувають дякувати за щедрість своїм спонсорам – в шоу постійно показується позитивний образ президента Путіна та його команди. Така дружба з політиками дозволила володарю КВК Александру Маслякову створити не лише власно програму, а й велику бізнес-імперію для її підтримки.
При чому, що ця дружба є вигідною для обох сторін, за державні гроші створений потужний і ефективний інструмент просування російської політики як всередині держави, так і за кордоном. Доволі цікава еволюція програми, яка колись була бунтарською і боролася з радянською цензурою аж до заборони трансляції.
Таким чином, завдяки дослідженню стає зрозумілим, що Кремль зовсім не жартує по відношенню до своїх гумористичних програм, а використовує їх і в якості високоефективної зброї. Підтримка зовнішньої політики Москви, дискредитація Заходу та просування цінностей «руського миру» – ось справжні завдання придворних паяців.