19 травня на шпальтах The New York Times вийшла колонка Тімоті Снайдера із промовистим заголовком «Ми повинні це сказати. Росія — фашистська». Цей заклик з вуст авторитетного історика є дуже вчасним, але водночас запізнілим. Вчасним — тому що саме зараз у інтелектуальному просторі Заходу триває вирішальна битва за правильну оцінку того, з чим цивілізований світ зіткнувся 24 лютого 2022 року. І називання речей своїми іменами — це важке інтелектуальне озброєння, якого так потребують захисники здорового глузду. Але це побоїсько мало розпочатися ще вісім років тому, коли Росія анексувала Крим, явивши світові своє обличчя. Хоча й тоді нічого особливо сенсаційного не сталося — принаймні для тих, хто уважно спостерігав за тим, що відбувається у Росії і куди воно все йде.
До того ж, популярні інструкції з розпізнавання фашизму існують вже давно. Візьмімо до прикладу знаменитий есей Умберто Еко «Вічний фашизм», який побачив світ ще 1995 року, і в якому знаменитий італієць склав 14 питомих ознак цього явища. Пройдемось по пунктах.
1. Першою ознакою фашизму Еко називає культ традиції, а точніше — того суперечливого субстрату ідей, уявлень та концепцій, якому надається статус непомильного одкровення, яке ми дістали у спадок від далеких предків. Паралелі цілком очевидні. Концепція «русского мира», якою озброєний сучасний російський фашизм, являє собою химерний мікс старовинного євразійства, православного фундаменталізму, більшовицького месіанства і ще цілого списку інгредієнтів аж до неоязичництва і окультизму. Проповідників цієї похмурої маячні свого часу витягли з маргінесу ФСБшно-мафіозні боси, притому з чисто прагматичних міркувань.
2. Другою ознакою фашизму Умберто Еко називає неприйняття модернізму та раціоналізму. На загал, це відповідь на питання, навіщо мафії здалися навіженці на кшталт Дугіна чи Проханова. Демократичний капіталістичний лад, хоча й спирається (як власне будь-яке суспільство) на духовні та моральні підвалини, влаштований дуже раціонально. Система стримувань і противаг, прозорість процедур та підзвітність інституцій, контроль за видатками та розподілом коштів — все це критично не співпадає з інтересами мафії, котра планує рейдерське захоплення всієї країни. Тому в інтересах мафії культивувати діаметрально протилежний світогляд — ірраціональний, емоційний, у якому слова і наративи тотально домінують над фактами. Чому все це так гарно прижилося у Росії, ми вже писали.
Читайте також: Бунт проти дійсності. Що академік Павлов дізнався про розум росіян сто років тому
3. Далі Умберто Еко звертає увагу на культ дії заради дії, з якого витікає підозрілість і зневага до представників інтелектуального світу, особливо ліберальної інтелігенції, котра нібито зраджує «традиційні цінності». Тут для архітекторів путінського фашизму прийшли на готове. Ненависть до інтелігенції вшита у російську масову свідомість настільки давно (фактично, ще з часів царату) і глибоко (згадайте неповторний народний булінг «Ты чё, самый умный?»), що владі достатньо було просто підморгнути. Блатна похабщина, яка часом злітає з вуст найвищих посадовців РФ включно із самим Путіним — це сигнал про «класову близькість», адресований найширшим масам росіян: від московських офісних жлобів до озвірілих мешканців сибірської далечини, які побачили унітази лише у Ірпені.
4. Четвертою ознакою фашизму Еко назвав звичку трактувати незгоду як зраду. Це ніяких роз’яснень не потребує: Путін навіть не встояв перед спокусою запозичити з нацистської лексики словечко «націонал-зрадник».
5. Далі Еко вказує, що фашизм замішаний на расизмі і ксенофобії. З цим у росіян також «все в порядку». Звірства у Бучі та інших містах і селах Київщини, геноцидна тактика війни на Донбасі стали можливими зокрема й тому, що українців довго і старанно дегуманізували, причому на рівні офіційної пропаганди.
6. Шостою ознакою фашизму Еко вважає апеляцію до фрустрованого середнього класу, який постраждав від тієї чи іншої кризи і відчуває страх перед роздратованими низами. Еко зауважує, що сьогодні фашизм може знайти свою соціальну базу й серед люмпенства. Але у випадку Росії все трохи інакше. Там страх за свій статус — причому навіть не за соціальний, а за екзистенційний — притаманний тотальній більшості населення. Росіяни — народ, становим хребтом котрого є імперська ідентичність, котра протягом ХХ століття двічі зазнавала тяжкого удару: 1917 та 1991 року. Страх перед втратою імперського статусу, котра загрожує росіянам втратою власної тожсамості, і є постійним джерелом фрустрації, котра спонукає їх до фашизму.
Читайте також: Загидити весь світ. Що писав Станіслав Лем про російське свинство
7. Сьома ознака фашизму — віра у власну національну винятковість, поєднане з відчуттям фортеці у облозі (і, відповідно, постійний пошук внутрішніх ворогів, що плетуть змови проти батьківщини). Всі ці настрої у Росії плекаються давно і тепер виражаються у дуже відвертих формулюваннях. Традиційне месіанство царських часів, настояне на месіанстві більшовицькому і підсилене пострадянським ресентиментом утворили легкозаймисту суміш, котра підживлює путінський фашизм не менш ефективно, ніж нацистська аріософія підживлювала гітлерівський режим.
