Український павільйон з Техасу та Берліну
Бієнале у Венеції, як відомо, – одна з провідних міжнародних виставок сучасного мистецтва, такі собі олімпійські ігри від арту. Проходить вона раз на два роки. Україна бере участь у бієнале починаючи з 2001 року – і з того часу, тобто вже протягом 16 років, підготовка павільйону традиційно супроводжується спочатку скандальними обговореннями, а потім ігноруванням з боку мистецької спільноти.
Головних претензій з боку культурних експертів дві: по-перше, пострадянська непрозорість механізмів конкурсу та узгодження учасників павільйону. На це скаржаться кожні два роки, і 57-ма Бієнале винятком не стала: в жовтні-листопаді 2016 року, після формального завершення конкурсного відбору куратора Національного павільйону, ЗМІ та соціальні мережі буквально вирували обуренням (тоді говорили про можливі підтасовки, зміни рішення в останній момент, довгий процес якогось «узгодження» проекту з керівництвом Бієнале з боку Міністерства культури України тощо). Дійсно, незважаючи на той факт, що, за правилами, Бієнале має бути проінформована про персону куратора Національного павільйону до 20 листопада, відомості про цьогорічних учасників від України до відкритих джерел потрапили тільки у січні 2017 року.
Читайте також: «Книжковий Арсенал»: українське чи якісне?
По-друге, експерти критикують Мінкульт за фінансову неспроможність виділити на реалізацію проекту гідного рівня необхідний бюджет (0,5 – 1 мільйон євро, за оцінками тих-таки експертів). З цієї причини кураторство віддають інституціям, які на це фінансово спроможні. Цього року честь представляти Україну було віддано музею Dallas Contemporary, який розташований – так – в американському Далласі, штат Техас. Кураторів двоє. Це американець Пітер Дорошенко – виконавчий директор музею, якого з українською арт-сценою єднає той факт, що він у 2007-2009 роках займав посаду директора PinchukArtCentre та у той самий період двічі був комісаром Українського павільйону у Венеції. Його співкураторкою стала Лілія Куделя, яка народилася та вчилася в Україні, у 2010-2011 роках працювала у «Мистецькому Арсеналі», далі переїхала до Штатів, де на сьогодні й працює молодшою кураторкою Dallas Contemporary.
Дорошенко і Куделя у свою чергу обрали для Бієнале художника – ним стане всесвітньо відомий арт-фотограф Борис Михайлов, який більшу частину життя прожив у Харкові, а в середині 1990-х років переїхав у Берлін. Визначально як куратори Дорошенко та Куделя виступали із пропозицією проекту відомого концептуаліста Іллі Кабакова (вважається радянським та американським художником, але народився й перші роки життя прожив у Дніпрі). Проте Кабаков відмовився від участі у Бієнале через серйозні проблеми зі здоров’ям (художнику зараз 83 роки). Тоді вибір припав на Михайлова (якому, до слова, 79).
Борис Михайлов. Із серії «Історія хвороби» (1997-1998)
Деякі ЗМІ встигли натхненно заговорити про те, що Україна чи не вперше матиме гідний національний павільйон. Що ж, варто нагадати, що Михайлов вже брав участь у роботі Бієнале, представляючи Україну: у 2005 та 2007 роках (щоправда, тоді – у складі мистецьких груп; цього року – вперше як ключова персоналія, фокус та акцент павільйону). Набагато більш цікавим є той факт, що Україна за всі роки незалежності не спромоглася провести жодної персональної виставки Михайлова – людини, чиї роботи експонуються в Музеї Метрополітен та Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку, музеї Вікторії та Альберта в Лондоні, та що там, навіть у Московському домі фотографії (загалом його роботи входять до колекцій 32 музеїв світу). У 2000 році Борис Михайлов – єдиний наразі українець – отримав міжнародну премію «Хассельблад», яку у світі фотомистецтва вважають аналогом Нобелівки за значущістю. Для розуміння масштабу – у 1982 році лауреатом цієї премії став Анрі Картьє-Брессон.
