Смертельний номер

Віра Іванівна – людина досвідчена й зі зв’язками, але не чарівниця. Тому зробити з НУ за короткий час вдалий бізнес-проект їй навряд чи вдасться. Віктор Ющенко сьогодні – це не та фігура, на яку ставитиме на наступних виборах великий бізнес. 

 

За свою історію президентська партія вже двічі мала шанси на ренесанс. «Після виборів 2005 року «Наша Україна» могла стати класичною правоцентристською партією європейського зразка, в 2007-му – ліберальною партією, яка була б посередині між Блоком Тимошенко та Партією регіонів. Але зараз ми бачимо, що вона стала типовою українською партією, побудованою на групових інтересах», – констатує професор кафедри політології НаУКМА Олексій Гарань. У Європі більшість партій є виразниками певних чітко окреслених ідеологій, що з часом майже не змінюються. В Україні партії зазвичай створюються як бізнес-групи підтримки того чи іншого кандидата у депутати або президенти. Українські партії дуже залежні від кількох спонсорів, тоді як європейські фінансуються переважно за рахунок внесків середнього класу. Саме тому для  європейської партії сторічна історія – норма, а для української десятирічна – поодинокий виняток.

 

 

За кілька тижнів після того, як ­Віктор Ющенко у квітні 2001 року пішов з посади прем’єр-міністра із заявою «Я йду, щоб повернутися», він на верхівці Говерли повідомив про створення блоку «Наша Україна». Тоді Ющенко заявив, що готовий блокуватися з усіма, крім комуністів та олігархів. Першу обіцянку він виконав, а ось другу невдовзі порушив. До виборчого списку блоку одразу потрапили Петро Порошенко (Укр­промінвест), Євген Червоненко («Орлан»), Олексій Ярославський та Ернест Галієв (УкрСиббанк), Віктор Капустін (Регіон-банк) та інші бізнесмени другого й третього ешелонів. Потім у НУ прийшли сумський губернатор Володимир Щербань, Юрій Єхануров та один із заснов­ників прокучмівської «За єдину Україну» Роман Безсмертний.

 

На парламентських виборах 2002 року блок набрав 25% голосів (уперше потіснивши з першого місця Компартію) і вступив у виборчу кампанію свого лідера Віктора Ющенка, який балотувався на посаду президента України.

 

Створений за півтора місяця після інавгурації Ющенка Народний союз «Наша Україна» перетворився на справжню партію влади. До ради НСНУ увійшли міністри, губернатори, мер Києва Олександр Омельченко і державний секретар Олександр Зінченко. Головою партії став віце-прем’єр Роман Безсмертний, його заступником – Петро Порошенко. 

 

З ім’ям останнього пов’язаний перший гучний скандал у НСНУ. Олександр Зінченко звинуватив у корупції групу так званих любих друзів президента, до числа яких входили Петро Порошенко, Олександр Третьяков, лідер парламентської фракції Микола Мартиненко. Можливо, саме відтоді почалося розчарування виборців у «ідеалах Майдану».

 

На виборах-2006 виборчий блок «Наша Україна», ядром якого був НСНУ, здобув 13,95% голосів. Майже вдвічі нижчий порівняно з попереднім результат мав кілька причин: президент, який стільки обіцяв на початку 2005-го, майже нічого з обіцяного не виконав, виборам передувала «газова війна» з Росією, що закінчилася підвищенням ціни на газ, а також перманентний конфлікт Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко. 

 

Конфронтація із союзниками по Майдану ледве не стала причиною розколу НСНУ влітку 2006 року, коли замість довгоочікуваної коаліції помаранчевих більшість у парламенті утворили регіонали та соціалісти. Ющенко не збирався бути почесним лідером опозиційної партії, тому закликав коаліціянтів підписати Універсал національної єдності. У результаті уряд, до якого увійшли кілька міністрів-нашоукраїнців, очолив Вік­тор Янукович. Таку коаліцію з ворогами категорично відмовилися підтримувати кілька партій – членів блоку «Наша Україна». У жовтні НСНУ вирішив піти в опозицію й закликав своїх міністрів піти з уряду. Частина НСНУ починає тяжіти до Юлії Тимошенко, а лідером партії обирають екс-віце-прем’єра, колишнього керівника молодіжного крила НСНУ В’ячеслава Кириленка. 

 

Незадовго до цього головою Секретаріату президента став Віктор Балога.

 

 

Дострокові вибори 2007 року партія зустріла вже у складі нового блоку «Наша Україна – Народна самооборона» (перший номер – лідер НС Юрій Луценко). Після виборів на основі цього блоку мала сформуватися нова об’єднана партія – В’ячеслав Кириленко тоді заявляв, що це майже вирішене питання. Проте більшість керівників партій – членів блоку вже не були такими переконаними прихильниками почесного голови НСНУ, президента Віктора Ющенка, а надто, враховуючи те, що влада в партії все більше переходила до голови Секретаріату Віктора Балоги. Саме Балога очолив виборчий штаб і замкнув на собі всі рахунки. 

 

За результатами виборів-2007 НУ–НС посів третє місце, отримавши 14,15% голосів. На початку 2008 року Віктор Балога намагається створити для президента нову партію – «Єдиний центр», яку не розривали б протиріччя між «любими друзями». Лави НСНУ покидають Оксана Білозір, Ігор Кріль, Михайло Полянчич, Віктор Тополов, Леся Оробець, голова Херсонської адміністрації Борис Сіленков. 

 

Восени минулого року президент знову повертається обличчям до НСНУ. На з’їзді взимку його обирають офіційним головою партії. На тому самому з’їзді було ухвалено рішення виключити з політради Миколу Мартиненка, Олександра Третьякова, Едуарда Зейналова, Юрія Ключковського, Руслана Князевича, Ольгу Герасим’юк за «зрадницьке» підписання коаліційної угоди з БЮТ і Блоком Литвина. 

 

Ці зміни спричиняють серйозні проблеми, передусім фінансові. Мартиненко і Третьяков, звісно, припинили спонсорувати партію. На середину весни загальна сума боргів НСНУ із заробітної плати працівникам виконкомів, орендної плати та комунальних платежів становила приблизно 37 млн грн. Деякі депутати у приватних розмовах стверджували, що нарощування боргів та розбалансування партії здійснювалися тільки для об’єднання з ЄЦ, якого, здавалося, не уникнути.

 

Але президент вирішив, що ховати НСНУ ще рано – ймовірно, через охолодження стосунків із Віктором Балогою. Інформація про те, що Віктор Балога подав у відставку з посади голови Секретаріату президента, з’явилася за кілька годин після обрання головою НСНУ Віри Ульянченко (яка ворогувала з Балогою).

У НСНУ сподіваються, що Віра Іванівна (стверджується, що губернатор Київщини має добрі контакти з багатьма олігархічними групами – Ахметова, Гайдука, Суркіса тощо) зможе організувати безперебійне фінансування партії. Партійці не приховують, що необхідність акумулювати гроші на вибори та згуртувати партію довкола Ющенка – головний мотив призначення Віри Ульянченко.

 

Саме зацикленість на спонсорах, що перекреслила реалізацію ідей Майдану, – одна з двох основних причин занепаду президентської політичної сили. Друга причина – те, що «україноцентричність» НСНУ, про яку багато говорив Віктор Ющенко, не вийшла за межі декларацій. Будь-яких виразних ідей або планів «Наша Україна» так і не спродукувала. Схоже, рятувати цю партію вже запізно: якщо вона й подолає на майбутніх виборах 3-відсотковий бар’єр, це буде для неї великим досягнення.[1335]