8. Восьма ознака фашизму, за Умберто Еко — відчуття образи на «ворогів», які хизуються своєю силою і багатством, хоча насправді не мають першого і точно не заслуговують на друге. Звідси — шизофренічно роздвоєний наратив стосовно ворога, якому приписують фантастичну могутність, котра, щоправда, буде легко зруйнована, щойно народ під проводом свого вождя підніметься на боротьбу за справедливість. Ідеологам російського фашизму треба було лише дістати з шухляди напрацювання сталінських часів, пристосувавши їх до поточної кон’юнктури. До сприйняття відповідних ідеологем «глибинний російський народ» був давно готовий. Не дивно, що скромний добробут мешканців Ірпеня і Бучі викликав у орків таку лють. Відповідно до їхніх уявлень, на таку «розкіш» підступні і жалюгідні «укри» просто не мали права. Звідси й шок від українського спротиву: у рашистський картині світу «наймити НАТО» мали просто розбігтися.
9. Дев’ята ознака фашизму — культ вічної боротьби, участь у котрій освячує все життя людини, і фіналом котрої буде останній і вирішальний бій проти світового зла, який закінчиться Великою Перемогою. Тут будь-які коментарі зайві: все російське «побєдобєсіє» — це про есхатологічне протистояння, яке потребує вічної мобілізації і масових жертвопринесень.
Читайте також: Культ «Великої Перемоги»: заберіть це негайно!
10. Десята ознака фашизму — своєрідний популістський елітизм. З одного боку, весь народ проголошується винятковим, найкращим у світі, але з іншого — цей народ потребує погонича в особі вождя, «національного лідера». Знов-таки, особливих коментарів тут не потрібно — достатньо пригадати офіційний ідеологічний курс, встановлений у РФ з початком путінської епохи. Генеральна лінія ніколи не змінювалася, мінялися лише формулювання: від популістського роздування фігури президента до відвертого ототожнення Путіна і всієї Росії.
11. Одинадцята ознака фашизму — культ героїв, поєднаний з культом героїчної смерті. І це знову про «побєдобєсіє» путінських часів. В його основі лежить зовсім не гордість за перемогу 1945 року, як може здаватися, а підготовка до майбутньої війни, у якій Росія здобуде свою головну і остаточну Перемогу. І тисячі, мільйони людських жертв будуть гідною платою за досягнення священної мети.
12. Дванадцятою ознакою фашизму Еко вважав збочений культ маскулінності. Адепти цього культу розглядають статеві відносини як поле битви за владу, котру слід утверджувати силою. Така життєва філософія плекається у російській тюрмі, армії, навіть у родині, тож ідеологам достатньо було сказати «фас», а генералам — дати команду. Що було далі, ми, на жаль, вже знаємо. Зґвалтування для рашиста — це цілком самоочевидний спосіб заявити про свою перемогу, такий же — як підняти прапор над державною установою. Або накласти купу лайна на ліжко (цей російський феномен був би для Еко не менш цікавим).
Читайте також: Розплідник убивць і гвалтівників
13. Тринадцята ознака фашизму — домінування маси над індивідом. Вождь наділений здатністю знати, чого насправді бажає «народ», і говорити від його імені. Звісно, це лише декорація, оскільки, як слушно зауважує Еко, ніякої сукупної волі народу не існує. Але ці декорації легітимізують відсутність реальних механізмів народовладдя, себто демократії, будівництво котрої жодним чином не входило у плани ФСБшно-мафіозного режиму Путіна. Хоча тут справа не так у Путіні, як у російській цивілізаційній матриці, котра ніколи демократії не передбачала. Так що і тут архітекторам фашизму не довелося докладати значних зусиль.
14. І врешті чотирнадцята ознака фашизму — новомова, котра збіднює арсенал мовних засобів, а відтак паралізує критичне мислення. В цьому відношенні путінський фашизм пішов набагато далі, ніж більшовицька диктатура. Якщо комуністи накачували мову своїми недоладними неологізмами, нав’язуючи власну лексику і стилістику, то рашисти пішли шляхом меншого спротиву. Мова путінського рашизму редукована до уривчастих, незграбних гасел, чимало з котрих виникають спонтанно і незаплановано. Чого варте теперішнє жонглювання літерами «Z» та «V», слоганами на кшталт «Своих не бросаем», термінами в дусі «национал-предатель» або «укрофашист». Але все це виконує головну функцію: створити достатньо гучний фоновий шум, щоб паралізувати критичне мислення мас.
Звичайно, схему аналізу, запропоновану Умберто Еко, не можна вважати ані вичерпною, ані цілком досконалою. Але вона теж допомагає роздивитись, чим є путінський режим, внести інтелектуальну ясність у обговорення поточних подій. Хоча, за великим рахунком, визнати Росію фашистською — це лише перший і, певно, найлегший крок до тверезої оцінки цієї країни і того, що відбувається на її теренах вже не одне століття поспіль.