Читайте також: Знайомство з вічністю. Виставка «Чисте мистецтво» починає розмову про наїв
Упродовж майже 40 років Михайлов – представник так званої харківської школи фотографії – досліджує радянський та пострадянський візуальний простір. На 57-й Бієнале покажуть серію його робіт, яку ніхто ще не бачив: йдеться про серію «Парламент» (2014 – 2017 рр.). У проекті будуть представлені знімки телевізійних кадрів парламентських дебатів, які подано в естетиці глітч-арту. Glitch art – це так зване мистецтво помилки, або мистецтво цифрового глюку, його образотворчими засобами є різноманітні технічні помилки – порушення цифрового коду, маніпуляції електронними пристроями тощо. У випадку Михайлова та його «Парламенту», деформовані портрети політиків мають виступати візуальними метафорами, які допоможуть зрозуміти сучасне українське суспільство та сучасний медіаландшафт з його фейковими новинами, неперевіреними фактами та інформаційним шумом.
Борис Михайлов. Із серії «Парламент». Фото – Artukraine.com.ua
У 2017 році Венеційська бієнале відкриється 13 травня і триватиме до листопада. Те, що на відкриття, по суті, нової експозиції Бориса Михайлова вже дуже чекають за кордоном, – безсумнівний факт. Чи пов’язують його ім’я з Україною і чи сприятиме формуванню такої асоціації приналежність робіт Михайлова до Українського павільйону – під питанням, бо ж і сама Україна в цьому напрямі формуванням досі не працювала.
Книжковий локомотив
Мине кілька днів після старту Бієнале, і в Києві відкриється Книжковий Арсенал (17-21 травня 2017 року) – подія, яку почали активно обговорювати більш ніж за місяць до початку, про яку в кожного представника професійного книжкового середовища в Україні є своя думка, та, врешті, подія, яку жоден з них – незалежно від попередніх оцінок – не дозволить собі пропустити.
Читайте також: Актуальне в культурі: музейне сум’яття та африканські мотиви
Книжковий Арсенал проходить в Києві всьоме. За авторитетністю конкурує з щорічним Форумом видавців у Львові. Не зважаючи на те, що щороку у літературній спільності знаходяться люди, які скаржаться на «нецікаву» програму чи «нецікавих» міжнародних гостей, саме Книжковий арсенал працює весняним локомотивом, який розганяє, прискорює та штовхає видавничий процес в країні, і сперечатися з цим годі. Що стосується пересічного читача, достатньо сказати, що черги на вхід до території «Мистецького Арсеналу», основної та єдиної локації фестивалю, останніми роками традиційно вимірюються десятками, а то й сотнею метрів.
Цьогорічний Книжковий Арсенал представить новинки від 150 видавництв. Крім власне книжок (топи найцікавіших новинок вже опублікувала більшість спеціалізованих літ-ресурсів), гостям фестивалю запропонують відвідати авторські та тематичні програми, які молода кураторська команда сформувала із залученням знов-ж-таки молодих критиків, культурних менеджерів та відомих письменників (цього року у межах кураторської програми «Розкажи мені про мене» Оксана Забужко говоритиме про місце літератури у сучасному незрозумілому світі із чотирма гостями – з Польщі, США, Німеччини та України).
Міжнародна програма – розширена, цього року до Києва із 15 країн світу приїдуть понад 50 письменників, про частину яких без перебільшення можна сказати, що вони дійсно відомі. Майже всі вони відвідають Україну вперше. Поспілкуватися можна буде з австрійським письменником та перекладачем Мартіном Поллаком; Джозефом Макелроєм, автором, якого називають уособленням американського постмодернізму; Димітрієм Вергюлстом – одним з найпопулярніших бельгійських авторів; Анною Хьоґлунд, провідною шведською ілюстраторкою тощо. Вперше на Книжковому Арсеналі свій кураторський проект (Alternative Albion) представить іноземна організація – Бірмінгемський літературний фестиваль.
Фокус-тема Арсеналу – «Сміх. Страх. Сила». Тут теж, як і в Українському павільйоні, трохи говоритимуть про сучасний медіаландшафт, щоправда із акцентом на рефлексії щодо природи сміху та його трансформацій у сучасну кризову епоху: фокус-тема об’єднає розмови про чорний гумор, політичний карнавал, знецінення сміху та його доречність під час війни.