Оксфордський словник англійської мови оголосив слово року 2016. Після довгих дискусій і досліджень лінгвісти вибрали слово «постправда». Цим терміном останні десять років позначають ситуації, коли об’єктивні факти мають менше значення для формування громадської думки, ніж емоції та особисті переконання. Інакше кажучи, пост-правда — це перемога почуттів над здоровим глуздом.
Донедавна це був цілком периферійний термін, а нині жоден політолог без нього не обходиться і вже нікому не спадає на думку його розтлумачувати. Цього року він особливо актуалізувався у зв’язку з Брекзіт та президентськими виборами у США. Мовляв, якби американці раціонально мислили, вони не обрали б Трампа президентом, а британці не проголосували б за вихід із ЄС.
Лінгвісти уточнили, що префікс пост- у слові «постправда» означає не час після якоїсь події чи ситуації, як-от у словах «повоєнний» чи «післяматчевий» (в англійських словах тут фігурує той самий префікс пост-), — значення його змінилося. Тепер пост- вказує, що явище, ідея, концепція, подія з таким префіксом належить до часу, у якому вони стали неважливими чи неактуальними. Вперше таке значення префікса оприявнилося в середині ХХ століття у словах «постнаціональний» і «пострасовий»: у той час нація і раса втратили свою вагу і актуальність. Тепер і слово «правда» нічого не вартує, настала епоха постправди.
Читайте також: Постправда
Про Oxford Dictionaries Word of the Year 2016 повідомило чи не кожне ЗМІ, але мало хто проаналізував це явище в українських реаліях. Постправда — це ситуація, у якій тріумфують популісти, адже вони говорять речі, що їх люди хочуть почути. Ляшко з вилами в парламенті — це політика постправди. Щедрі обіцянки Тимошенко, її боротьба за низькі ціни на комунальні послуги — те, чим найлегше зачепити виборців, — це теж політика постправди. Зрештою, депутати, мери міст, які здобули свої посади завдяки тонні гречки і цистерні олії, — якоюсь мірою постправда, а не лише підкуп виборців.
З політикою пов’язано і девальвацію певних слів. Скажімо, свого часу Партія регіонів придумала називати газові угоди Тимошенко газовим геноцидом. Ще недавно Ющенко боровся за визнання Голодомору геноцидом української нації, і це слово мало високе, трагічне звучання. Регіонали нівелювали трагедію до побутового рівня, а преса прийшла їм на допомогу. Надалі газовим геноцидом називали навіть підвищення тарифів на газ, з’явився ще економічний геноцид, одним словом, будь-які негаразди, проблеми, публічні сварки перетворилися на геноцид. Незабаром газетні заголовки кричатимуть не про чергову бійку в Раді, а про те, що Ляшко влаштував геноцид Бойку.
Шкода, що в Україні мовознавці не визначають слово року. Наш словниковий запас так само щороку поповнюється, головно іншомовними запозиченнями, хоча бувають і власні знахідки, як-от «тітушка». Проте академічний Інститут української мови не поспішає оновлювати словники, там досі немає слів «блогер», «трафік», «онлайн», «селфі» (торішнє слово року за версією Oxford Dictionaries) і ще багато інших. Можливо, у цій неквапності є момент очікування: ану ж якісь слова відімруть самі собою чи засвідчать свою нежиттєздатність і їх не доведеться заводити до словників. А тут іще й народні депутати натякнули, що таке може бути.
Перефразовуючи ще одну поетичну цитату, цього разу з Ліни Костенко, страшні слова, коли вони звучать. Обговорюючи законопроект про запобігання домашньому насильству, парламентарі спіткнулися об слова «гендер» і «сексуальна орієнтація», злякалися і викреслили їх із тексту. Дехто вважає, що такі страшні слова взагалі не можна вживати в українських законах. Це поки що, а там і просто заборонять уживати наукові терміни, які лякають наших народних обранців і приходять до них у нічних кошмарах.
Доречно згадати, що до короткого списку Oxford Dictionaries Word of the Year 2016 потрапило слово «альт-вправо» (alt-right). Так у США називають ідеологічне угруповання, яке сповідує вкрай консервативні або реакційні погляди, відмовляється іти в політику і користується головно онлайн ЗМІ. Українські альт-вправо давно вийшли на авансцену політики і прагнуть диктувати свої правила.
«У нас секса нет» — відповіла правильна радянська жінка на питання з Бостона про те, чи в СРСР телереклама так само крутиться довкола сексу. Тепер у нас немає гендеру й сексуальної орієнтації. А от у словникові української мови ці слова ще є, і лінгвістам треба бути насторожі: ніколи не знаєш, куди подме вітер із Верховної Ради. Тому що ніколи не знаєш, кого з депутатів туди обрали, керуючись об’єктивними фактами, а хто — сумний наслідок постправди.